ТИХІ РАДОЩІ КАМЕРНОЇ МУЗИКИ

Багато київських професіоналів і меломанів сприйняли виступ ансамблю «Солісти» Королівського оперного театру Великобританії «Ковент Гарден» у Національній філармонії України як один із кращих концертів останнього десятиліття. Кожен із музикантів лондонського ансамблю очолює в оркестрі ту чи іншу групу інструментів, а також виконує в опері або балеті інструментальне соло (звідси й назва — «Солісти»). Залежно від репертуару, його склад коливається від дуету до камерного оркестру. В Україну «Солісти» прибули як секстет, тобто шість музикантів.

На концертах ансамблю «Солісти» «Ковент Гардена» несподівано сплив у пам’яті разючий факт, відзначений Теодором Адорно. Філософ згадує, що одна з книг, яка вийшла відразу ж після Другої світової війни, називалася «Тихі радощі струнного квартету». Для європейця, котрий пережив весь жах війни, втіленням земного раю стали звуки людяної камерної музики.

Подієвість концертів ансамблю з Лондона у філармонічних залах Києва, Одеси та Львова визначилася не так тим, що всесвітньо відомий колектив уперше відвідав Україну (і всю Східну Європу), як самим феноменом його мистецтва. Продемонструвавши найвищий виконавський рівень, «Солісти» відкрили українським слухачам новий пласт камерної культури. Передусім цілком інший підхід до камерного виконавства, не обмеженого стильовими, репертуарними чи жанровими рамками. Васко Васілєв (перша скрипка «Ковент Гардена», творець і один із художніх керівників «Солістів») називає це англійським словом cross over, тобто перетинання. «Адже ми всі любимо різну музику, — пояснює Васко. — Ми не можемо слухати, скажімо, лише Шопена. Ми хочемо слухати і поп-музику, і джаз, і фольк тощо. На мою думку, ХХ століття завдало музичній культурі серйозної шкоди, розділивши її й на різні професії, — на солістів та оркестрантів і на так звані академічні й неакадемічні жанри, що відштовхнуло дуже багатьох людей від музики. Можливо, єдиний композитор, котрий зміг над цим піднятися, — був Шостакович».

Фактично «Солісти» повертають універсальні традиції камерного музикування, яке однаково любили і в королівських палацах, і в аристократичних салонах, і на вуличних площах, і в трактирах. Про те ж писав Адорно: «Саме камерна музика була притулком тієї рівноваги мистецтва і його сприйняття, у чому суспільство інколи взагалі відмовляє мистецтву. А камерна музика відновлює цю рівновагу, цю гармонію».

«Солісти» також грають усе і скрізь. Головним для них залишається якість музики й рівень виконання. Ансамбль із великим успіхом звучить у престижних залах світу й на сільських вечірках, у королівських палацах і просто неба, у храмах і в школах, під час інавгурацій і перед тюремними в’язнями. «Солісти» повертають традиційний універсалізм, тобто нероздільність музичних професій: вони виконують, диригують, імпровізують, навчають, аранжують, додаючи сучасні функції — створюють саундтреки (у них є своя звукозаписуюча студія), озвучують фільми, продюсирують власну продукцію.

Програми, привезені ансамблем в Україну, не вкладаються в рамки уявлення про манірний камерний жанр. Їх репертуар неймовірно різноманітний: від барочної музики до постмодерну, від найскладнішої простоти Шубертівського квінтету до джазових, фольк- і поп-композицій. В Одесі мені довелося спостерігати подив публіки від виконання музикантами на межі фолу танго аргентинського композитора Астора П’яццолли. (Мимоволі пораділа за ансамбль «Київська Камерата», що також успішно грає П’яццоллу.) Виконання «Солістів» проходило як своєрідний перформанс, у якому контрабасист відстукував по корпусу свого інструмента, роботи англійського майстра Кеннеді 1845 року, темпераментний ритм, а віолончеліст поводився зі своїм французьким «Колін Мезан» 1880 року, як із вертушкою. Скрипки, відповідно Аматі
1705-го й Амарті 1741 р., також демонстрували сучасну сонористичну палітру. Спілкування при цьому музикантів між собою і з публікою — як із близькими друзями, котрим вони дарують свято. Як зізнавалися лондонські музиканти на прес-конференції, їх об’єднує дружба й порозуміння, праця в одному оркестрі, тому ансамбль існуватиме рівно стільки, скільки зберігатимуться такі стосунки. За їхніми словами, вони знають навіть, хто як дихає, тому складнощів зіграності ансамблю для них не існує.

Творчий політ «чудової шістки» проходить зі світовими грандами, серед яких Мстислав Ростропович, Пласідо Домінго, Мюрей Перайя. Вони музикують зі своїми друзями Стінґом, Мадонною, Елтоном Джоном. Для них не існує розбіжностей між академічною, етнічною, поп-музикою: важливо, аби вона була яскравою, а виконання — талановитим. До речі, у того ж таки Васко Васілєва є своя поп-група, де він грає на електричній скрипці. Кожна програма лондонських музикантів — самостійний проект, що несе в собі певну творчу ідею. Васко поділився деякими з них. Приміром, виконання з іспанським гітаристом Пако Пеня програми під назвою «Іспанська симфонія», в якій прозвучить однойменний твір Е.Лало, а «Солісти» із танцюристами й солістом Пако Пеня імпровізуватимуть у стилі фламенко. Андрій Війтович додав, що українська музика також має свою унікальну етнічну культуру. Приміром, зауважив Андрій, неможливо записати мелодію «Гуцулки», бо інтонацію і ритм не можна зафіксувати нотними знаками. Тому в кожного виконавця — своя «Гуцулка». Таке поєднання музичного етносу з професійним мистецтвом спостерігається і в наших «просунутих» співвітчизників. Приміром, композитор і виконавець на бандурі Роман Гриньків також створив диск із культовим етноджазовим латино-американським музикантом Ал Дімеолою. У планах «Солістів» — ще один сміливий проект — виконання «Карнавалу тварин» К.Сен-Санса, в якому відомий англійський комік імітуватиме голоси провідних політиків світу. (Такий собі політичний памфлет — на основі класичної музики.) Безумовно, багатющий досвід музикантів у сфері виконання театральної, симфонічної, камерної і сольної музики веде до пошуку інноваційних концертних та освітніх програм. Таким стало, приміром, виконання для дитячої аудиторії «Солістами» із Пітером Устиновим опери С.Прокоф’єва «Петрик і Вовк».

Як і кожен світовий музичний колектив, оркестр «Ковент Гарден» за своїм складом— інтернаціональний, об’єднує кращих виконавців світу. Зокрема серед музикантів, котрі приїхали в Україну, — піаністка з Росії Катя Апекішева, болгарин Васко Васілєв і наш колишній співвітчизник — львів’янин Андрій Війтович, який нині працює концертмейстером альтів «Ковент Гардена». (До речі, як запевняють Васко й Андрій, вони в такий спосіб уникнули служби в армії, дуже протипоказаної професії музиканта.)

На мій слухацький погляд, саме Васко й Андрій — лідери ансамблю. Особливо це відчувалося в дуеті Й.Гальворсена Пассакалії на теми Генделя для скрипки й альта. В англійську коректність, увагу до малих деталей і бездоганний смак вони вносять особливу теплоту звучання і підвищений емоційний тонус (те, що часто називають «слов’янською душею»). Саме вони додали музиці англійських композиторів ХІХ ст. Ф.Бріджа й Е.Елгара рис слов’янського романтизму. За спогадом Васко Васілєва, соло альта в «Трістані та Ізольді», виконане Андрієм Війтовичем, викликало сльози на очах у Бернарда Гайтінга — головного диригента «Ковент Гардена».

У переповнених філармонічних залах Києва, Одеси та Львова слухач затамувавши подих слухав витончене піанісимо й дивувався могутності звучання симфонічного оркестру, яку створювали шість музикантів. Перша скрипка й перший альт «Ковент Гардена» ще раз довели, що традиції вітчизняної струнної школи продовжують іти «попереду планети всієї». Нині, вважає Васко, у «Солістів» склався хороший міксаж англійської і західної культур зі слов’янськими традиціями. Не випадково на прес-конференції в Британській раді України віолончеліст Тоні Хофам зізнався, що з появою Васко й Андрія оркестр «Ковент Гардена» піднявся ще вище. 1975 року вийшла книжка під примітною назвою «Слов’яни і Захід». Збірник було видано до 70-ліття видатного вченого І.Белзи, який розглядав процес взаємозбагачення слов’янських і західних культур у динаміці розвитку цілісної європейської культури.

Одержуючи високі гонорари за кордоном, «Солісти» приїхали в Україну фактично безплатно. На реалізацію проекту знадобилося два роки. Як визнали самі музиканти, їм було надзвичайно цікаво подивитися на країну, що має таких талановитих музикантів і таких щирих людей, як їхній колега Андрій Війтович. Проведенню гастролей сприяли спонсори Великобританії і України. «Солісти» звернулися до свого заможного лондонського спонсора на ім’я Махеш Десаї, що відвідує всі їхні концерти. І він не лише фінансував поїздку, а й сам прилетів зі своїми улюбленцями. В Україні генеральним спонсором концертного туру виступила ТМ «Немирофф», продовжуючи високі традиції вітчизняних меценатів.