ТЕЛЕБАЧЕННЯ ЯК ДЗЕРКАЛО НАШОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Незалежність — нині слово модне. Проте у святковій, ювілейній метушні, схоже, мало хто замислюється про істинну ціну справжньої незалежності. Те, до чого Україна прагнула довгі роки, те, що, на перший погляд, так легко отримала 1991-го, звісно, гідне найграндіознішого свята. Однак будь-яке свято забезпечується лише великою і найчастіше невдячною працею. У нашому випадку це особливо важливо. Бо, крім назви держави, Україна тоді, після Біловезької угоди, не мала нічого. Все потрібно було починати з нуля. І перше, що необхідно будь-якій державі, котра поважає себе, — це дійсно незалежні, сучасні, істинно національні ЗМІ.

Саме тому зараз, із пройденої часової дистанції, здається особливо значимою зустріч декількох режисерів-документалістів у Київському будинку кінематографістів більше шести років тому. Саме тоді кінорежисер Олександр Роднянський зі своїми колегами наважився на небувалий крок — створити у країні гідне її телебачення. Задум, що спочатку здавався непідйомним, був здійснений.

Новонароджений канал «1+1» починав скромно, кількома годинами мовлення на діапазоні УТ-1. Після чималих битв за так звану другу кнопку телекомпанія отримала ліцензію на право мовлення на каналі УТ-2. На відміну від багатьох своїх амбітних колег, новачкам вдалося швидко освоїти цю чималу територію, наповнивши її програмами власного виробництва. Вперше в ефірі зазвучала справжня, літературна українська мова. Це була принципова позиція «1+1», що проявлялася й у культурі вимови ведучих, і в чудовій якості дубляжу закордонних фільмів. Недарма якийсь час ходив жарт, що знаменитий серіал «Династія», дубльований і показаний «1+1» чудовою українською, зробив для становлення незалежності більше, ніж багато резолюцій, разом узятих. Але головне, що Роднянському і його команді вдалося створити не просто україномовний канал, а український за сутністю, оскільки «1+1» намагається представляти інтереси українського суспільства у всіх аспектах людського життя й існування. Не випадково основна частина аудиторії каналу (чим він заслужено пишається) — це саме ті, хто ідентифікує себе з державою Україна. А сьогодні це, до речі, в основному молодь і люди від 30 до 40, тобто найбільше дієва й працездатна частина суспільства. Здається, що шестирічна глядацька вірність каналу пояснюється ще й тим, що «1+1» усією своєю діяльністю довів: телебачення є чи не єдиною галуззю економіки, що на тлі загальної стагнації здатна успішно розвиватися. Хоча тут варто було б додати: не кожне ТБ. Однак ми ведемо мову саме про таке.

Сьогодні телекомпанія «1+1» — це потужний концерн візуальної електронної інформації, якому вдалося неможливе: потіснити за популярністю «класичні» російськомовні канали, такі як «Інтер» чи ОРТ. Природно, це було б неможливо без найвищого професіоналізму. Саме володіння телевізійним ремеслом дозволяє сполучити енергію авторських програм з інтелігентністю їх ведучих. Крім того, екран не виглядає непереборною перепоною між глядачами та їхніми кумирами, що також порушувало всі стереотипи радянського ТБ. З аудиторією підтримується постійний двосторонній зв’язок. Більше того, глядач «1+1» відчуває себе співучасником усього, що відбувається в країні й у світі. Кожна значима політична подія, що стосувалася України, висвітлювалася на «1+1» яскраво, докладно і захоплююче. Достатньо лише згадати передвиборні прямі мости, акції в прямому ефірі «Ніч вибору», політичне ток-шоу «Епіцентр». Висвітлення візитів Папи Римського та президента США Білла Клінтона, «касетного скандалу» і справи Гонгадзе, «Діалоги про демократію» із Мадлен Олбрайт — прикладів більш аніж достатньо. Саме глядачі «1+1» реально відчувають себе залученими до глобального інформаційного простору, і це діє краще від усіх декларацій про європейський вибір.

Інтелігентний і стильний, канал не соромиться бути успішним (звідки у нас це помилкове і навіть шкідливе переконання, що одне обов’язково має суперечити другому?), а отже — цікавим для найрізноманітніших суспільних груп і прошарків. Тут багато розважальних і гумористичних програм. Та й справді — скільки можна голосити над самим собою? До речі, незмінно високий рейтинг таких програм підтверджує, як то кажуть, правильність обраного телекомпанією шляху, яка при цьому не скочується до рівня мас-культури. Як результат — призи, які отримують ведучі, дизайнери та режисери каналу на найпрестижніших телевізійних форумах у СНД і за океаном...

А є ж іще кіно, яке, здавалося, ніколи не оговтається після ліквідації старої системи кіновиробництва й прокату. Однак «1+1», попри кризовий стан вітчизняного кінематографу, довів зворотне, узявши активну участь у створенні як масового, так і авторського кіно. Такі надуспішні проекти, як серіал «День народження Буржуя» або кінодрама «Схід—Захід», зроблена разом із французами і номінована на «Оскара», — яскраве тому підтвердження. Це саме та співпричетність до світового мистецтва, без якої жодна незалежність не може бути повноцінною. Сьогодні в рамках каналу діє спеціально створене творче об’єднання, що регулярно зніматиме серіали й повнометражні фільми. Кілька проектів уже в запуску...

Таким чином, в Україні є сучасне, незалежне телебачення. Один із найважливіших компонентів державності побудований. Черга за іншими?