У Національній філармонії України відбувся концерт, який відкрив для київських слухачів музику Едварда Елгара. Це ім’я в нашій країні знали хіба що професіонали і досвідчені меломани. Між тим, музика видатного англійського композитора (нинішнього року виповнилося 150 років з дня його народження) звучить в усьому світі. Твори Елгара виконали струнний квартет солістів Post Skriptum, Київський камерний оркестр під керуванням латвійського диригента Ріхардса Букса. Ноти композитора прибули в Київ з Великої Британії. Отже, відкриття музики Елгара відбулося завдяки спільним зусиллям музикантів України, Латвії, Великобританії і Фінляндії.
Після концерту у фойє столичної філармонії лунало запитання: «Де можна дістати записи музики Елгара?». Питання було доречним, оскільки рідкісне емоційне єднання людей відчувалося майже фізично. Причиною цього, безперечно, стала щойно почута музика. На єдиному диханні, без звичного антракту виконавці розкрили багатство і красу мелодій, зворушливу проникливість музики Едварда Елгара. Концерт (це слово перекладається як «змагання») перетворився на співтворчість музикантів і слухачів.
Концерт розпочався й завершився мініатюрою «Привітання любові» — одного з найпоетичніших освідчень у коханні. Свій опус Елгар присвятив майбутній дружині. Він тоді і гадки не мав, що його незвичний весільний подарунок, як й інші твори, звучатиме в усьому світі, прославляючи музичну культуру Великої Британії.
Істинний джентльмен у житті, Елгар озвучив ту «англійськість», яка відрізняє британців від усіх інших націй. Духовну ментальність, архетип культури своїх співвітчизників композитор переніс на нотний стан. Його музика озвучила притаманні англійцям сентиментальність і вікторіанську меланхолійність, якусь особливу, зажурену елегійність (про музику свого віолончельного концерту Елгар говорив як про «сум співчуття») і глибинну простоту, багатство уяви і суто англійське почуття гумору та іронії. Адже Елгар був відомий і як карикатурист, дозволяючи собі грайливо зображати навіть Її Королівську Величність. Дотепність та дошкульність творчості свого друга оцінив Бернард Шоу.
Київські музиканти блискуче донесли «прихований жарт» й іронічний натяк на аристократичний салон у «Гавоті» для струнних, так само, як і «англійський римейк» на старовинні танці з незавершеної опери «Іспанська леді». Життєрадісний лад і краса грайливих мелодій опери особливо вражає, коли зважити, що композитор писав її наприкінці свого земного життя, вже тяжко хворий.
Ніжна лірика і щирість бурхливих емоцій музики Елгара нагадують романтичні сторінки улюблених ним Р.Шумана, Й.Брамса, А.Дворжака, Р.Вагнера. Проте напругу почуттів композитор виявляв з істинно англійською стриманістю. У 1902 році після виконання в Дюссельдорфі його ораторії «Сон Геронтія» Ріхард Штраус проголосив тост за успіх «першого англійського музиканта Едварда Елгара, за Майстра молодої школи англійських композиторів». Можливо, Р.Штраус оцінив, насамперед, саме благородну стриманість й емоційну коректність музики свого британського колеги. Адже автор опер «Саломея» і «Кавалер троянди» відтворював світ інакше — у загострено експресивному звучанні.
Г.Форе і О.Глазунов порівнювали мелодійний дар Елгара з досягненнями найвизначніших романтиків. Цей дар композитора пов’язаний з історичними традиціями: адже Англія є країною співочою, країною високої хорової культури (мимоволі виникає паралель з Україною). Свій творчий шлях Елгар починав як музикант хорового товариства «Глі-клаб» (глі, тобто пісня) у старовинному містечку Вустер.
Латвійський диригент Ріхардс Букс, котрий стояв за пультом того вечора, зізнався, що сприймає музику Елгара як вияв «бурхливого академізму лицарського романтизму». На його переконання, музика композитора є виявом абсолютного благородства — поняття, яке, на жаль, зникає сьогодні і з мистецтва, і з реєстру людських чеснот. Маестро зауважив, що в тексті творів Елгара зазначений термін, який майже не зустрічається в інших композиторів, — «noblеmento», тобто благородно. Саме на це диригент спрямував увагу музикантів, які донесли шляхетність, бездоганний смак і благородство елгарівського музичного світу. Тому кульмінація концерту — Інтродукція і Алегро для квартету і струнного оркестру — прозвучала «бурхливо романтично» і водночас лицарськи академічно. Органічності такої інтерпретації сприяло і поєднання досвідченої майстерності прославленого Київського камерного оркестру та свіжого струменя відчуття музики молодим квартетом солістів Post Skriptum. Талановитий ансамбль, створений лірично-яскравою скрипалькою Сонею Сульдіною, існує лише один рік, але вже виявляє успіхи і чудові перспективи.
Проникливо прозвучало Адажіо для струнного оркестру, арфи та органа Sospiri («spirito» — душа). Зворушила благородна стриманість жалоби й суму «Елегії», яку композитор присвятив пам’яті свого друга. Можливо, саме за цю шляхетність музики король Едуард Сьомий посвятив Елгара в рицарі. Композитор мав також титул сера і звання Майстра королівської музики та почесного доктора музики.
Взагалі, ставлення британців до Елгара може служити еталоном поваги до своєї культури. Англійці, які не уявляють життя без музики, надзвичайно пишаються своїм співвітчизником. Музика Елгара є одним із національних символів Великої Британії: вона звучить під час державних церемоній і королівських урочистостей, у Вестмінстерському абатстві і в англійських парках, у концертних залах і помешканнях британців. Ще за життя композитора, у 1904 р., у Королівському театрі «Ковент-Гарден» відбувся Елгарівський фестиваль, який відтоді став традиційним. У програмах британського радіо і телебачення існує так званий віртуальний Зал слави музичної класики. Щороку слухачі визначають десять найулюбленіших творів. Цей рейтинговий список очолюють опуси Елгара. А благородний профіль композитора прикрашає найбільш уживані банкноти у двадцять фунтів стерлінгів.
Але є ще одне пояснення високого пієтету англійців перед постаттю Елгара. Річ у тім, що композитор повернув Англії статус країни світової музичної культури. Адже після «британського Орфея» ХVІІ ст. Г.Перселла її створювали генії інших націй. В Англії знайшов другу батьківщину німець Г.Ф.Гендель. Згодом тут оселився молодший син Баха — Йоган Крістіан Бах, якого називали «Лондонський Бах». Перше визнання Й.Гайдна теж відбулося на теренах Англії, і вдячний австрієць створив свої знамениті 12 «Лондонських симфоній». Вже у 70-х роках ХІХ ст. у Ліверпулі працював ще один німець — Макс Брух, який написав тут «Шотландську симфонію».
Звичайно, англійці високо цінували тих, хто збагачував їхню культуру, і все-таки Велика Британія чекала на свого власного музичного генія. Ним і став Елгар. Завдяки йому європейська спільнота прийняла Англію у свій «музичний клуб».
Елгар став автором першої в історії англійської музики симфонії. А його симфонічні варіації «Енігма» М.Римський-Корсаков визнав одними з найкращих, написаних у формі варіацій. Твори Елгара увійшли до репертуару найвидатніших музикантів ХХ ст., серед яких Ф.Крейслер, Є.Менухін, Е.Ізаї, П. Казальс, Б.Бріттен, М.Ростропович.
Відкриття музики Елгара в Києві відбулося завдяки двом романтикам-ідеалістам. Один із них — відомий український скрипаль Едуард Ідельчук. На жаль, його життєвий шлях нещодавно обірвався у Фінляндії, де він жив і працював. Останній творчий задум музиканта підхопив його друг, інженер за фахом і романтик за покликом душі, Юрій Сульдін. Саме він звернувся в Товариство музики Елгара в Лондоні, яке й надіслало ноти композитора до Києва. Саме Ю.Сульдін запропонував Київському камерному оркестру взяти участь у концерті і запросив з Латвії молодого талановитого диригента Р.Букса. До слова, Ріхардс є лауреатом Першого Міжнародного конкурсу диригентів імені Стефана Турчака.
Така дивовижна відданість музиці і бажання створити оазу краси й духовності здобула визнання і вдячність слухачів, які відкрили для себе музичну душу Англії.