Тарапуньці і Штепселю — по 100 років!

У 50–80-х роках минулого століття без Юрія Тимошенка і Юхима Березіна важко було уявити великий концерт або "Голубой огонек".

Народилися Юрій Тимошенко і Юхим Березін 100 років тому: перший - у червні, а другий - у листопаді 1919-го. Перший - на Полтавщині, другий - в Одесі.

Двадцять років вони нічого один про одного не знали, а познайомилися довготелесий українець із Полтавщини Юра Тимошенко й коротун, веселий та інтелігентний єврей-одесит Фіма Березін у Київському театральному інституті. Обидва були невичерпні на вигадки й жарти, що викликали незмінне захоплення у викладачів та студентів. На інститутській сцені Тимошенко виступав у ролі постового регулювальника на жвавій вулиці, а Березіну особливо добре вдавалася роль Лебедя в гумористичній замальовці "Мисливець і лебідь". Одного разу Юрій підійшов до Фіми й сказав: "Якщо ми на сцені будемо вдвох, то й сміху в залі буде вдвічі більше". Так виник унікальний творчий союз, який завдяки таланту, блискучому чуттю гумору та працездатності артистів проіснував на естраді понад 40 років.

Улітку 1941-го, відразу ж після закінчення інституту, Тимошенко й Березін як артисти ансамблю пісні і танцю Південно-Західного фронту виступають у військових частинах. Підтримуючи бойовий дух солдатів, придумали нові образи для своїх виступів - безжурних, життєлюбних і оптимістичних кухаря Галкіна та банщика Мочалкіна. Цей бойовий дует пройшов шляхами війни від Волги до Шпреє, взявши участь в обороні Сталінграда й Києва, штурмі Кенігсберга й Берліна, визволенні Варшави і Праги, що відображено в однойменних медалях обох фронтовиків. Крім того, обох відзначено медалями "За бойові заслуги" та орденами Червоної Зірки. Видно, їхній внесок у перемогу був таки вагомим, якщо командування в нагородні списки, поряд із артилеристами й піхотинцями, танкістами й льотчиками, які відзначилися в боях, уписувало прізвища двох веселих артистів.

Після війни Тимошенко і Березін не розлучилися . Одного разу, приїхавши до Москви, "банщик Мочалкін" зайшов до земляка - режисера Олександра Довженка. "А що в тебе на батьківщині, в селі Каленики, є примітного?" - запитав Олександр Петрович. "Начебто нічого особливого… річка є… Тарапунька", - відповів Юрій Трохимович. "Ось тобі й псевдонім. Кращого не придумаєш!" - підсумував розмову Довженко. Так артисти придумали собі нових персонажів: легкого на жарт і вигадку, гострого на язик Тарапуньку та спокійного, розважливого, правильного в усьому Штепселя. Поїхавши в Москву на Всесоюзний конкурс артистів естради, вони стали лауреатами, переможно закрокували від успіху до успіху і до кінця творчого і життєвого шляху вже не розлучалися.

Створивши на сцені унікальний дует, ядучі жарти якого моментально розносилися по країні, в повсякденному житті Юрій Трохимович і Юхим Йосипович були різними людьми. Один українець - другий єврей, один любив вино й жінок - другий усе життя був відданий дружині, один димів як паровоз - другий терпіти не міг сигаретного диму. Поєднувало їх одне, - вони не могли жити один без одного.

Юрій Тимошенко - вибуховий, ризиковий, некерований і непередбачуваний. "Велика дитина" - так казали про Тимошенка друзі та рідні. Якщо захоплювався - то бурхливо, стрімко й нестримно: філателією, вивченням англійської мови, детективами, написанням епіграм на друзів. Міг кинути все й полетіти в Іркутськ, - у місцевого колекціонера виявилася рідкісна марка… Крім загальновизнаних успіхів на естраді, Тимошенко пов'язаний і з кінематографом. Ще до війни знявся у фільмі "Гомони містечко", а після війни - у картині "Падіння Берліна" (за роль Кості Зайченка йому присуджено Сталінську премію першого ступеня). Він зіграв ролі репортера в картині "Центр нападу", телеграфіста в "Далеко від Москви", кореспондента в "Долі Марини", Мартина Кандиби в "Калиновому гаю", Грищенка в "Зеленому фургоні" та інші. Але сатира й гумор завжди залишалися головними. Ю.Тимошенко був режисером і навіть сценаристом деяких кінострічок: "Штепсель женить Тарапуньку", "Їхали ми, їхали…", "Смеханічні пригоди Тарапуньки та Штепселя"…

Юхим Березін - спокійна, розважлива й стримана людина, мудрий і відданий своїй родині. Роберт Віккерс, який спільно з Олександром Каневським писав тексти інтермедій для цього сонячного дуету, розповідав мені про Березіна: "Фіма мав приголомшливу пам'ять. Він запам'ятовував тексти - і свої, і партнера. Коли Тарапунька раптом починав затинатися, Штепсель негайно приходив на допомогу: "Ти хочеш запитати…" - і жваво проговорював запитання Тимошенка. "Так, так, саме це я й хотів запитати!" - з полегшенням підтверджував той. А Штепсель весело відповідав сам собі". А ось на ту ж тему розповідь Саші Каневського: "Давно, у 1955 році, їх, ще молодих артистів, запросили не куди-небудь, а в Кремль - на зустріч Нового року! Зрозуміло, всі дуже хвилювалися - і вони, і дирекція, і ми, сценаристи. Пошили вечірні костюми, а ми з Робертом написали спеціальну інтермедію. Поки її приймали, поки затверджували, артисти не встигли вивчити. Вирішили вчити в літаку. Тільки злетіли, Тимошенко зажадав: "Виймай, будемо репетирувати". І раптом Березін зблід: інтермедія залишилася вдома на письмовому столі. Його навіть не картали, не докоряли, всі були просто паралізовані. Березін пішов у хвіст літака, згадував, записував. Через півгодини вийшов і, наче нічого й не сталося, звернувся до партнера: "Ну, чого сидиш, - давай репетирувати!" Все згадав - і свої фрази, і Тимошенка.

Слава й популярність дуету були приголомшливі: з усіх куточків країни надходили листи - "Штепселю і Тарапуньці". Такої критичної пошти не мали деякі обласні та навіть республіканські газети. А фабрики іграшок виточували тисячі й тисячі дерев'яних зображень артистів, які розкуповувалися миттєво.

Тимошенко не дуже-то любив помпезні урядові концерти й під будь-яким приводом уникав участі в них. Одного разу, за день до такого концерту в Києві, раптом полетів на кінозйомки в Алма-Ату. Іншим разом, уже в Москві, з'явився з перев'язаною щокою. Виявилося, йому давно треба було вирвати хворого зуба, але він дотягнув до самого концерту, й від виступу його звільнили. Березін сказав: "Дивак! Тобі ж на всі концерти зубів не вистачить".

Дивний факт, - коміки давали до тисячі виступів на рік, у середньому до трьох на день. Але глядачам і цього було мало. На їхні концерти або на вистави з їхньою участю купити квитки було практично неможливо. Розказують, що десь на Далекому Сході стався такий безпрецедентний випадок: місцеві жителі, які не змогли купити квитки на концерти дуету, перегородили залізничну колію, щоб не дати Тарапуньці й Штепселю виїхати з міста. Зрештою, артистам довелося виступати на вокзалі.

Практично, в кожній інтермедії артисти називали якогось конкретного винуватця конкретних неподобств, що вигідно вирізняло їх чи не з-поміж усіх естрадних колег, які розсудливо воліли не лізти на рожен, а якщо й критикувати - то переважно підступний американський імперіалізм. Дует порушував питання, які хвилювали українців, - від алкоголізму до бюрократії, від поганої роботи дитсадків до хабарництва вчителів, від численних "несунів" на кожному заводі до виховання підлітків… Але кожну, навіть найбезневиннішу їхню програму, кожен жарт у концерті пильні партійні чиновники та цензори намагалися вихолощувати. Юхим Березін, за словами Роберта Віккерса, часто скаржився: "У кожній блошці слона бачать. Тільки що - погрожують прикрити наш дует раз і назавжди. Хіба ж так можна жити й працювати?" І доводилося йти в начальницькі кабінети кланятися. Це найчастіше робив Березін, - Тимошенка до цих перестрахувальників і близько підпускати не можна було. Він нервував, заводився і… висловлював начальникові все, що думав про нього конкретно і про владу в цілому.

Про Тарапуньку і Штепселя ходили найнеймовірніші легенди та байки. Розказували, що напередодні гастролей у Великій Британії Тимошенко й Березін прийшли в райком партії на співбесіду - процедуру, якій піддавалися всі радянські громадяни, котрі виїжджали за кордон. Гортаючи документи артистів, секретар райкому з подивом виявив, що відомі всій країні люди не члени КПРС. Чому? І тут Юрій Трохимович скипів: "Ви ображаєте нас таким запитанням! Доки в партії такі товариші, як… (він назвав кілька прізвищ), не смійте туди кликати порядних людей! Виженете з партії всіх покидьків, і тоді ми радо до вас прийдемо". Гастролі скасували.

Дружина Юрія Тимошенка - співачка Юлія Пашковська в одному з інтерв'ю розповіла, як Тарапунька в "Укрконцерті" зустрівся з секретарем ЦК: "Юрію Трохимовичу, дорогий, прошу вас, прийдіть, навіть статут не вчіть, ми вас і так у партію приймемо!" А Юра йому: "О, ні! Я недостойний, недостойний!"

Вони завжди були вірні своєму шляхетному, але не завжди вдячному покликанню: допомагати, висміювати, викривати… Вони створили багато чудових інтермедій, мета яких - не просто розсмішити глядачів, а й примусити їх критично ставитися до свого життя, бути свідомими, не перетворюватися на байдужих обивателів. Ось, наприклад, інтермедія 1965 р. Тарапуньці спадає на думку ідея створити "Міністерство доброго ставлення до людей". А в міністерстві - главки. Їх багато: ГлавЛюбов, ГлавЧуйність, ГлавТурбота… Штепсель, граючи роль простого робітника, звертається у ГлавТурботу з проханням допомогти, але ГлавТурбота посилає його в ГлавЛюбов, а ГлавЛюбов - у ГлавЧуйнсть… І немає жодної можливості маленькій людині розібратися, куди їй справді варто звернутися, щоб вирішити свою проблему…

Далеко не все було гладенько. Приміром, коли сатиричний дует уїдливо пройшовся по "королеві полів" - кукурудзі, яку почали садити вже мало не за Полярним колом, Хрущов розлютився не на жарт. Тарапуньці і Штепселю надовго закрили вихід на естрадні підмостки, на телебачення, радіо. За артистами міцно закріпилося звання "чорнителів радянської дійсності". Знадобилися роки й роки, сотні поїздок у найвіддаленіші райони Союзу, щоб артистів "помилували" і вони знову могли виступати у Кремлі та на Центральному телебаченні.

У 1979 р., коли обом артистам виповнилося по шістдесят, їх представили до звань народних артистів СРСР. Підготовлені "Укрконцертом" документи пішли по інстанціях і… загубилися. Друзі обурювалися, протестували, "Укрконцерт" слав телеграми в Москву, але Тимошенко попросив усі клопотання припинити: "У нас уже давно є найголовніші народні звання - Тарапунька і Штепсель!"

Останні гастролі легендарного дуету проходили в Ужгороді. Там у Юрія Тимошенка стався інфаркт, і 1 грудня 1986 року великого артиста не стало. У київському Будинку актора глядачі прощалися з Юрієм Трохимовичем Тимошенком - своїм улюбленим Тарапунькою. Розчавлений горем Юхим Березін, що миттєво постарів, стояв біля труни мовчки, потім промовив: "Так багато хотів тобі сказати на прощання… Але, даруй, Юро, я вперше забув свій текст…"

Певний час Березін іще виступав із програмою "Штепсель про Тарапуньку"… Одного разу він поїхав в Ізраїль до доньки, де його розбив інсульт. Він більше не зміг повернутися додому й помер у Тель-Авіві 2004 року.

Найкращою оцінкою своєї праці цей сатиричний дует вважав усенародну любов. А це ж непросто! Таку любов треба заслужити, щоб через багато років, навіть тепер ще можна почути: "Немає на вас Тарапуньки й Штепселя!"

І кілька неювілейних рядків. Про століття свого великого сина Україна (може, через передвиборну круговерть?) просто забула. В Києві немає вулиці Юрія Тимошенка. В альма-матер, яка вже не інститут, а цілий Національний університет театру, кіно і телебачення, немає факультету чи хоча б студії його імені. Не створені меморіальні музеї ні в Полтаві, ні в Києві. На жаль, список незробленого на спомин про народного артиста можна продовжити. Жаль!..