ТЕ, ЧИМ МИ НЕ СТАЛИ

30 березня офіційно відкрили Рік польської культури в Україні. Один мій занадто іронічний знайомий ризиковано пожартував у неофіційній розмові з одною дуже офіційною польською особою: «Бачите, як символічно: якраз після закінчення 350 років російської культури настає рік культури польської. Хотілося, щоб це також потривало не менше, ніж 350 років...» Звісно, це кепський і не вельми патріотичний жарт. Офіційна особа політкоректно знітилась і жарту не зрозуміла.

Жарти жартами, однак поляки по-серйозному налаштовані популяризувати свою культуру в Україні. Зрештою, кількарічна активна діяльність Польського інституту в Києві свідчить: культурна експансія в Україні — це немовби відкриття другого фронту, бо невідомо, як складуться культурні взаємини уніфікованої Польщі з сильними країнами Західної Європи після входження до Євросоюзу. Тому Україна залишається вельми перспективним і вдячним ринком. Насамперед у якості ринку книжкового. Чи не тому 1—3 квітня новостворений польський «Інститут книжки» вирішив влаштувати зустріч українських і польських видавців у Кракові та Варшаві.

Поляки одразу визначили, хто цікавить їх у якості ділових партнерів, запросивши здебільшого представників недержавних українських видавництв, котрі роками підтверджують свою життєздатність. «Кальварія», «Критика», «Літопис», «Основи», «Піраміда», «Фоліо» виявилися найбільш цікавими і зацікавленими у співпраці з «Інститутом книжки», запланувавши цього і наступного року низку видань польських авторів. Польська сторона погодилася покрити видатки на авторські права та переклад. Решта видатків — це ризик вітчизняного видавця, який, надрукувавши книжку, буде зацікавлений її продати, аби принаймні повернути гроші, витрачені на друк. Пріоритетом для польської сторони є сучасна актуальна література, що на неї з найбільшою охотою виділятимуться наявні бюджетні кошти.

Користь цієї зустрічі полягає передусім у тому, що українські видавці розвідали кухню різнопрофільних видавництв, збагнули умови гри на польському ринку, познайомилися з різноманітними маркетинґовими стратегіями і системою книгорозповсюдження. Реакції українського видавця коливалися між скептично-недовірливим настроєм і дитячим захопленням. «Як можна продати 60 тисяч примірників філософської есеїстики за один місяць?!» «125 тисяч поетичної збірки Віслави Шимборської?...» «200 тисяч Катажини Ґрохолі...» І це при тому, що й у поляків свої проблеми: експансія потужного німецького концерну Bertelsmann, який поволі починає диктувати свої умови на ринку, непрості стосунки з гуртовиками і невелике бажання читача купувати недешеві польські книжки. Однак, як кажуть, нам би їхні проблеми. Відтак, польські видавці ніяк не могли збагнути, чому ми не можемо захистити свій ринок від дешевої російської книжки і чому в нас так мало читають українською мовою. Довелося пояснювати все це постколоніальною ситуацією і відсутністю україноспрямованої законодавчої бази у сфері книговидання.

Загалом, особисто в мене склалося враження, що сучасні польські видавництва — це те, чим не стали деякі українські видавництва після 1991 року. Реформований «Український письменник» — це Swiat Literacki, який спеціалізується на виданні канонічної польської класики, «Критика», «Основи» і «Літопис» — це Znak і Pogranicze, які мало того, що видають інтелектуальну літературу, то ще й непогано її продають, «Кальварія» і «Піраміда» — це Czarne і WAB, які спеціалізуються на розкрутці нових польських імен і перекладі актуальних східно- і західноєвропейських письменників, «Фоліо» — це Proszynski i S-ka, яке працює на середній клас, коливаючись між відвертою комерційною літературою для розваги й програмовою класикою. А ще нас відрізняє те, що ми, як правило, нарікаємо і згадуємо старі часи, а вони, як правило, не згадують. За одним винятком. Директор видавництва Czytelnik, котре було абсолютним книжковим монополістом за часів комунізму, займаючи близько 90% ринку, романтично згадував старі часи, коли у видавництва були гігантські потужності, держзамовлення і навіть власний літак. А все-таки добре, що ті часи і для нас, і для поляків далеко позаду.