ТЕПЛІ РУКИ МЕКСИКИ

Мабуть, небагато країн та народів мають настільки яскравий образ, за яким їх сприймають у світі. При слові «Мексика» відразу уявляєш колоритного вусатого вершника у крислатому сомбреро, що мчить у куряві пустельного, декорованого лише велетенськими кактусами, плато. Моє сприйняття Мексики, мабуть, теж не вельми відрізняється від стереотипного, і його невід’ємною складовою є герої прочитаних у дитинстві авантюрних романів Гюстава Емара та Райдера Хаггарда, фантастичні гіпотези про походження цивілізації майя та ацтеків, історії боротьби жорсткого конкістадора Кортеса та млявого імператора Монтесуми, спогади про далекі олімпійські ігри 1968 року у Мехіко, титанічні творіння Сікейроса та Рівейри.

Звичайно, найбільше шкодять образу Мексики голлівудські кліше мексиканця як людини, здатної лише на дві речі — злочинним шляхом намагатися вдертися на територію заможного зоряно-смугастого північного сусіда або, підперезавшись патронташами, розстрілювати у придорожніх салунах пляшки з текілою.

Частина «професійних» відвідувачів презентацій, які прийшли до музею українського народного декоративного мистецтва на церемонію відкриття виставки «Великі майстри народного мистецтва Мексики», перешіптуючись між собою, теж повторювали, мов пароль: «Текіла буде? Текіла буде?»

Виставка дивовижна, різноманітна та насичена. Честь і хвала уряду Мексиканської республіки та неурядовим людям й організаціям, які вибрали такий спосіб пропагування своєї держави, народу та його культури у світі.

Київська виставка — лише один із елементів великого проекту поширення та підтримки народного мистецтва Мексики.

Поняття «душа народу» — дещо поетизоване та метафізичне, але якщо воно справді існує, його краще вивчати та аналізувати за витворами людей не «травмованих», так би мовити, вищою художньою освітою і не загнаних у комерційні рамки універсальних світових стандартів мистецтва. Те, що виставка розмістилась поряд із роботами українських народних майстрів, варіант майже ідеальний. У багатьох своїх проявах мексиканське мистецтво видається майже рідним. І водночас несе в собі риси унікальності, які чітко вказують на його батьківщину. Такі близькі та зрозумілі нам півники цілком гармонійно співіснують із постійним мотивом смерті, зовсім не притаманним українському народному мистецтву. Черепи та скелети присутні майже у всіх роботах майстрів, і без цих символів народне мистецтво Мексики — все одно, що українське без великодніх писанок. Але жодних ознак песимізму чи страху небуття. Смерть — ніби обов’язковий учасник карнавалу, без якого життя буде безкінечно прісним.

Активна розробка релігійних християнських мотивів не викликає відчуття пригнічення людини Богом. І часом видається, що Христос народився не в далекому Віфліємі, а в якійсь індіанській родині під спекотним мексиканським сонцем.

Організатори виставки не соромляться називати її авторів великими майстрами, а їхні роботи — геніальними, і це не сприймається як гіперболізована самовпевненість. Тут ментальність мексиканців разюче відрізняється від нашої, яка геніями дозволяє називати виключно тих митців, що вже залишили цей світ.

Здорову заздрість викликає і монументальний п’ятикілограмовий фоліант «Великі майстри мексиканського народного мистецтва», який є чудовою поліграфічною підтримкою цієї акції.

Я свідомо не називаю імена митців, які презентують своє мистецтво в Україні. Я гадаю, що в нас всі вони обов’язково знайдуть своїх поціновувачів, тому що і в кераміці, і в камені, і в металі, і у вишивці кожен майстер залишив тепло своїх рук, тепло душі народу.