СВЯТО З ДИТЯЧИМ ОБЛИЧЧЯМ

Ясна річ, ніхто достеменно не знає, якими були генії в дитинстві — і, хоча фантазувати можна скільки завгодно, нам ніколи не дізнатися, що коїлося в головах юних Моцарта, Бетховена, Шопена… Зате ось уже вдруге завдяки спільним зусиллям київських музикантів і педагогів публіці дано можливість познайомитися з наймолодшими виконавцями, для котрих нинішній конкурс у групі Горовиць-дебют став першим серйозним кроком у їхньому творчому житті.

Уперше ця номінація заявила про себе 2000 року, відразу викликавши пильну увагу як у публіки, так і в професіоналів. Адже, крім вихованців столичної десятирічки, у змаганні взяли участь і талановиті діти з ДМШ. На щастя, конкурс не перетворився на провінційний міжсобойчик, і, хоча його міжнародний статус як і раніше не вирізняється широкою географією, у киян з’явилося багато конкурентів, які з’їхалися з усієї України, а також із Росії, Польщі, Білорусі, Фінляндії й Ізраїлю.

«Молодший брат» конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця за вимогами суттєво відрізняється від свого музичного «родича»: камерні програми, твори на вибір учасника, відбір за результатами одного туру — все це дозволяє максимально розширити коло учасників, чий вік на час проведення конкурсу не повинен перевищувати 14 років. Нинішнього року в київському Будинку вчених протягом чотирьох днів проходили конкурсні слухання. Близько сімдесяти юних піаністів зібралися тут, аби взяти участь у чотирьох конкурсних номінаціях, причому одна з них — новинка конкурсу: виконання однієї частини концерту для фортепіано з оркестром (у супроводі другого фортепіано).

Мабуть, найбільш радісним відкриттям конкурсу для мене стало те, що рівень багатьох учасників виявився справді високим. Особливо приємно було відзначити професіоналізм підготовки дітей із невеличких міст, які зазвичай мають набагато скромніші можливості, ніж їхні столичні ровесники.

Вкотре переконалася — дитячий погляд на дорослий твір цікавий завжди, особливо коли крізь грамотну педагогічну роботу несподівано прозирає своєрідність характеру самого виконавця, його індивідуальність і артистизм. А саме ці чесноти з дивовижною безпосередністю демонстрували як доросліші учасники, так і найменші, приміром, Настя Головань, яку журі одностайно відзначило призом як наймолодшу конкурсантку. У виконанні Насті на заключному концерті пролунала жартівлива п’єска Шмітца «Міккі-Маус».

У складі учасників — характерна тенденція: кількісно беззастережно лідирують дівчата, більш свідомі та старанні в цьому віці. Але що цікаво — уже з перших акордів можна вкотре упевнитися в тому, що саме чоловіче начало у грі видається найбільш переконливим і зрілим, хоча без сусідства з чутливістю й музикантською витонченістю воно інколи перетворюється на відверту грубість. Тож розподіл призових місць був цілком закономірним і, на відміну від «дорослих» змагань, позбавленим нервової гарячки. Дуже хотілося б згадати тут усіх дітей, що сподобалися, всі вони по-своєму оригінальні і цілком неповторні, але доведеться обмежитися лауреатами першої премії, які здобули не тільки симпатії журі, а й першу для багатьох із них професійну нагороду: Антон Коржаков, Віка Демиденко, Костя Тишко, Антуанетта Міщенко, Женя Гальцов і Настя Осоян стали новими героями Горовиць-дебюту. І, хоча такий титул дуже зобов’язує, діти сповнені ентузіазму — адже ніщо так не надихає, як визнання публіки.

Усі дні камерний зал Будинку вчених був переповнений: багатьом доводилося слухати конкурсантів стоячи, і це один із тих поодиноких організаційних недоліків, яких, хочеться сподіватися, не буде в майбутньому. Зате скаржитися на публіку конкурсантам не довелося — є в музикантів таке поняття: «добрі вуха». Напевно, у цьому також особлива специфіка цього конкурсу, оскільки доброзичливе ставлення журі й відсутність характерного для дорослих конкурсів змагального напруження створили буквально сімейну обстановку, у якій дітям, звісно ж, грати значно легше та звичніше.

Декілька слів про журі, роботою якого, як і два роки тому, керував професор Національної музичної академії України Валерій Козлов. Протягом конкурсних днів свій непростий вибір мусили зробити відомі музиканти зі світовим ім’ям — Тереза Дюссо (Франція), Намік Султанов (США), Анатолій Затін (Мексика) і Аркадій Сєвідов (Росія) зуміли не лише вирізнити найдостойніших виконавців, а й відзначити тих, хто сподобався своїм артистизмом, умінням триматися на сцені та спілкуватися зі слухачем.

Хоча підбивати підсумки завжди трішки сумно, у нинішнього свята з дитячим обличчям немає причин сумувати, адже навіть для тих, хто виступив не найкраще, з’явився стимул для подальшого зростання, удосконалення своїх навичок і розвитку бійцівських рис, без яких не здолати конкурсних перегонів. Отже, через два роки до Києва знову з’їдуться діти з різних міст, регіонів та країн, аби випробувати свої сили в непростому мистецтві переконувати, вабити й зачаровувати недовговічними, але такими, що інколи закарбовуються в пам’яті, звуками.