СОРОМ’ЯЗЛИВИЙ ЖАНР

Візити французьких письменників в Україну завдяки зусиллям Французького культурного центру стали звичним явищем. Та письменник-фантаст до нас приїхав уперше. І при цьому не хто інший як Жерар Клейн — автор відомих українському читачеві «Богів війни», засновник і керівник найпрестижнішої колекції наукової фантастики у Франції, словом, особистість легендарна. Проте особливого ажіотажу навколо приїзду фантаста такого рівня не спостерігалося — навіть за нинішнього спалаху інтересу до фантастики взагалі й бурхливого розвитку української фантастики зокрема.

Здавалося б, напливу слухачів міг перешкоджати мовний бар’єр, однак лекція Жерара Клейна супроводжувалася українським перекладом, отже ця причина відпадає сама собою. Загалом, сенсації не сталося, зате відбулася лекція на тему «Французька фантастика з 1945 року» і зустріч із читачами. А ті, хто прослухав лекцію, отримали рідкісну можливість довідатися про європейський бум в галузі наукової фантастики з вуст одного з головних ініціаторів цього буму.

Як випливало з лекції Жерара Клейна, наукова фантастика — жанр сором’язливий і навіть десь такий, що соромиться сам себе. Чимало французьких авторів наукової фантастики не визнавали себе такими і називали свої твори «просто романами». Причому «просто роман» у даному випадку — жанрове визначення. А сором’язливість ця виникала з остраху написати щось несерйозне, легке, без дидактики та моралі. Тому французькі світила на кшталт Мерля охочіше іменували себе романістами, ніж науковими фантастами. Так уже повелося.

У сучасних українських фантастів — інша крайність. Вони не соромляться свого жанру, а розширюють його межі. Так Андрій Валентинов, Дмитро Громов і Олег Ладиженський у гучній статті, присвяченій історії української фантастики, зараховували до неї Києво-Печерський патерик, твори Петра Могили, козацькі літописи, «Енеїду» Котляревського й т.ін. і т.п. Таким чином, до фантастики відійшли найзначніші твори української літератури, а сам жанр втратив не лише кордони, а навіть обриси.

Словом, французька сором’язливість, яскраво проілюстрована Жераром Клейном на прикладі своїх колег-фантастів, контрастує зі слов’янською пристрастю до узагальнень. У результаті французька фантастика — жанр молодий, а наш — старий, як сама історія. Адже можна було б зарахувати до французької фантастики... ну, скажімо, лицарські романи. Приміром, твори відомого Кретьєна де Труа. Та чомусь Жерар Клейн не дійшов цього висновку. Перешкоджало французьке відчуття «кордонів і перегородок».

21 березня до Києва приїхав ще один відомий французький письменник — і теж почасти фантаст. Рашид Буджедра народився в Алжирі, навчався в Тунісі та Сорбонні, а після алжирських подій 1965 року змушений був тимчасово переїхати до Франції. У Франції він опублікував роман «Зречення» — найвідоміший зі своїх творів, а після повернення в Алжир писав фантастичні розповіді та полемічні есе. В Європі Буджедра, утім, широко відомий як сценарист. Саме він — автор сценаріїв фільмів «Хроніка полум’яних років» (Золота пальмова гілка Каннського фестивалю 1975 р.) та «Алі в країні міражів» (приз на фестивалі в Карфагені в 1980 р.)

Буджедра виступив із надто актуальною для України лекцією про білінгвізм у літературі — яка теж супроводжувалася перекладом. Його друга лекція «Відносини Схід—Захід», на відміну від першої, не наштовхувала на болючі для сучасної української літератури дискусії. До того ж вона дозволяла поговорити не лише про Францію та Алжир, а й про Схід і Захід як про міфи, до виникнення яких усі ми причетні.

Словом, залишається сподіватися, що в недалекому майбутньому візити світил французької літератури перетворяться з заходів для вузького кола посвячених на події із широкою та різношерстою аудиторією. Однак подібний розклад можливий лише в тому випадку, якщо сучасних французьких письменників перекладатимуть не маленькими дозами, а як вони на те заслуговують. І річ не в тім, скільки таких перекладів субсидіює французьке посольство, а в тому, кого зі світил захочемо й зможемо видати ми самі. Без французької підтримки та спираючись на власні сили. Адже це й нам потрібно, правда?