Текстильна планета Україна

Добрі поради мають одну істотну ваду — скористатися ними зазвичай неможливо. Та все ж спробую прописати читачам корисний засіб від депресантів, що потоком ллються з екранів телевізорів та гучномовців FM-дебілізаторів застряглих у мертвих заторах «маршруток», перетворюючи новини на дайджест апокаліпсису й нещадно свердлячи вуха і мозок попсою із шансоном або повідомленнями про ціни-«акселерати», які спритно вимивають з гаманців потом зароблені гроші. Нелегко бути оптимістом.
Але вирвіться бодай на годинку з замкнутого кола, яким очманіло біжать суєтні одноманітні дні-клони, відчиніть двері музею чи виставкової зали і ви переконаєтеся, що чутки про чи то смерть, чи то агонію української культури дещо перебільшені.

Друге всеукраїнське триєнале художнього текстилю, що проходило у виставкових залах Національної спілки художників України, видало такий заряд позитивної енергії, що мені геть перехотілося скиглити про нашу нещасливу карму чи нарікати на українських гуру-недогуру, навпаки — я тепер ладен погодитися з міфотворцями-краєзнавцями і сказати: ми-таки справжнісінькі високочолі арії. Ну, може, й не всі громадяни, але сотня митців, учасників масштабної акції «Від давніх традицій до сучасних новацій», — безперечно!