Спектральний аналіз революції

Гадаю, що події останніх тижнів зачепили кожну людську душу і змінили в багатьох сприйняття навколишнього буття радикально. Для мене особисто наша революція-еволюція важлива тим, що із моїх думок безповоротно зник паскудний хробачок, який злостиво нашіптував: «Що, малюєш карикатурки, статті про мистецтво пишеш? Розумне, добре, вічне посіяти прагнеш? Братів по розуму знайти хочеш? Не дочекаєшся! Хам всесильний!» Мабуть, нікому, окрім митців — художників, музикантів, поетів, так не потрібне відчуття того, що їхня праця необхідна людям, зовсім їм не знайомим, але здатним пройнятись висловленим у полотнах, піснях, віршах почуттям. Жовтогарячі дні України напевно переконали навіть найпечальнішого творця-самітника, що його мазки, акорди, строфи — це абсолютно необхідна піщинка в мурі культури.

Звичайно, може з’явитися сумнів — раптом усе здобуте знову розчиниться в сірості буднів і захлинеться в болоті почесних президій. Але можна бути впевненим — таке не вивітриться з пам’яті народу вже ніколи. Я із приємним зачудуванням розглядаю фотографії Амстердама. Ще на початку літа цього року я, мабуть, підсвідомо ловив в об’єктив його вулиці та старовинні будинки, прикрашені оранжевими стрічками, повітряними кульками, мов київський Майдан Незалежності. Майже півтисячоліття минуло з часів першої в Європі нідерландської революції, а працьовиті та мудрі голландці не забули помаранчевий колір знамена свого героя Вільгельма Оранського, котрий склав своє життя під кулями найманого вбивці, але проклав шлях до визволення свого народу, що стогнав від іспанської неволі. Співгромадяни віддячили безстрашному принцу та подарували всьому світу свій ботанічний витвір — моркву, яка раніше була білою, жовтою, фіолетовою, і лише працею селекціонерів набула нинішнього оранжевого кольору. Річка Оранжева (колись Оранська) теж залишила пам’ять про голландські буремні дні в далекій Південній Африці. Тепер Дніпро цілком може претендувати на статус річки-побратима цієї далекої водної артерії. До речі, девізом Вільгельма Оранського, що прозивався Мовчазним, була фраза: «Будь спокійний серед бурхливих хвиль». Достойне гасло для лідера народу. Чи не так?

Утім, не в спектральному аналізі суть революції. Червоний шерстяний ковпак став символом Великої французької революції. Максиміліан Робесп’єр носив зелений сюртук. На жаль, в мене не така велика бібліотека, як у батька письменника Анатоля Франса, котрий зібрав 200 тисяч книг, присвячених цій знаменитій події французької та світової історії, але віднайти цікаві факти можна і в моїй сімейній книгозбірні. Дозвольте процитувати рядки із академічної праці англійського історика Томаса Карлейля «Історія французької революції».

«Друзі, невже ми загинемо, як зацьковані зайці? Як вівці, котрих женуть на бойню? Пробила година для француза і людини, коли гнобителі повинні помірятися силами з пригнобленими!» «Друзі, — продовжує Каміль Демулен, — нам потрібен розпізнавальний знак! Кокарди, зелені кокарди — кольору надії!» Як при нальоті сарани гине зелене листя, так само зникають зелені стрічки із сусідніх крамничок, усі зелені речі порізані і пущені на кокарди».

Звичайно, вплив кольору на емоції, психіку вартий уваги і навіть належить до категорії серйозних наук. Але погортайте сторінки романа Віктора Гюго «93 рік»: «Ти синій чи білий?» запитують з осторогою один одного персонажі роману. Білими в той час були роялісти, а синіми прихильники республіки.

Сподіваюся, що сивочолі академіки, молоді наукові співробітники без сумніву під час революційних подій перебували серед її учасників та не забували і про свій професійний обов’язок — збирати і систематизувати кожну, навіть найдрібнішу зернинку народної творчості. Треба поспішати, поки буркотливі двірники не позмивали написи на стінах, не зруйнували саморобні скульптури, не долучили до категорії сміття — друковані, писані та мальовані перли фольклору. Чудова ідея — музей помаранчевої революції. Головне не повторювати помилок радянської міфотворчості. З її гранітними ленінськими куренями в Розливі. Творчість мас дала таку фору натужним вибрикам авангардистів, що просто буде злочином проти культури та історії не увічнити її в музейних залах. І в жодному разі не ігнорувати нашу рідну біло-синю південно-східну Вандею. Інакше — фальш та брехня знову стануть хазяями України. Дозвольте в традиціях Майдану, котрий вивертав щосекнудно магму усної народної творчості поділитись зразками анекдотів французької революції 1789 р.: «Диявол тягне Максиміліана Робесп’єра до пекла. Той запитує нечистого: «Ви не підкажете, котра зараз година?» — «Вічність!», — відповідає диявол.»

А це також із Франції, тільки 1848 року: «Хазяїн заходить до курника та каже: «Ми повинні сьогодні вирішити, під яким соусом вас сьогодні приготувати.» Виступає півень і заявляє: «Ми не бажаємо, щоб нас з’їли!» — «Прошу не відволікатись від теми дискусії!» — відповідає хазяїн.»