Строката стрічка

Сьогодні — День українського кіно. Що далі? Може, не продовжувати? Чи знову треба потягнути себе за вуха, скорчити розумне обличчя і театрально розридатися, придумуючи теми, щоб виправдати цей важливий інформпривід?..

Переказувати по сто двадцять п’ятому колу всі відомі легенди поетичного кіно — це чудово, зворушливо, необхідно. Але що робити, якщо кінопоезія тут місцями стала натуралістичною прозою (як у Золя), а всі жайворонки (кінопоети), як у Цвєтаєвої, — нині ворони. Не приведи Господи виклюють одне одному очі на позачерговому з’їзді кіноспілки. (У кращому разі — будуть на тусовочних міжусобицях дубасити одне одного кулаками.)

Мені, як ніби сторонньому, не слід судити про це строго... Хтось важливий із кислою міною раптом поцікавиться: а ти чого клопочешся? Та нічого, просто іноді про кінозадоволення думаю — про бенкет духу тобто. «Все мерзостно, что вижу я вокруг, но как тебя забыть мне, милый друг?» — повторюю вслід за Маршаком—Шекспіром... і думаю про укркіно...

Знакові інформприводи про нього, рідне, у поточних бурхливих буднях нашого життя інколи знаходяться. Цього тижня, у середу, на кіностудію імені Довженка нарешті прийшло щастя (як у тому анекдоті: знову прийшло щастя — і вимагає грошей). Однак там інше: пішов директор Віктор Приходько. Радісно написав заяву — ще більш радо йому її підписали. Навіть прикинули, кого призначити натомість... Це буде Ставчанський Ігор Леонідович, і йому гріх не побажати на цьому місці щастя, здоров’я, а творчі «узбеки» й самі знайдуться. Приходько не програв, проте й не виграв у кіногрі «В бій йдуть одні «старики». Оскільки старих скрізь у нас шанують, вони й дали фору «піжонові». Нині довженківський полігон вільний. Творіть і примножуйте. А там подивимося. Хоча дивимося в цьому напрямку вже років двадцять. У Москві, на яку кивають без приводу (і з ним), «кіностарики» якось самоорганізувалися. Примудрилися знайти гроші, спонсорів, зуміли переконати нафтопромисли відмити гроші на їхніх творах. В активній шерензі там самі ветерани — Говорухін, Наумов, Усков, Досталь, Мітта, Соловйов, Тодоровський (Петру Юхимовичу нещодавно виповнилося 80, а він знову запускає картину). У нас же за всі роки незалежності шановні кінометри то стогнуть, то плачуть, то б’ються об борт корабля... Чекають держзамовлення. І навіть якщо воно й з’являється в них, як манна небесна, — грошей «не відбивають». Прокатові їхнє кіно не потрібне. Тому що плутаються в адресності, не відчувають тенденцій... Давня історія з «Мазепою» Іллєнка — лише підтвердження того, чому немає завершення: уряд тоді давав гроші на народний фільм (касову картину, яка об’єднає навколо виграшної теми всю націю), а вийшов дивний арт-хауз... Для п’яти осіб. Включно із сім’єю режисера.

А Приходько, який відчалив, на цей час уже активно обігрує назву нової студії (перший варіант дуже сумнівний — «Хохлівуд»). На будівництво (під Києвом) йому нібито дає гроші таємний інвестор. Погрожує навіть два фільми запустити. Один — комедія, другий — трагедія (про Бабин Яр). На режисера останнього хочуть виписати 70-річного голлівудського старця Сідні Льюмета. Це потішна тенденція — заманювати на відродження українського кіно або другорядних родичів суперзірок (Ерік Робертс у фільмі Байрак про «Аврору»), або режисерів, креативність і профактивність яких була незаперечною у 70—80-ті ХХ століття.

Є й другий інформпривід... Нещодавно лідери безглуздої кіноспілки вирішили позиватися з дрейфуючим Міністерством культури і туризму, протестуючи проти створення кіноконцерну. Мінкультуризм вирішив зібрати всі кіностудії столиці в один «кулак». Щоб потім стукнути ним по своєму ж столу... А Спілка розмріялася, щоб кожен палець у кінокулаку смикався суверенно — і Довженківська студія, і Студія науково-популярних фільмів, і т.п... новоспечений вождь СК (Спілка кінематографістів) Борис Савченко, чиїх великих фільмів я, на жаль, не пригадую, хоча, можливо, вони досі пиляться на постперебудовних полицях і для них, як для коштовних вин, колись прийде свій час, отож пан Савченко в телеінтерв’ю на цю тему розмірковує рішуче: та як же можна, все краще хочуть занапастити! Я ще розумію, якби дискутували про об’єднання п’яти передових колгоспів (із ударницями-доярками й чемпіонками-свинарками), але ж тут ідеться про збиткові підприємства... Хіба ці студії сьогодні себе окупають? У гіршому разі — орендами, у кращому — теж орендами. Роз’єднуй їх чи навіть склеюй «Моментом» — від цього конкурентоспроможна продукція не з’явиться. «Що той барон, що цей...» Але Мінкультуризму, вочевидь, у себе в кабінетах уже геть нічим зайнятися. І, крім «творчої» функції, там узяли на себе ще й місію цензорсько-вказівну. Поки Білозір О.В. проходить курс лікування у Феофанії, в цій «вежі зі слонової кістки» на вулиці Франка всерйоз замислилися над занепадом суспільної моралі й над примарним зазіханням на неї голлівудських людожерів... Це вже третій інформпривід до славного Дня українського кіно. Один із заступників міністра — пан Корнієнко — спільно з експертною комісією з питань поширення і демонстрації фільмів вирішили взяти й... заборонити прокат третьорядної макулатурної стрічки «Країна мерців» на території країни! Обурений гендиректор прокатної компанії пан Батрух не забарився з відповіддю: мовляв, це перший волаючий випадок, коли в демократичній країні забороняють американське кіно! Не такий уже перший... Недавно, пригадую, табуювали аналогічну зубодробильну і кровопускальну страшилку «Техаська різанина бензопилою». Однак там були причини внутрішньокорпоративні — прокатні компанії не поділили між собою шматок м’яса на екранах столиці. А тут... Це ж просто дурниця несосвітенна з боку культчиновників... Саме цим треба тепер займатися? Саме просувати-засувати кіномотлох? Гріш ціна безглуздій картині від малообдарованого режисера Ромеро, який усе життя тільки про труп знімає. У Мінкульті що, зомбі злякалися (у фільмі вони допалися до решток цивілізації і з життєрадісним хрускотом пожирають уцілілих землян)? Це що ж, експертна компанія телевізор не дивиться, де щовечора зомбі та вовкулаки — улюблені кіногерої дітвори? Яка заборона? Вікове обмеження! І щоб чорним по білому прокатникові прописати, з котрої й по котру годину демонструвати в кінотеатрах цю муру. Порушив — плати, пане Батрух, штраф, і то такий, щоб не кортіло більше про кінотруп сплавляти. А то ніби змова якась виходить із метою масованої пропаганди. Про фільм і взагалі мало хто знав. Тепер — довідалися. І обов’язково підуть дивитися. Мінкульт же своїми активними діями останнім часом нагадує піарагентство. Без Мінкульту я б досі не знав, хто в нас керує кіноспілкою. А так, коли пішли на «ви» (на кіностудії) — засяяв на обрії режисер Савченко Б. Як зчинили бійку в Російській драмі — так і довідалася країна про другорядних артистів театру. Тепер дізналися про «мерців»... Надалі, кому знадобиться чорний чи білий піар, — будь ласка до Мінкульту. Там розфарбують. І посприяють у популяризації будь-яких проектів.

* * *

Усе стогнемо, все ниємо, що вітчизняне кіно тяжко нездужає, місцями невиліковно, а лікарі всі дилетанти, більше на шарлатанів схожі. Але згадаймо, друзі мої, як сам Томас Манн (великий німецький письменник, до речі) доводив, що хвороба просто необхідна життю, що вищі творіння без неї не можуть реалізуватися, а росток життя завжди проклюнеться лише з тліну... «И вот тогда из слез, из темноты, из бедного невежества былого...» — це вже Ахмадуліна про прекрасні риси друзів. А ми все про «бісів із табакерки»...

Нам є чим пишатися?

Звісно, є. Вивчіть лишень поточні телерейтинги. Найпопулярнішим фільмом СНД цього сезону виявилася... вітчизняна кінопсиходрама. Канал «Росія» обіграв завдяки цьому «твору» конкуруючий «Перший», а наш «Інтер» помстився цією «творчістю» «плюсам» за «Бідну Настю». Як, я не повідомив назву? Звісно ж, «Зцілення любов’ю» — безглузда і нещадна новела, кінця якій (як і краю), схоже, не побачу до пенсії, хоча погрожують, що відзняли останню серію. Можна плюватися, але цифри кусаються. Частка аудиторії цього кіно, яке називаю «телешпалерами», — до 50%! Боже, і ці люди колись дивилися «Летять журавлі»... І раніше ми «їх» обскакали у змаганнях із «найважливішого з мистецтв». Коли на росТБ давали «За двома зайцями» тутешнього розливу (із Сердючкою та Пугачовою), здригнулися рейтинги навіть у «Титаніка», який демонструвався одночасно. А ви кажете — «хвороба»... Роднянський і Ряшин знають мікстури. І тебе вилікують, і мене вилікують... В.Ряшину з «Інтер»-каналу», якого глибоко шаную, давно мрію подарувати спеціальний насос і шланг для подальшого роздування мильних бульок, тобто «зірок», серійне виробництво яких він налагодив із розмахом і технологічністю братів Уорнер. У нього, наприклад, є зірка «Байрак» — режисер, яка недавно заявила, що майбутній «Оскар» без її нового фільму «Аврора» ну ніяк не обійдеться. Гадаю, на «Оскара» треба обов’язково послати в бандеролі й інші твори цього майстра (особливо «Летючу мишу»). Щоб вони там, на пагорбах, не дуже задавалися. Ну а ми, у свою чергу, донесемо нарешті до Вищого кіносвіту звістку про себе... Ловіть! Я, правда, поки що не зустрічав жодної людини на Землі, якій би подобалися фільми О.Байрак чи римейки С.Горова (ще одна зірка-креатура від Ряшина). Але це й не дивно. Ми що, обожнюємо миючий засіб Gala? Аж ніяк. Проте купуємо — і миємо посуд... Мені тут недавно на вухо розповіли, буцімто Горову (творець антигоголівського «Сорочинського ярмарку» і бордельного «Фігаро») російський телебос К.Ернст запропонував на вибір кілька сценаріїв... Знімай, що хочеш, тільки не відмовляй! Я б на місці Ернста краще запропонував би йому зо два томи з історії кінорежисури. Або, у найгіршому разі, якщо Ернст чи Горов забули, що таке художність у кіно (їх можна зрозуміти!), порадив би піти купити DVD із «Зайцями...» Іванова чи «Мушкетерами» (першими) Юнгвальд-Хількевича. Перегляньте і згадайте, що таке сценарій, що таке постановка, що таке акторська гра й що таке музика в кіно... Наші «фабрики мрій» поки що зуміли освоїти лише територію профанації відомих сюжетів. Та й то — підходять до них із не надто суворими мірками. Бо ніби ж творять на рихлій території маскульту, який став воістину найважливішим із мистецтв, а позиціюють себе виключно «знаковими» і «значними»... Ось знову по «Оскар» налаштувалися... «Мамай», «зафестивалений» до дір, і той повернувся, не доїхавши.

Нам є на кого сподіватися?

Взагалі, цей об’єкт і спонсор усім відомий. Звати його — Здоровий Глузд. Хоч на початку XXI століття час уже зрозуміти, що епоха держроздачі скінчилася і вже нове, продюсерське, кіно показало свої звірячі ікла. Я запитав у кількох причетних до кінопроцесу людей, у чому користь держави стосовно кіно? Хіба що на роздачі стояти — я плачу, а ти знімаєш нісенітницю? Один відомий кінометр (просив не афішувати його прізвище, а то боїться, що більше не дадуть) зізнався: до нових реалій він не може пристосуватися фізично, у нього мозок налаштований «не так», йому потрібен цензор, куратор, йому потрібна керівна й спрямовуюча сила... А ось молодий і меткий кінопродюсер Дмитро Колесников каже, що єдина користь від держави (у справі кіно) — це доцільне розмежування фінансів. Дають, наприклад, у рік 50 млн. грн. на укркіно. Тож хай із них виділять два потоки. Один — держзамовний: дитячі фільми, документалістика, соціальні проекти. Другий потік — власне держпідтримка продюсерського кіно. І на це, на думку Колесникова, потрібно всього дещицю — тільки 10% від виділеної бюджетом суми.

Чому виник кіноренесанс у Росії? А то не зрозуміло? Так, існувала спеціальна система «ати-бати йшли відкоти»: нафтові або газові спонсори давали гроші на кіно, ці гроші не оподатковувалися; давали позику, приміром, на фільм не мільйон, як заявляли, а лише половину: на першу половину знімали, другу — в кишеню. Ось і весь кінобізнес із відмиванням грошей під спецдушем. Коли «кіновідкоти» набрали оборотів, у Росії виникло ще й потужне держзамовлення. Знадобилася яскрава ідеологічна кінопідпряжка до сюжетів у програмі «Час» — про Чечню, про війну, про вибори... Російський солдат скрізь перемагає, Червона армія найсильніша — головні канони й основні закони цього «нового» кіно, скроєного за старими радянськими шаблонами. У титрах недавніх «Дзеркальних воєн» (про реактивні літаки) з’являється принциповий титр — «Кремль-фільм». І не треба шукати, звідки вуха ростуть... Шаблони шаблонами, але тамтешні цифри і розклади вражають. Сьогодні Росія виробляє впродовж року приблизно стільки кіносеріалів, скільки у всіх найбільших європейських кінодержавах. Це 1200—1400 годин (при середній вартості 100 тис. дол. за годину) — у середньому 4—5 прем’єрних годин на день! Тільки у США цей показник трохи нижчий. Обіцяють, що зростатиме виробництво фільмів для кінопрокату, — загальні збори російського кіносегмента становитимуть 250 млн. дол. щорічно. Очікують, що Росія повинна виробляти й випускати в прокат приблизно 50 фільмів на рік із середнім виробничим бюджетом до 2 млн. дол. на один рік! Зіставлення тут дуже недоречні. Масштаби й цілі різні. Правда, хотілося б нарешті зрозуміти, яка ж у вітчизняного кіно бажана мета і чи з’явиться в нього давно очікуваний головний Замовник. А то знову: «Я не знаю, навіщо й кому це потрібно». Час би визначитися, що для рідного кіно важливіше — екшн чи шаровари, лірична історія чи батальна фреска. Чи все вкупі в одній картині, якщо грошей нашкребуть. Цьому Замовнику час би зібрати на «педраду» наших головних і не дуже кінофантастів (із реалістами, як завжди, проблема) й попросити для початку зняти кіно виразне, народові доступне, хоч якоюсь яскравою національною ідеєю забарвлене... Проте тут знову вічне запитання: хто? Хто повинен справу робити? На стару гвардію надій дедалі менше, з молодих усе ще «пробують» себе Ітигілов, Шапіро... Кілька років тліє під сукном цікавий сценарій Маслобойщикова про вбивство Столипіна у Києві. Все ще шукають гроші чи остерігаються, що режисер знову назнімає, як півгодини на екрані гуде вітер? (Гроші в такому випадку теж можуть «загудіти».) Прикро, що здібний Матешко сьогодні ангажований лише в серіальному форматі. Після «Буржуя» і недавньої спроби з телероманом Устинової в нього міг би вийти пристойний прокатний проект. І потім, ми вже стільки часу бідкаємося, що немає інвестицій в економіку... А чим зашкодять інтелектуально-творчі інвестиції в кіно? Чому не ангажувати достойних «вихідців»: із Петербурга — українця Володимира Бортка, із Канади — українця Григорія Гладія...

…На вітчизняній бізнес-кінокарті сьогодні оформилося кілька груп, що намагаються нав’язати українському кіно свою гру. Зрозуміло, найпотужніші — це дві телегрупи, «інтерівська» і «плюсівська». Роднянський і Ряшин не близнюки-брати, але кожен із них по-своєму матері-кіноісторії цінний. Роднянський і раніше активно позиціював свій канал як кіновиробника, навіть «Водія для Віри» примудрився представити в Америці як українське кіно. Ряшин тільки виходить у прокатний бізнес. Першим млинцем, певне, буде «Аврора» Байрак. А ще якийсь дивовижний кіносценарій, кажуть, у нього засекречений у портфелі. Активно йдуть у кінобізнес і різні дистриб’юторські компанії, які займаються прокатом. Може, не всі їх назву правильно (мені взагалі дорожчі за всі компанії тільки «Роги й копита»)... Та ось той-таки «Централ-Партнершип»: у планах виробництво двох власних картин. «Інтвест-дистриб’юшн» теж планує вкладати гроші в кіновиробництво. «Синерджія» — група прокатників, пов’язана з «Лінією кіно», знову-таки, за моїми даними, може ввійти у велике виробництво. Оформлюється, нарешті, Асоціація прокатників і дистриб’юторів (близько 50 суб’єктів), у якої планів — гора (про це може бути окрема розмова).

Можна передбачити, що з головних небюджетних проектів, заявлених на майбутнє, відразу три фільми будуть про помаранчеву революцію — «ПРЕ» (режисер і продюсер Кравчишин), «Ромео і Джульєтта» (режисер Кирієнко), «Помаранчеве кохання» (автор уточнюється)... Думаю, з урахуванням останніх подій, сценарії мають зазнати змін... Що ще? На «Ялта-фильмі» (студію купили росіяни, але вона все ще на нашій території) знімають «Сафо». А скандально відомий режисер Шапіро («Цикута», «Путівник») спільно зі своїми компаньйонами планує екранізувати фентезі Сергія і Марини Дяченків. Можливо, хочуть наздогнати і перегнати «Нічний дозор»? Фентезі, між іншим, нормальний психотерапевтичний жанр для нашої замученої політикою публіки... Все це так радісно лягає на наші стомлені душі: чим сутужніше життя, чим вищі ціни, чим палкіші суперечки, чим ближчі вибори, чим дрібніші ідеали — тим приємніше мріяти в кріслі (з поп-корном), спостерігаючи, як Пси Війни розправляються з Ельфами Тиші, а тим часом Лицар Світанку їде на кульгавому Росинанті в якусь туманну синьо-помаранчеву далечінь...

СПРОБА РЕЙТИНГУ *

Десять найвпливовіших людей в українському кіно (з погляду «ДТ»)

Батрух Богдан — гендиректор прокатної компанії «B&H Distribution», один із лідерів на прокатному ринку.

Білозір Оксана — професійно з кіно не пов’язана, та, оскільки міністр культури має повне право щось вирішувати з розподілом держфінансування в кіно, вона, звісно, дуже впливова.

Мінзянов Юрій — керівник компанії «Film. ua», співпрацює з Ряшиним. Більш-менш вдала спроба — «Ігри дорослих дівчаток». У запуску — кілька проектів.

Опалєв Валентин — продюсер, головна керівна і спрямовуюча сила вітчизняного серіального кіноблокбастера «Зцілення любов’ю» — найуспішнішого рейтингового кінопроекту українського ТБ за останній час. Компанія Опалєва має намір активно працювати в цій галузі.

Приходько Віктор — екс-директор кіностудії Довженка і новоявлений директор кіностудії імені себе.

Роднянський Олександр — керівник московського «СТС» і головний куратор «1+1». Живе на дві хати й на дві країни, але його креатив і фінможливості тримають у залізному кулаку багатьох місцевих виробників. На підході «Дев’ята рота», знята в Криму.

Ряшин Влад — керівник «Інтеру». Одним із перших оцінив можливості виробництва мильних опер і римейкових мюзиклів. Останні сезони заставки «Інтера» «тріщать» про свою продукцію: «Виготовлено в Украўнє». А то ми не знали...

Санін Олесь — творець «Мамая», який зібрав кілька кінопремій. Ладили на посаду глави Спілки кінематографістів, але щось не склалося.

Ступка Богдан — єдиний український артист, якого дуже добре знають за нашими кордонами, а ім’я його гарантує певні інвестиції в проект.

Шапіро Олександр — скандальна надія українського арт-хаузного кіно. Ходок і їздець на різноманітні фестивалі. Нині, кажуть, трохи вгамувався і хоче знімати фільми зрозумілі й для прокату прийнятні.

* Прізвища зазначені за абеткою, а не за рівнем впливовості.