ТАЄМНИЦІ ПІДЗЕМЕЛЬ ЧЕРНІГІВЩИНИ

Володимир Мономах у своєму «Повчанні» пише, що він «із Чернігова в Київ разів сто їздив до батька, за день приїжджаючи до вечірньої». Нині той самий шлях автомобіль легко долає за дві години. Та чи багато хто з нас може сказати, що вони настільки ж мобільні, як староруський державний діяч? Чи часто бувають у Чернігові пересічні жителі української столиці? Громадяни, прикуті до сумного маятника дім—робота, отримавши відпускні, швидше подадуться до єгипетських пірамід, ніж відправляться в подорож Україною. А дарма — таємниць наша земля береже не менше, ніж Долина царів. Сподіваємося, інформація, якою поділився з нами Володимир Якович Руденок, завідувач відділу історії печер національного історико-архітектурного заповідника «Чернігів стародавній», буде цікавою і для вас. Професіональному археологу, який присвятив понад 30 років вивченню підземелля, відкрилося чимало загадок...

— Добре відомі підземелля Києво-Печерської лаври, Антонієва печери на чернігівських пагорбах. Чи є унікальними подібні прояви людської діяльності?

— Печеробудівництво, або, як його ще називають, троглодитизм, отримало широке поширення в багатьох країнах і виявилося настільки стійким, що не зникло й у наш час. Не розсталися, приміром, зі своїми підземними оселями ченці Афонських монастирів у Греції.

Найдавніше (IV століття до н.е.) відоме поселення троглодитів (маються на увазі лише печери штучного походження) розташовано в Бєєршебі, Ізраїль. У Франції знайдено ряд печер, видовбаних у крейдових скелях кам’яними знаряддями. Широко відомі катакомби Парижа, протяжність яких досягає 300 км, багатокілометрові лабіринти Одеси та Аджимушкая. Римські каменоломні стали свого часу притулком для переслідуваних владою перших християн.

З прийняттям християнства печеробудівництво швидко поширилося на території Київської Русі.

— Печери не назвеш комфортним житлом.

«Ченець — справжня вдовиця, для якої світ має бути мертвим», — казав єпископ Ігнатій (Брянчанинов). Йдучи під землю, монахи тим самим немов живими ховали себе в ними ж викопаних могилах — келіях. А коли наставала смерть, їхні тіла в печерах залишалися навічно. Тому кожний печерний монастир — своєрідний некрополь. Ховали ченців по-різному. Одних закопували в ями, у підлоги їхніх же келій, інших — у галереях чи стінних склепах — лукулах. Був ще один похоронний обряд: мертвого спочатку закопували в грунтову могилу, через три роки останки витягувалися, череп і кістки омивали й перекладали у спеціально влаштовані приміщення — кимитрії.

— А останки вбитих монголо-татарами ченців, які показують відвідувачам?

— Про чернігівські печери написано багато правди, та ще більше існує вигадок. Кількість легенд і переказів, які розповідають про ці підземелля, значно перевищує їхню сумарну протяжність.

Татарське руйнування, навіть якщо відкинути явні перебільшення, завдало чернігівській землі величезної шкоди. Немає жодних сумнівів, що постраждали й святі оселі. Проте й за часів міжусобних війн їх не жаліли. Приміром, 1094 року князь Олег Святославович спалив монастирі, які знаходилися за межами чернігівських укріплень. А серед них були й засновані його батьком.

Дослідження відкидають сталу думку, ніби заснований преподобним Антонієм Печерський монастир у Чернігові був ущент знищений воїнами Батия. Не отримала підтвердження подібна версія і з боку археологів. Під час розкопок й архітектурних досліджень не було виявлено ні слідів пожежі, ні руйнацій, ні свідчень масового побиття людей.

— Києво-Печерський монастир і комплекс на Болдіних горах пов’язані з ім’ям Антонія. Природно, не випадково?

— В одну з ночей 1069 року до Чернігова прибув відомий у всій Київській Русі «батько руського чернецтва». Антоній підтримав киян під час повстання, викликаного поразкою руських князів у битві з половцями на річці Альті, радо спілкувався з полоцьким князем Всеславом Брячеславичем, який зайняв київський престол. При наближенні підтриманого поляками Ізяслава Ярославовича преподобний Антоній переходить під заступництво Святослава Ярославовича Чернігівського. За задумом князя, заснований Антонієм монастир нічим не мав поступатися Києво-Печерському. Цим, як видно, обумовлена його присвята Святій Богородиці, культ якої на Русі мав особливе значення. Чернігівський монастир так само, як і Печерський, перебував за межами міських укріплень, в урочищі, овіяному легендами та переказами. Втім, чернігівська земля не була чужою Антонію, адже він народився і провів юнацькі роки в Любечі. Тому, напевно, не випадкові виявлені в цьому місті печери.

— Що сьогодні являє собою комплекс Антонієвих печер?

— Як історична довідка слід зазначити, що лише протягом XIII—XVII століть Чернігів пережив не менше 20 ворожих нападів. З 1503 по 1618 рік місто входило до складу Московської держави. За Деулинською угодою, 1618 року Чернігів перейшов під владу Польщі. 1648 року польські війська та адміністрація були витіснені. Середину XVII століття без перебільшення можна назвати початком епохи відродження в Україні. Наприкінці XVII століття ченці переселилися в нові зручні келії та забули про давні печери. На певний час, але не назавжди. З волі монастирського начальства печери повинні відігравати іншу роль — вони мають стати центром релігійного паломництва, своєрідним культовим музеєм.

Реконструкція печер, розташованих біля Іллінської церкви, тривала з перервами понад століття. У результаті робіт, під час яких, на жаль, немилосердно знищувалися давні чернечі підземелля, що стали непотрібними, склався оригінальний підземний храмовий комплекс, що складається з трьох «одягнених» у цегельну кладку церков і каплиці. Наприкінці XIX століття Антонієві печери сформувалися остаточно. Сьогодні — це комплекс підземних споруд і галерей, які їх об’єднують, загальною протяжністю близько 350 м. Він складається з двох розташованих на різних рівнях підземель: власне Антонієвих печер і так званого нижнього ярусу, який ніколи не згадувався в жодному з письмових джерел. І в цьому його загадка. Та лише одна з багатьох. Погодьтеся, будь-які печери — таємниця.

— Розуміємо, що наука та містика — речі несумісні, але все ж...

— Загальновідомо, що для будівництва храмів і монастирів у давнину вибирали ділянки з підвищеною енергетикою. Причому часто спостерігалася наступність стосовно зруйнованих поганських капищ. Усе відбувалося за простою схемою: зруйнували капище — побудували церкву.

У давнину заснування багатьох монастирів і храмів пов’язувалося з чудесами, які цьому передували. Примітно, що дива немає при заснуванні печери, що стала початком Іллінського монастиря. Літописець каже про те, що сталося, дуже буденно, мовляв, уподобав Антоній Болдіну гору, викопав печеру, заснував монастир. Причина такої лаконічності криється, очевидно, у тому, що саме поняття Болдіної гори було настільки відоме сучасникам, а святість не піддавалася сумніву, тому фантазувати було просто зайвим.

Цікавими виявилися результати досліджень, здійснених ученими-геофізиками з Дніпропетровська. Вони показали, що в районі печерного комплексу знаходиться потужний носій енергії невідомої природи.

— Напевно, печери існували не лише в самому Чернігові?

— Скільки всього рукотворних підземель на Чернігово-Сіверській землі — достеменно сказати не може ніхто. Та стверджувати, що їх чимало, є всі підстави.

Крім згаданих уже печер Любеча Репкінського району, відомі й вивчаються підземелля Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря. У Рихловському Свято-Миколаївському монастирі існував печерний скит, який активно відвідували прочани. Нині він занедбаний. Є інформація, що біля річки Удай у Варвинському районі знаходилася велика печера, а в ній — маленька підземна церков, у якій на стінах вирізані ікони й вирубані ніші для лампад. За розповідями місцевих жителів, у Сокоринцях Сребнянського району під садибою поміщиків Галаганів є підземний хід завдовжки понад 100 м. У Сосниці понад 20 років тому при будівництві універмагу наштовхнулися на підземний напівзруйнований хід, який, як це часто буває, засипали, навіть не повідомивши про це археологів. Цікавий переказ пов’язаний з підземеллями с.Іржавця Ічнянського району, вхід у який був виявлений на місці зруйнованої козацької церкви. Місцеві жителі переконані, що там захована ікона Запорізької Божої Матері, яка після ліквідації Січі була врятована козаками. Багато подібних таємниць зберігається в нашій землі.

— Ми збираємося назад до Києва. Може, легенди правдиві й ви нам покажете найкоротший підземний хід із Чернігова до столиці?

— На жаль. Хоча фантазія деяких «очевидців» чи їхніх нащадків настільки безмежна, а переконаність у своїй правоті така щира, що сам часом починаєш вірити в циклопічний підземний хід і прикрашені керамічними іконостасами величезні печерні храми.

А якщо вже в нас, археологів, які віддали вивченню печер не одне десятиріччя, виникають такі божевільні думки, то недосвідченим у спелеоархеологічних тонкощах людям сам Бог велів вірити подібним небилицям. І нічого страшного в цьому немає, адже вірити в те, чого ніколи не бачив, — одна з властивостей людини, як, утім, і жага пізнання.