Невгамовний Карлсон із радянського мультфільму, вперше виявивши у квартирі Малюка телевізор, перелякався: "У вашому будинку завелася балакуча голова!
А де ж ноги?!"
Мультфільму багато років. І тепер бородате запитання "чоловіка у розквіті літ" потребує сучасної редактури. "Якщо у вашому будинку постійно стирчать балакучі голови, то чи передбачені в них мізки?" Але це тільки епіграф, який передує подальшій веселій телевізійній темі.
Студентам журфаку (третій курс) було запропоновано відповідальне творче завдання - підбити підсумки нинішнього телевізійного сезону. Акцентувавши не на горі (його й так дуже-дуже багато у випусках теленовин), а на рідкісних хвилинах радості, яка має підтримувати і зміцнювати організм вітчизняного телеглядача. Ослабленого неврозами, авітамінозами, платіжками, пожежами та фронтовими зведеннями.
Можливо, не з доброго дива за резервуар радості для мас наші юні колеги (майбутні журналісти) вибрали два стовпи, можна сказати - два джерела веселощів, на яких і тримається нинішнє українське ТБ.
Це - недавній рейтинговий серіал "Останній москаль".
І, як неважко здогадатися, гумористична санта-барбара - "Вечірній квартал".
Обидва шедеври прописані на "1+1".
Якою мірою саме ці стихійні явища телевізійної природи відображають "підсумки" радості у телесезоні? І наскільки вже ми, дорослі критики, можемо довіряти смаку наших юних колег? Тут уже кожен вирішить сам для себе. А я тим часом зроблю застереження: можливо, і вустами студента глаголить істина…
Отже, "Москаль"-чарівник. Перша частина метатексту. Бліц-підсумок і бліц-крик телесезону 2014-2015.
"Серіал "Останній москаль" зібрав рекордний рейтинговий урожай. Перші дві серії отримали рейтинг 12,56%, а частка аудиторії становила 32,57% (комерційна аудиторія). Прес-релізи запевняють, що за останні п'ять років "Москаль" став найбільш рейтинговим телепродуктом в Україні серед аудиторії "18–54"… Але чи варта шкурка вичинки? Власне, сюжет? Нічого оригінального. Хоча задум і є, але він не розкритий: мали намір показати чи то дружбу народів, чи то лінію міжнародного кохання, чи то унікальне життя Карпат… Хлопці, ви спочатку визначтеся, що хочете показувати! Актори? Іноді віддає КВК, іноді - просто цирк. Та все одно дуже весело. Гумор? Інколи смішно, а інколи не можна зрозуміти, що взагалі відбувається. Чи то я така, чи то лижі не їдуть. Ну й, звісно, гуцули… Якось не "файно" вийшло. Невідповідність - ні з історичними моментами, ні з нинішньою ситуацією, що загострює особливості дружби народів, російського та українського…" Це думка студентки Оксани Костенко.
Її підтримує студентка Марія Денисевич: "На екрані - образ московського мажора Валери, який упродовж 16 серій постійно водить навколо пальця недалеких дурників-гуцулів. Образ українського народу представляє сільська недоінтелігенція, яка щовечора заливає собі очі. Усе це під соусом самоіронії та красивої картинки незайманої природи Карпат. Сміх над собою - річ корисна. Але й вона спонукає до самовдосконалення. Однак творці фільму не завжди розрізняють відтінки іронії і грубого цинічного сарказму… Того сарказму, який принижує українців в очах самих українців".
Ще зліше, ще веселіше - студентка Ганна Веретенник: "Ось так посміялися над москалями! У чому ж різниця між москвичем та українським народом у цьому серіалі? Перший сприймається глядачем мало не як Прометей, що спустився з московського Олімпу до простого люду і приніс світло знань неосвіченим, які не розуміють нічого і поняття не мають, що таке гуманітарні та інші науки. З цим та іншими неподобствами аж ніяк не в'яжеться переважно літературна мова, яку використовують у фільмі "останні хохли". Питання: де ж вони таку грамоту осягли? А може, просто сценарист полінувався попрацювати над стилізацією, поцікавитися діалектами карпатської місцевості?".
Є й поміркована аудиторія. Студентка Марія Гончар: "Задум був цікавий: розповісти про пригоди москвича, який відновлює етнічний зв'язок з родичами, що облаштувалися в Україні. Однак втілення на екрані такої теми могло бути й цікавішим. Багато епізодів відверто картинні. Наприклад, сцена погоні за москалем. Гумор - на межі. Він постійно ризикує стати плоским. Більш-менш цікавим цей серіал робить спроба урізноманітнити внутрішньосюжетні теми: конфлікт братів, протистояння москалів і хохлів, любовна лінія москаля й учительки…"
Марія Базилева безапеляційна: "Патріотизм цього "кіно" - це взагалі не ліпиться. Він закінчується, навіть не розкрившись. Пісня KOZAK SYSTEM, вишиванки в кожній серії, мальовничі картинки Карпат - ось і вся любов до батьківщини. І якщо це була спроба якось об'єднати й примирити російський і український народи, то спроба ця не дуже вдала, адже брататися з такими родичами, якими вони показані в кіно, після перегляду не дуже захочеться".
Є й помірковані адвокати. Свою рецензію пише Марія Привал: "Не варто ставитися до цього проекту як до документального або історичного. Його завдання - розсмішити. Ну то й смійтеся собі на здоров'я. Сміх, взагалі-то, життя подовжує, а злість псує карму, коли раптом хтось про це не знав. А якщо комусь із нас не смішно або все показане видасться надто примітивним, - є Discovery, документальні проекти. Критика цього серіалу свідчить про лукавство критиків. Пишуть розгромні рецензії, завдовжки як одеська траса, а все одно дивляться всі серії. Заявки на кшталт "як же можна сміятися з себе" - здаються безглуздими. Навіть на прикладі цього фільму. Ось візьмімо, наприклад, американців. Вони всі разом з усім світом часто посміюються і над тупістю, і над іншими "особливостями" своїх героїв. І не роблять із цього ніякої трагедії. А роблять тільки гроші. Що дуже навіть незле. Ще Сара Бернар казала: "Той, хто ніколи не сміється над собою, втрачає безліч чудових нагод просто посміятися". До того ж "Останній москаль" - це не претензія на інтелектуальне кіно, він розрахований на масову аудиторію, на те, щоб трохи відволікти людей від проблем у нашій країні. Ну, а те, що у фільмі показано, як люди можуть усім селом об'єднатися проти когось і пожартувати над кимось, - хіба це неправда? Ще як можуть! На ці теми багато сюжетів в українській літературі. І в житті теж".
Звісно, розгромних рецензій усе ж таки більше: молодь заточена нинішнім часом, гостротою поточних подій. Ось і пише студент Богдан Заяць: "Цей фільм - гримуча суміш найгірших зразків жанру вестерн, коли крутий білий переселенець демонструє примітивним індіанцям усі принади цивілізації… Тут зібрано найбільш маразматичні стереотипи про нашу Західну Україну. І саме в такому контексті головний герой Валера, той самий москаль, сприймається телеглядачами як остання нормальна людина у світі аутистів. Або ж як мандрівник у часі, котрий випадково опинився у XVIII або XIX ст. Валера (москаль) - чистокровний російський супергерой. Він хвацько сховався від правоохоронних органів. Він легко спокушає гуцульських дівчат. Загалом, село Великі Вуйки, в якому відбувається дія "Москаля", - фікція, фейк (красивий), який у мене особисто не викликає жодної довіри і бажання дивитися продовження".
Отож про продовження. Як відомо, уже готується новий сезон "Останнього москаля". І з цього приводу студент-журналіст Едуард Турло дає сценаристам дуже цікаве наведення. Він побачив у фільмі не просто героїв-гуцулів, а…
"З приводу цього фільму в мене є тільки одне важливе запитання: а де ж мамонти? Якщо у XXI ст. десь є українське село, в якому немає телебачення, то цілком логічно буде припустити, що предки слонів там використовуються як засіб пересування або на цих тварин там полюють зі списами. А потім їхнє сире м'ясо їдять у печерах. Я розумію, що, відібравши в мешканців Великих Вуйків зомбоящик, сценарист хотів дати нам зрозуміти: Валера відрізаний від зовнішнього світу. Можливо, він планував додати комедійності, мовляв: "ха-ха-ха, дурні гуцули, до них ще не дійшла цивілізація". Гаразд, але серіал начебто має висміювати російський дух, полонений у Карпатах, а не навпаки. А навіть якщо й так, якщо там справді все занедбано, ну, не знаю, зовнішній світ просто не знає про існування цього села, воно напівміфічне, як Атлантида, - то звідки там Ксеня? Звідки там дівчина з вищою освітою, яка розмовляє, одягається і взагалі виглядає не як уродженка західноукраїнської глибинки? Якби я був одним із її односельців, я б краще стежив за нею, ніж за простим московським блондинчиком, якого життя й так пошарпало. Я ставлю себе на місце Валери, і мені справді стає страшно, адже з того, що він побачив, вочевидь можна зробити висновок, що з Великими Вуйками не все так просто. Знову ж таки, ніхто, крім Ксені, не говорить російською мовою, сам приїжджий не знає української, і водночас проблем із комунікацією в нього немає. Всі чудово розуміють його, а він - їх. Ідемо далі, - батько головного героя нібито сам уродженець цього забитого села (де навіть телефонів у хатах немає), але якимось чарівним чином, приїхавши в Москву, цей колись провінційний карпатський хлопець зміг сколотити статок і пограбувати цілу Російську Федерацію. Розмірковуючи, я дійшов єдиного логічного пояснення того, що відбувається в "Останньому москалі". Готові? Річ у тому, що на початку XX ст. десь у Карпатах розбився НЛО. Гуманоїди, які керували космічним кораблем, набули вигляду місцевого населення, вивчили його культуру і звичаї. Щоб не видати себе, вони (використовуючи вцілілі технології) побудували село, назвавши його, ви вже здогадалися, як. Там інопланетяни, змінивши свою ДНК, жили звичайним гуцульським життям, у надії, що одного разу родичі заберуть їх із Землі…"
Точне слово - вгадане. Герої цього та багатьох інших серіалів, звісно ж, інопланетяни. З цієї причини так багато нерозуміння між телеекраном і реальним життям. Власне, як і в наступному випадку. Ще один стовп, рекорд і підсумок телесезону, що минає, - "Вечірній квартал" - здавна (за великі гроші) живе собі на окремій планеті, у своєму астральному просторі, посилаючи нам зі свого веселого космосу сигнали вже такої високої частоти, що перетинки лопаються, а очі закочуються…
![Катерина Ільченко]( "Катерина Ільченко")
![Дар'я Паламарчук]( "Дар'я Паламарчук")
Тому ще одна куля в цю ж мішень. Пером студента-журналіста Богдана Хлимоненка. Юнак суворий і громадянськи активний. "Позиція в Doing Bussines, ставлення народу до політиків, концентрація недопалків на квадратний метр у пісочниці, жарти "Кварталу" - мало що змінилося за останні
10 років. Хоча в телевізорі про зміни говорять постійно. І ось ця незмінність перебігу подій і речей розчаровує особливо. Як громадянин країни третього світу, що ділить з Угандою 142-ге місце в рейтингу корумпованого суспільства, я вважаю, що після такого чудового року успішних реформ просто заслуговую нових, інших і своєчасних жартів від Зеленського… Але, доки вони з'являться, ми ще довго смакуватимемо "свіжак"-інтермедії на тему української мови Азарова та коштовностей Пшонки. Добре, хоча б "колеса Черновецького" трохи попустили. Здавалося, в цьому шоу саме цей герой скоро відкриє мережу наркологічних клінік - доки цю вічну тему не втомляться експлуатувати. Ну й, звісно, вигнаний Віктор Федорович, який тепер далеко-далеко, міг би, "бідуючи" далеко від батьківщини, назбирати на сотні Parker'ів, якби Зеленський платив йому хоча б по гривні за кожен жарт - особливо після лютого 2014-го…"
![Дмитро Реплянчук]( "Дмитро Реплянчук")
Можна уявити, скільки разів викликали на різні килими того ж таки Зеленського, щоб сказати: "Володю! Не треба так висміювати Віктора Андрійовича-Віктора Федоровича-Петра Олексійовича! Це все добром не закінчиться!"
Однак влада змінюється. Міняються власники каналів, міняються й замовлення (репертуар) залежно від політичної обстановки в країні.
І якщо раніше справді смішно було спостерігати, як актори обігравали популізм та дурість багатьох політиків, то тепер, на жаль, не завжди радісно дивитися на цю клоунаду. Причому як на сцені Палацу мистецтв "Україна", так і під куполом цирку "Верховна Рада". Занадто багато трагічних подій, надто багато втрат за останній час, щоб на відвертий саботаж і злочинну недбалість реагувати тільки безтурботним гомеричним сміхом…"
…Такі непідбиті підсумки телевізійного сезону: у розділі "радість для народу". Такі думки молодих людей, яких намарно переконувати у протилежному: вони самі можуть кого хоч переконати. Бо, як і всі ми, бачачи в ящику балакучі голови, розуміють і сприймають те, що відображено бодай у заголовку цих нотаток…
У матеріалі використано фрагменти творчих робіт студентів III курсу факультету журналістики Інституту міжнародних відносин.
Підтримати
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google