«Дві мої фантазії в далекому Парижі». Саме так називається виставка київської художниці Галини Інгули у 19-му районі Парижа, не дуже далеко від Монмартру, в арт-кафе «Каскад».
Галині 25 років. Професіонально вона займається живописом тільки три роки. Доти намагалася виявити себе як кондитер, різьбяр по кістці, веб-дизайнер, художник по дереву. Все це творчі професії, але все-таки перевагу віддала живопису. Галина Інгула з народження не чує... Але це зовсім не заважає їй творити. Такі люди світ сприймають очима. І погляд їх стає в багато разів проникливішим, ніж у звичайних людей. Тому вони й помічають ті дрібниці й деталі, які просто непідвладні оку людини, що чує.
Галина закінчила Київську спеціалізовану школу для дітей зі слабким слухом з образотворчими здібностями. Вже другий рік вона навчається у творчій майстерні Костянтина Косаревського. Художниця немовби створила свою окрему планету, яку й назвала Інгулою (за прізвищем чоловіка Віталія і вже її власним). Вона сама признається, що там завжди багато світла і яскравих фарб, немає земної суєти і хаосу. І саме в тиші відбувається пізнання себе.
Нинішня виставка Галини у Франції була її далекою й, здавалося, нездійсненною мрією. Але вона вірила, що бажання можуть збутися — треба тільки захотіти всім серцем. Художниця привезла до Парижа серію картин у двох стилях — фентезі й класичного реалізму. Причому деякі її роботи створені «попарно» — у класиці й вільному стилі. Тому що реальність і мрії нероздільні, вони співіснують в одній людині. Звідси в назві виставки і слова про дві фантазії. Творчість Галини життєрадісна. Художниця сміливо експериментує зі стилями і фарбами. При цьому не забуває і про класичний реалізм. Багато робіт присвячує як феєричній невідомій планеті («Риболовля на планеті Інгула»), так і квітковим композиціям («Літо. Тепла лука планети Інгула»), де любовно виписана кожна пелюстка і зображене поле незвичайних квітів. А захоплення квітковою темою почалось із суто комерційного замовлення однієї з аптек — написати чотири квіткові картини.
У цілому це вже не перша персональна виставка молодої художниці. Перша називалася «Планета Інгула», на її картинах з’явилася феєрична, але досконала в деталях невідома планета з живими істотами дивних геометричних форм, вигадливими квітами і несподівано яскравими кольорами. Саме ці роботи і викликали інтерес у багатьох киян, більшість яких — зовсім не шанувальники фантастики. Потім була експозиція під досить незвичайною назвою «Похорон надій, що не відбулися» або «Похорон надій, що не відбулися, або Фантазія як засіб подолання долі». І тут Галина була впевнена, що деякі її полотна стануть пропуском у новий вимір придуманої нею планети. А на виставці на початку нинішнього року під назвою «Два крила надії» поруч були розташовані однакові за сюжетом, але зовсім різні за виконанням картини...
Узагалі за три роки занять живописом Галина написала безліч картин. І нині у приватних колекціях киян уже близько 90 робіт молодої художниці. Така популярність пояснюється надзвичайною мальовничістю полотен.
На кожній виставці поруч з Галиною Інгулою її батько, письменник Валерій Нечипоренко. Справжній, але не єдиний у її житті друг. І часто він бере на себе роль екскурсовода. Він упевнений, експозиції дочки привернуть увагу людей із дефектами слуху. Валерій уважає, що якби дочка не почала малювати, то невідомо, чим би вона ще змогла займатися. Адже бути інвалідом для молодої діяльної дівчини — справжня трагедія. Тому завдання держави — допомогти таким людям знайти себе, свій талант і реалізувати його. Але сама Галина на допомогу країни не розраховує. Вважає, що власної гармонії й, нехай і фантастичної, планети їй цілком достатньо.