СТО РОКІВ У КІЛЬЦІ ВОГНЮ СПРОБА ПРОЧИТАННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ КНИГИ

Дати життя священиків Олександра Глаголєва (1872—1937) та його сина Олексія Глаголєва (1901—1972) окреслюють сторічне коло. Для Києва їхні імена — легенда. Рік тому «ДТ» публікувало нарис про їхню долю. Тоді на будинку, в якому вони жили, було встановлено меморіальну дошку. Недавно в київському видавництві «Дух і літера» побачила світ збірка «Купина неопалимая»...

Інша література

Якщо поглянути на прилавки книжкового ринку, можна вирішити, що наше суспільство складається з кількох культур, майже не дотичних одна до одної. При цьому християнська, точніше — православна література стоїть зовсім окремо. Справді, читач св. Димитрія Ростовського й о. Іоанна Крестьянкіна навряд чи за якихось умов візьметься за читання фентезі або жіночого роману.

На стику ХХ й ХХI століть попит на православну літературу, подолавши пік ажіотажу, вийшов на показник, що відбиває справжній рівень духовності суспільства. Про це, мабуть, можна говорити прямо, притлумивши бажання підмінити духовність душевністю, естетизмом, історіофобськими галюцинаціями, актами самовираження та практикою інтелектуальних забав. Осягнення досвіду духовного життя — це інша література.

Збірку «Купина неопалимая» складено з творів — проповідей, статей, досліджень, листів — професора Київської духовної академії о. Олександра Глаголєва, закатованого в тридцять сьомому в Лук’янівській в’язниці НКВС. До книги входять дуже цікаві спогади його близьких та фотографії з родинного архіву. Життя професора Глаголєва (у сенсі «біографія», хоча точніше було б ужити слово «житіє») і його богословські праці є — і це зрозуміло кожному, хто прочитав збірку, — єдиним гармонійним цілим. Дослідження та проповіді о. Олександра почасти є також коментарями до майбутніх подій його життя, а інколи, так бачиться, навіть конспектним їх провіщенням. У проповіді 1912 р. він говорив: «Тільки тоді страждання християнина будуть подібні до страждань Христа й рятівні для страждальця, коли він серед страждань збереже і праву віру, і міцну любов до Отця Небесного, що напоумляє бідами, а також братерську любов до ближніх, зокрема й до ворогів своїх...» Фотографії, що ілюструють книгу, дають живий портрет людини, у голубиному погляді котрої справді відчувається Божественна присутність; перед нами не просто лице — лик.

Усе серйозно

У класичній праці протоієрея Георгія Флоровського «Пути русского богословия» описано духовно-інтелектуальну складову епохи «кінця — початку століття», що збіглася з часом, коли 28-річний Олександр Глаголєв захистив магістерську дисертацію (1900 р.). «У ті роки, — пише Флоровський, — багатьом раптом відкривається, що людина — істота метафізична. У собі людина раптом знаходить несподівані глибини і часто темні безодні. Шукають уже не тільки релігійного світогляду. Спалахує спрага віри. І раптом усе стає якось дуже серйозно...» Усе — раптом — серйозно. Хтось, затнувшись і зробивши сальто в стрибку крізь марксизм (С.Булгаков, М.Бердяєв), повертався у своїх філософських розвідках до православ’я. А для таких людей, як Глаголєв, усе завжди в житті було дуже серйозно. Він не мав потреби повертатися — ні через марксизм, ні тим паче через Ніцше. Олександр Глаголєв — син сільського священика Тульської губернії, йшов через життя навдивовижу прямим шляхом — «вузьким шляхом», у православ’ї він був породжений і в ньому прожив свої важкі та славні 65 років. Світ палав навколо нього...

Магістерська дисертація «Ветхозаветное библейское учение об ангелах» принесла молодому бібліїсту популярність серед професорів інших академій. Наш сучасник о. Олександр Мень характеризував це вчення як «найповніший синтез старозавітного ангелознавства в православній бібліїстиці». У «Досьє» О.Меня відзначено складність виконаного завдання. Митрополит Володимир у передмові до збірки називає цю працю видатною.

Після захисту дисертації Глаголєва запрошують до складу Комісії з наукового видання Слов’янської Біблії, він бере участь у випуску Православної Богословської Енциклопедії, пише коментар до низки біблійних текстів для «Тлумачної Біблії» Лопухіна... Під час заколоту 1905 р., пов’язаного з Жовтневим політичним страйком, Маніфестом, розгулом демократії та єврейськими погромами, Глаголєв, який брав участь у миротворчому хресному ході, розробляє для себе формулу православного ставлення до єврейського народу. «До єврейського ж народу ми не можемо мати інших почуттів, крім співчуття і скорботи за невиконання ним указаного Богом покликання», — так говорив він після київських подій в одній зі своїх Великопісних проповідей. Вигляд кварталів бідняків, якими на Подолі прокотилися погроми, у нормальної людини не міг не викликати співчуття...

Для того щоб день, відпалавши, у майбутньому наповнився для нащадка живим вітром життя, потрібно, щоб у звуках дня був присутній скрип видющого пера. Василь Шульгін у ті дні командував взводом солдатів. Він розпочав енергійні дії для припинення погромів. У своїх неоціненних «Днях» Шульгін зберіг: «Це була вулиця, якою прокотився погром... Страшна вулиця. Спотворені жалюгідні єврейські халупи. Усі шибки вибиті. У пусі й у бруді все жалюгідне манаття цих будинків, перекалічене, переламане...»

1913 року Глаголєв як учений — фахівець зі Старого Завіту і єврейської історії — виступив експертом у гучному судовому процесі у справі Бейліса з роз’ясненням помилковості обвинувачення євреїв у ритуальних убивствах. При цьому священик Глаголєв залишався активним захисником православ’я, критикуючи поширену точку зору, згідно з якою, причину невідповідності між ученням Церкви й життям більшості людей заперечники християнства вбачають не в людині та її гріховності, а в недосконалості вимог Церкви, після чого стали «можливими розмови про «невдале християнство», про «церковно-візантійський пережиток» тощо». І в результаті, відзначає о. Олександр, «інших прагнень, крім улаштування вічного раю на землі, не залишається». Його проповіді були цілком актуальні, і, як бачимо, в основних своїх частинах не застаріли.

Тло портрета

Професор Глаголєв володів 18-ма мовами. Наприкінці життя він вивчав італійську. Онука Магдалина Глаголєва-Пальян згадувала: «До нього приходила літня вчителька. Інколи вона говорила: «Правильно, молодець». Нам, дітям, було прикро за дідуся, такого розумного, що його хтось насмілюється хвалити як учня, а він у доброті своїй це терпить». Магдалина Олексіївна пише: «Дідусь ніколи нікому не відмовляв. Гроші, які до нього приходили, він щедро роздавав. Навіть в інші міста надсилав.... Дідусь був справжнім безсрібником... Багато чого прощав, дуже поблажливо ставився до людей, до їхніх слабкостей». З тих самих спогадів можна довідатися, що родина Глаголєвих рятувала дітей селян, які помирали від голоду на вулицях Києва (1932—33), влаштовувала їх у дитячі будинки. Це, вочевидь, не назвеш безпечною та простою справою. Сім’я була його продовженням і підтвердженням правоти його богословських праць та проповідей, вірністю тисячолітній традиції. Про врятування сином Олексієм євреїв під час німецької окупації відомо чимало. Переховував о. Олексій когось і з партизанського підпілля, рятував підлітків від вивезення в Німеччину... Ці дані якось глухо проступають зі спогадів. Магдалина Олексіївна пояснює: «У ті часи якраз треба було щонайменше знати, через смертельну небезпеку як для врятованих, так і для рятівників».

Так істина горить, але не згоряє

Ні, не тільки проповіді актуальні. У розлогому науково-публіцистичному дослідженні Глаголєва «Ветхий Завет и его непреходящее значение в христианской Церкви» віддзеркалено багато «пекучих» суперечностей епохи. Виконуючи богословське завдання — «точно змалювати всі основні риси старозавітних Писань, що зберігають силу й у християнстві», учений жорстко полемізує з поглядами Канта, Чемберлена, Розанова, а також із висловлюваннями людей менш відомих. Тут о. Олександр узявся за «двосічну, небезпечну» тему, критикуючи та спростовуючи висловлювання, приміром, такого штибу (цитата з виступу на зборах клубу російських націоналістів): «...П’ятикнижжя — суцільна аморальність, людиноненависництво... Зі щонайбільшою старанністю в нас прагнуть поєднати непоєднуване та сплітають в одне ціле Христове вчення і єврейську Тору». «Ми охоче визнаємо, — пише Глаголєв, — що т.зв. єврейське засилля далеко не міф, навпаки — щонайочевидніша реальність. Але чим можна виправдати згадане ставлення до святої Біблії? Чи можна вводити в систему заходів боротьби з сучасними євреями нешанування й навіть заперечення старозавітних Писань загалом або окремих частин?.. А тим часом такий прийом боротьби повторюється не раз і загрожує набути статусу давності... Погодьмося передусім, що той грунт, на якому насаджувалися моральні поняття Старого Завіту, був набагато менш обробленим, ніж грунт, що сприймає моральне вчення Нового Завіту... (Але) вже в законодавстві Мойсеєвому є постанови, які за моральною висотою наближаються до християнства: «Якщо знайдеш вола ворога свого, або осла його, що заблудився, — приведи його до нього...» У пророка Ісаї: «Навчіться робити добро; шукайте правди; рятуйте пригнобленого; захищайте сироту; заступайтеся за вдову... Так говорить Господь: ...Розділи з голодним хліб твій, і подорожніх бідних введи в дім твій; коли побачиш голого, вдягни його...» І якщо євреям пощастило зберегти біблійний монотеїзм у всій чистоті аж до новозавітних часів (усупереч могутньому натиску навколишніх племен язичників та й самої Римської імперії), то цього не можна зрозуміти без визнання богоодкровенного характеру біблійного вчення... Старий Завіт є першою главою книги Одкровення, а Новий — її другою главою... Читаючи Новий Завіт, ми бачимо істини Старого Завіту, поглиблені й освітлені явленням Бога...»

Сьогодні важко сказати, якою мірою праця о. Олександра посприяла подоланню непорозумінь у своєму часі — «між двох революцій», але те, що в суспільстві межі вульгарних поглядів на П’ятикнижжя до нашого часу звужені, бачиться незаперечним.

* * *

Назву книги «Купина неопалимая» взято з назви дослідження, в якому автор наводить безліч надзвичайно цікавих тлумачень дива, коли Ангел Господній явився Мойсею в палаючому кущі. Терновий кущ (купина) горить вогнем, але не згоряє...

Ось і слово о. Олександра ми чуємо з «Купины неопалимой», наче з бурхливого полум’я часу.