Там — за кадром. «Невідомі версії» СТБ: чому Нікулін відмовився від царського трону

Уже півроку на СТБ із помітним рейтинговим успіхом іде проект «Невідома версія» — ексклюзивний документальний «серіал» про закадрові таємниці головних хітів радянського кінематографа. Найкращі фільми Ельдара Рязанова, Леоніда Гайдая, Володимира Меньшова... Наприкінці червня був представлений ювілейний, 25-й, проект. Форма подачі виправдана: спочатку — сам кінобестселер, потім — «фільм про фільм». Деякі закордонні телекомпанії вже зацікавилися фірмовим циклом СТБ, і незабаром цей же телепродукт, можливо, з’явиться на НТВ. А то й на деяких телеканалах країн Балтії.

— А що ви відкрили особисто для себе вже не як автор, а як глядач, коли працювали над історією створення тієї ж таки «Москви...»?

— Мій особливий подив пов’язаний із акторами. У своїй версії про «Москву...» ми з самого початку багато що повернули ніби з іншої позиції. І розкрутили сюжет із погляду акторів «неголовних» ролей. Зняли, на мій погляд, чудовий діалог із дуже популярною у 50-ті роки Тетяною Конюховою (її фільми — «Доля Марини», «Над Тисою» та багато інших). У «Москві...» вона з’являється на три секунди (коли героїня Муравйової захоплюється процесією кінозірок
50-х... Але саме Конюхова дала нам цінну інформацію про картину. Розповіла про дружбу з Георгієм Юматовим, доля якого трагічна: він багато пив останніми роками, убив людину. І потім цей його драматичний союз із акторкою Музою Крепкогорською...

Ми відкрили для себе і приголомшливого актора, якому зараз уже 82 роки. Він хворий, але все ж таки погодився на розмову, це «король епізодів» Віктор Уральський. У «Москві...» він грав Миколиного батька — якщо пригадуєте сцену на дачі. А в «Івані Васильовичі...» він же грав міліціонера. Приїхали до цього актора і виявили: його батько — Володимир Уральський — був суперзіркою німого кіно!

Потім з’ясувалося, що любима моя акторка — Євдокія Германова — пробувалася в ту ж таки «Москву...» на роль Олександри. Тільки Володимир Меньшов бачив у цій ролі Наталю Вавілову. І зняв її. А я переглядав фотопроби Германової — чудово! Правда, як виявилося, Євдокія згодом змінила ім’я — раніше вона була Діною Германовою.

— Чому ж ви не розшукали для своєї версії Вавілову — Олександру? Вона за кордоном?

— Не в цьому річ. Наталя — не за кордоном, як пишуть ЗМІ. Вона живе замкнуто з чоловіком-режисером під Москвою. Живе в достатку, вирощує квіти. Але з медіа не спілкується принципово. Для цього є серйозні причини.

— Хто ще пробувався в «Москву» на головні жіночі ролі?

— Акторка Євгенія Ветлова — дуже вродливе обличчя. Тільки вона на вигляд як іноземка, зовсім не «радянська жінка».

— Кажуть, що Купченко і Терехова також ходили в претендентках на роль Катерини?

— Купченко не пробувалася, як і Терехова. Хоча Меньшов пропонував цим акторкам головну роль. Гадаю, якби вони прийшли на проби, то він, звісно, їх і затвердив би — ту чи іншу. Але вони відмовилися самі. Перша, кому Меньшов зателефонував, була саме Терехова. Але вона віддала перевагу ролі Міледі в «Мушкетерах» (знімали майже одночасно). А Купченко відмовилася, бо їй не сподобався сценарій Валентини Черних. Сказала: «Це дурниця якась!» І не вгадала.

Але найбільш приголомшлива проба, яку я знайшов, працюючи над нашим проектом, і не повірив своїм очам — проби Наталі Андрейченко на роль Антоніни (згодом її зіграла Раїса Рязанова). Андрейченко виявилася одкровенням. Вона зовсім не простачка, а особистість! Правда, зрештою режисер зробив правильний вибір. Адже повинна бути героїня «головна», потім — «подруга», а третя з-поміж них — як «небо», на якому ці дві зірки сяють. Про це казала й сама Рязанова. А взагалі-то, багато фільмів, історії яких ми вивчали, виявилися не такими вже й «бестселерами», як нам спочатку здавалося...

— Наприклад?

— «Гараж», наприклад! Це чудовий фільм. Але не «масовий». Його більше цінує інтелігенція.

«З Пугачовою робити інтерв’ю дуже проблематично»

— Давно відомо, що багато зірок кіно сьогодні за своє інтерв’ю для ТБ просять великі гроші...

— Справді, є актори, котрі відразу застерігають: мовляв, ми розповімо вам «те-то» — за те-то. Хоча, здавалося б, коштів саме їм якраз і вистачає — вони отримують за знімальний день... чимало.

У нас було інтерв’ю для проекту про фільм «Стережись автомобіля» з Ольгою Аросєвою — чудовою акторкою. Не приховую, ми їй платили. Потім знімали фільм про Пельтцер, найкращу подругу Аросєвої, і Ольга Олександрівна знову попросила... Сказала: «Ви ж не благодійна організація!» Наші хлопці потім ще раз приїхали до неї і хотіли відзняти фотоматеріал до сюжету про «Пригоди італійців у Росії», то Аросєва знову так прямо й сказала: «За окрему суму!» Але це її право.

— Хто з відомих артистів (крім Алентової) так і залишився для вас недоступним, — адже програм багато, і скрізь зоряні обличчя?

— Деякі «недоступні» не з власної волі! Наприклад, Галина Польських. Вона згодна брати участь у проекті. Але постійно на зйомках. Впіймати неможливо. У нас є навіть окремий список артистів, яких хочемо згодом дозняти.

— Ви використовуєте в ході підготовки старі документальні записи?

— Я категорично проти цього. Ці кадри можна використовувати лише в тому разі, якщо актора вже немає на світі.

— Якщо не заперечуєте, згадаймо ще деякі подробиці з ваших «Версій»... Ну ось хоча б — «Іронія долі». Чим цей «фільм про фільм», на ваш погляд, матері-історії цінний?

— Це взагалі один із найсуперечливіших проектів у рамках циклу. Чому? Тому що, наприклад, пані Барбара Брильська, як мені здалося, досить жорстка людина. Можливо, через її свару з Валентиною Тализіною. Тут, якщо знаєте, давні проблеми через Державну премію. Коли ми поговорили з пані Барбарою, то я зрозумів: і Тализіна перегинає палицю, але й Барбара — «дівчина з характером». Спочатку ми навіть не були впевнені, чи потрібен епізод їхнього конфлікту, тому що він вибивався з головної лінії про картину Рязанова. Втім, у цьому була фішка.

— А Аллу Пугачову, яка співала за Брильську, не намагалися запросити конкретно в цей проект?

— Ну що ви! З Пугачовою робити інтерв’ю проблематично. Примадонна просить завеликий гонорар. Мені ж прикро інше: так і не «вийшов на зв’язок» Андрій Мягков (Женя Лукашин).

— Навіть за гроші?

— Навіть за гроші! Причому він це ніяк не аргументує. Живе відлюдницьким життям, грає на сцені Художнього театру.

— Але ж Мягков — це ще й ваша версія «Службового роману». У такому разі як без нього?

— Без нього важко. Тим більше що наш фільм про «Службовий» вважається одним із найбільш вдалих і любимих глядачами. Рейтинг цієї «Версії» зашкалював — понад 17%. До того більшу частку зібрала «Москва...» — 18%. Цікаво, що у випадку зі «Службовим» ніхто, окрім Мягкова, Фрейндліх, Ахеджакової, на головні ролі режисером навіть не передбачався. Це єдиний фільм, у якому ролі було розписано чітко під акторів. Їм самим тоді — 1977-го — настільки сподобалася ідея та сценарій, що вони відразу погодилися і знялися, відклавши всі справи.

Єдиний нюанс — Басила­швілі хотів зіграти Новосельцева. Він постійно мотався поїздом із Ленінграда в Москву, був стомлений, пошарпаний. Йому здавалося, що саме таким герой і має бути. Але Рязанов залишався непохитним — і бачив Басилашвілі тільки в ролі Самохвалова.

— Як сам Ельдар Олександрович сприйняв бажання іншої країни «перечитати наново» історії створення його ж культових картин?

— Насторожено сприйняв. Рязанов — тепер більш закрита людина, ніж раніше. Всі переговори — тільки через його дружину Емму. І спочатку нам заявили: про старі фільми взагалі не говоримо! Єдине, про що могли розмовляти, — про друзів, які пішли з життя… Він розповів про Юрія Бєлова, що грав у «Карнавальній ночі». Про деяких інших акторів. Усе це ввійшло у проект.

«Мосфільму» вигідно співпрацювати з СТБ»

— Перейдемо ще до одного хіта — «Івана Васильовича...»?

— Спочатку цей фільм будувався «під Нікуліна». І Юрій Володимирович мав грати і Грозного, і Буншу. А замість Куравльова на екрані ми могли б побачити Андрія Миронова. Тільки після того, як відмовився Нікулін, відпав і Миронов. У кадр із Яковлєвим органічніше вписувався саме Куравльов.

Що ж стосується Юрія Володи­мировича, то Гайдай спочатку взагалі не мав інших кандидатур! І ми висунули кілька версій — чому цей надзвичайно популярний комік зрештою все ж таки відмовився. Одна з них: Нікуліна насторожило те, що фільм Гайдая знімався за мотивами п’єси Булгакова, тому, мовляв, його чекала «полиця». На роль Грозного пробувалися також Віцин і Євстигнєєв. Але обидва здалися Гайдаю непереконливими. Головною ж причиною затвердження саме Яковлєва стало те, що він мав досить органічний вигляд в образах і царя, і кербуда.

До речі, був один потішний момент під час зйомок самої картини. Коли Яковлєва вбрали в царські шати, то в нього постійно з-під шапки вибивалося пасмо волосся, і Гайдай щоразу робив йому зауваження. Зрештою Яковлєв попросив у одного з помічників ножиці — й одним порухом відтяв неслухняне пасмо!

Наталя Крачковська також знайшла час для нашого проекту. Багато хто думає, що вона заради зйомок у «Івані Васильовичі...» поголила голову, але це не так. Це всього лише перука! Ще ми дізналися, що вся «смакота» на столі була полита гасом, аби не спокушати акторів і працівників майданчика, а ікра — не закінчилася ще до того, як знімуть сцену!

— Олексію, а ви не цікавилися таким питанням: чи отримує Ніна Гребешкова, вдова Гайдая, хоч якісь відсотки від надзвичайно популярних картин, які ТБ експлуатує постійно?

— Отримує. Щось. Але вона — власниця лише частини прав на ці фільми. Вагома частка прав — у «Мосфільму».

— До речі, а чому ваша версія картини «Любов і голуби» виявилася без Гурченко? Адже досі всім у пам’ятку: «Людк, а Людк»?

— Людмила Марківна відмовилася категорично. Мені важко говорити про причини. Та ось Лада Сазоненко, яка грала в цьому ж фільмі молодшу дочку Олю, на час наших зйомок опинилася в пологовому будинку. Такий несподіваний поворот сюжету, що його не кожен і сценарист передбачить.

— Кіноконцерн «Мосфільм» в усьому підтримав вашу ініціативу щодо «розкопок» давніх історій навколо фільмів?

— Але ж це офіційний проект співпраці телеканалу СТБ і кіноконцерну «Мосфільм». Ми чітко це позиціюємо. Кожен кадр, який є в наших проектах, наприклад зі Світланою Світличною чи кимось іншим, — усе це офіційно придбано у «Мосфільму».

Якби вони не погодилися співпрацювати, то й проекту як такого не було б. До того ж і «Мосфільму» така співпраця вигідна. Адже це — промоція їхньої продукції. Що також чималі гроші.

Ми перевернули в них архіви, фільмотеки. І виявили: на цій студії до кожного фільму є своя заповітна «коробочка», в якій зберігаються всі фотографії проб, усі записи, всі нюанси. Такого в них можна тільки повчитися.

«Долі героїв «Джентльменів» виявилися трагічними…»

— Кажуть, у вас були якісь проблеми з Ларисою Голубкіною, коли розробляли проект про «Гусарську баладу»?

— Власне проблем не було. Спочатку... Акторка погодилася згадати фільм, який приніс їй величезну популярність. Кілька разів уточнювали час. Усе обговорили. А в результаті втрутилося «особисте життя». Зокрема життя її дочки Маші, яка переживала тяжкий період стосунків із Миколою Фоменком... Це саме й збіглося з нашими зйомками. Акторка поїхала вирішувати сімейні проблеми. І зустріч із нею, на жаль, не відбулася. Ось і все!

— А які ще фільми — з давніх і відносно недавніх — могли б бути задіяні для вашої «Невідомої версії»? «Старі шкапи» Рязанова підходять під «формат»?

— Мабуть, це єдиний із фільмів «пізнього Рязанова», який міг би бути цікавий і глядачеві, і нам. А з дуже давніх, може, «Офіцери» режисера Володимира Рогового, в якому знімалися Георгій Юматов і Василь Лановой. Але ж не завжди вгадаєш, що глядач вибере... Ось, наприклад, підготували «Невідому версію» дуже любимих «Джентльменів удачі» режисера Олександра Сєрого за сценарієм Вікторії Токарєвої. І якщо улюблена «версія» у глядача — це «Службовий роман», то «Джентльменам» менше пощастило в публіки. Зате в колі професіоналів їх високо оцінили. Може, тому, що глядачі після веселої картини не захотіли сумувати, дізнаючись сумні подробиці про долі творців цієї стрічки? Про актора Раднера Муратова, який старцював останніми роками. Чи про того ж таки режисера Сєрого, що наклав на себе руки. А на цьому ж драматичному матеріалі — наче за принципом контрасту — ми й побудували свій «фільм про фільм». Що стосується «Джентльменів», було мало матеріалу, і спочатку не знали, на чому ж будувати сюжет. Бо ж і Крамарова немає, і Леонова немає. І Фатєєва нам заявила: «Та що ви до мене всі причепилися з цим фільмом, я там три секунди зіграла. Що, в мене немає інших ролей?»

— Олексію, припустімо, мине років 20—30. Чи багато фільмів сьогодення будуть гідні формату, аналогічного «Невідомій версії»? Чи багатьом глядачам буде цікаво дізнатися таємниці створення вже нинішніх картин?

— Одна з проблем сучасного кінематографа в тому, що дуже мало сильних акторів. Ось одна з моїх любимих акторок — Олена Морозова. Вона грала в Театрі Віктюка, знімалася у фільмі Олексія Учителя «Щоденник його дружини». Дивовижна акторка! Талановита, «не як усі». Але вона не на видноті! Для неї не знаходиться режисер, сценарист. А жаль… І таких прикладів — безліч. Гадаю, раніше кінематографісти створювали все ж таки поштучний товар, а тепер — конвеєр… Який уже до нього інтерес?

Така «частка»

Легендарні фільми — лідери глядацьких симпатій українців

До кінця червня телеканал СТБ показав 25 золотих фільмів, котрі досі популярні на пострадянському просторі. До кожного з них, як зазначено вище, був підготовлений спеціалізований проект — «про фільм».

Які ж картини — точніше, невідомі версії їх народження — найбільше зацікавили наших глядачів?

І саме тут виявилося багато несподіванок...

Десятка золотих фільмів, до таємниць яких досі відчуває інтерес наша аудиторія, вишиковується так (наводимо лише «частку» аудиторії).

1. «Москва сльозам не вірить» — 18,10%

2. «Службовий роман» — 17,45%

3. «Іван Васильович змінює професію» — 15,35%

4. «Екіпаж» — 13,84%

5. «Діамантова рука» — 12,6%

6. «Іронія долі…» — 12,5%

7. «Любов і голуби» — 10,81%

8. «Операція «И»…» —10,58%

9. «Дівчата» — 10,02

10. «Спортлото-82» — 9,48%

До золотої десятки глядацького зацікавлення, на жаль, не ввійшли ні культове «Біле сонце пустелі» (всього 5,31%), ні «Карнавальна ніч» (6,67%), ні «Джентльмени удачі» (8,16%). Найнижчі цифри у проекту про історію створення чудового «Білоруського вокзалу» режисера Андрія Смирнова (2,77%). Безумовно, ці дані багато в чому залежать від сезонності демонстрації. Оскільки навесні-влітку — особливо в дачний період — аудиторія розшаровується, перетікає в «інші інтереси». І цілком можливо, що повторна демонстрація цих самих проектів може видати цілком протилежний відсотковий результат.