Софію Київську врятували від «газової атаки»

Урочистості з нагоди 1000-ліття Софійського собору в Києві недавно пройшли у форматі масштабної державної події. Хоча досі між вченими немає згоди: чи можна саме 1011 рік вважати незаперечною датою заснування собору?

- Неле Михайлівно, відомо, що напередодні святкування 1000-ліття заснування Софії Київської уряд Миколи Аза­рова виділив 17,5 мільйона гривень на проведення ремонтно-реставраційних робіт. Чи покриє ця сума нагальні потреби?

- Проблема в тому, що ті мільйони коштів ще не надійшли. А гроші на роботи, які було виконано до ювілею, виділені за рахунок Державної цільової програми з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 р. з футболу. Коли надійде обіцяна сума - не знаю. Тому вже починаю боятися. Це велика сума, яку потрібно витратити на реставрацію. Що, в свою чергу, потребує дотримання відповідної технології виконання реставраційних робіт. А саму технологію можна реалізувати тільки при відповідних температурних режимах.

Наближається зима, тому вже найближчим часом виконувати реставраційні роботи ми не зможемо. Зазначені ж кошти передбачені на продовження робіт в Андріївській церкві, у Софійсь­кому соборі, на території самого архітектурного ансамблю. І найголовніше - за ці кошти ми знову почнемо роботу, що була призупинена на 2,5 року через відсутність фінансування робіт з реконструкції інженерних мереж.

- А чому було призупинено цю роботу?

- Процес затягнувся тому, що тривала передача нашого заповідника з підпорядкування Мінрегіонбуду до Мінкультури. Так, і Міністерство культури України, і заповідник зараз докладають великих зусиль, аби процес пройшов якомога швидше. Найближчим часом ця передача закінчиться і ми отримаємо на рахунки заповідника кошти відповідно до лімітної довідки, яку надавали до Мінкультури.

- Не так давно Софія Київська позбулася газових комунікацій, які проходили по її території і, на думку вчених, були вибухонебезпечними. Як вам вдалося виправити «помилку» радянської влади 1949 ро­ку, саме тоді газові труби проклали у безпосередній близькості до Софії?

- Справді, в 1949 році між Софійським собором і Теплою Софією (або Трапезною церквою) було прокладено міський транзитний газопровід низького тиску діаметром 450 мм. Він забезпечував газом жителів старого міста. Скільки не билася, нічого не виходило… На яких тільки рівнях не мала розмови - і з президентом Кучмою, і з Ющенком, і з прем’єр-міністрами, і з міністрами регіонального розвитку. Але справа ніяк не рухалася з місця. Втім, слава Богу, епопея успішно завершується… Впевнена, що найближчим часом у цьому питанні буде поставлено крапку. Адже тоді, в радянський час, цю територію не оцінювали як належить… Тому ми й сиділи в Софії Київській тривалий час як на пороховій бочці…

- А чи багато на це пішло кош­тів - аби залагодити давні проблеми?

- Було використано ресурси Київгазу. Державних на це не витратили. У центральній частині Києва взагалі проходить багато різних мереж. А спеціалісти Київгазу порахували тиск і вирішили: якщо відріжуть цей шматок, то нічого не зміниться, газ піде іншими магістралями і забезпечить безперебійне постачання споживачів.

- Серед істориків немає згоди в питанні щодо дати заснуван­ня Софії Київської… Про­те у святкуванні 1000-ліття ви відштовхувалися від старих графіті, які, нібито, підтверджують рік - 1011-й…

- До цієї дати - 1011 рік - яку висунули наші вчені, були ще дві дати. Це 1017-й і 1037-й, які ґрунтувались на літописах. Справді, досі немає єдиної думки. Мабуть, і не буде. Виникла й третя версія - 1011-й. І саме ця теорія має серйозне підґрунтя. Триває вивчення історії, архітектури. Існують і технологічні аспекти. Це ті ж таки десять знай­дених графіті, які підтверджують рік заснування Собору: 1011-й. За часів Петра Могили у Софії був зроблений напис: «Сей храм божим извеленьем был основан в 1011 году…»

До того ж є незаперечні документи, знайдені нами у ватиканських папських архівах, котрі теж підтверджують, що князь Володимир заснував митрополію руську… А який храм був митрополією руською? Мабуть, жоден історик у світі не ризикне назвати інший храм, крім Софії Київської.

І саме цей аспект підтверджує те, що 1011 рік і є роком заснування.

До цього ще багато чинників було підключено…

Отже, до цієї теорії прийшли не вчора й не сьогодні. Вчені над цим працюють понад 30 років. За цей час було написано багато наукових статей. Є доповіді, конференції, монографії, книжки, дисертації.

Тому коли дехто каже, що «в Софії не працюють вчені», вони просто беруть гріх на душу.

На сьогодні сформована «софійська школа» - школа істориків, архітекторів, археологів, мистецтвознавців, реставраторів. Про це треба говорити. І заповідник у своєму складі може мати науковий інститут Святої Софії, який займався б історичними, архітектурними, пам’яткоохорон­ними питаннями.

- Хто, на вашу думку, сьогодні найбільш запеклий опонент теорії про 1011 рік?

- Не хотілося б повторювати ті імена… Скажу інше: коли в будь-якій науці поставлено «крап­ку», то й в науці починається застій. Наука має бути в динаміці: нові дослідження, відкриття… Тільки зіставляючи різні чинники, дані, дослідження і можемо говорити про заснування Софії в 2011 році князем Воло­димиром Хрестителем.

Володимир створив могутню й сильну державу. А як могла існувати держава без митрополії? Без митрополії держава тоді існувати не могла. Тому Володимир і вирішив увіковічнити себе у створенні такого храму. Процес завершив його син - Ярослав Мудрий.

Тому Софія й була створена як митрополія.

Найкраще джерело - сама пам’ятка, Софія…

- У ЗМІ досі циркулює історія, що свого часу, коли відкрили саркофаг Ярослава Муд­рого, виявили в ньому останки жінки… А прах самого Ярослава, буцімто, - в Аме­риці. Чи може бути реалізована недавня обіцянка Вік­тора Януковича - повернути прах князя до України?

- Так, прах Ярослава Муд­рого в Америці. Мені це підтвердив владика Антоній, який є главою консисторії Укра­їнської автокефальної православної церкви в Америці.

Може, це взагалі була його перша відверта розмова часів незалежної України…

Але потім, коли цю тему почали розвивати і логічно повинні були розпочатися конкретні дії, щось їх злякало. Може, насторожив якийсь зовнішній чинник?

Проводячи дослідження, я особисто була в Америці і розмовляла з багатьма фахівцями. Вони також підтверджують: треба шукати в Америці.

Бажано знайти прах князя Ярослава і повернути його назад до Києва… Про це я говорила Владиці Антонію.

Колись люди, рятуючи все від сталінського атеїстичного режиму, вивозили святині з країни. Вони боялися, що доля Михай­лівсь­кого собору спіткає й Со­фію. І мріяли, що, коли Україна стане незалежною, ці реліквії будуть повернуті. І владика Анто­ній це не заперечував.

На святкуванні 1000-ліття Софії Київської я також порушила це питання в розмові з прези­дентом Віктором Янукови­чем. Віктор Федорович уважно вислухав і пообіцяв, що долучиться до цієї теми.

- А хто, власне, вам зараз допомагає у розв’язанні цього питання?

- Тут потрібно, аби ніхто не заважав. Бо цього року на шляху нашого колективу й так було багато перешкод… Комусь хотілося зруйнувати колектив однодумців… На чорне казали біле, на біле -чорне.

Коли змінюється влада, то змінюється багато чого. А для роботи музею головне - стабільність і збереження єдиного колективу. Тому що колектив формується не один рік, не два й не три, а десятиліття. Коли ми проводили урочисті заходи з нагоди святкування, я подякувала всій команді, адже в нас не було жодного збою: все пройшло на високому рівні.

До того ж в питанні відзначення 1000-річчя нас підтримали всі християнські конфесії. Софія стала об’єднавчим чинником. Сподіваюся, що під покровом Святої Софії відбудеться те, про що мріють усі православні України, і скінчиться це непорозуміння роз’єднаності.

- Правда, що заповідник згодом отримає майже 46 тис. доларів від Американського посольського фонду зі збереження культурної спадщини на збереження колекції мозаїк Михайлівського Золо­то­вер­­хого собору ХІІ ст.? І як­що так, то на якому етапі взагалі ці реставраційні роботи?

- Роботи ще не розпочиналися. Ми довго шукали кошти у грантодавців на різні наші проекти. Це були різні фонди. І ось один з наших проектів отримав грант. Тепер ми зможемо виконати ці роботи. Виникає питання: чому не могли скористатися державними коштами? Тому, що коли отримуємо кошти від держави, то згідно з нашим законодавством витрачати їх на зарубіжні технології не маємо права. А тут ще й проблема у технологіях, які ми хочемо використати… Якщо звернутися до історії реставрації, то до 80-х років
ХХ ст. в Європі користувалися перенесенням автентичного шару мозаїки на цементну або бетонну ос­нову. Але з часом цей процес показав себе негативно: бетон тиснув на мозаїчний шар, внаслідок чого в мозаїці з’явля­лися тріщини.

Сьогодні в Європі вже апробовані технології перенесення мозаїк на нові легкі основи. Цей процес я вперше побачила в Ліоні у Франції, потім - в Італії, в Римі. І поставила перед собою мету - знайти кошти й застосувати цю технологію в Україні.

І ось так сталося, що ми отримали грант саме під ці італійські технології. Тепер зможемо поєднати багато чого - і технології, яких в Україні немає, і збереження мозаїк Михайлівського Золо­товерхого собору ХІІ ст., які зберігаються в Софії з 1934 року.

В планах зробити чотири мозаїки. На жаль, на цьому робота не завершиться, маємо продовжувати. Думаю, наші реставратори навчаться нової технології, отримають акредитацію, і згодом аналогічну роботу зможуть виконувати наші майстри.

Ці 46 тис. доларів ще не надійшли, але ми вже підписали угоду з фондом. Зараз відбуваються відповідні процедури. Передбачено період підготовчих робіт… Ми не маємо поспішати, адже мова йде про унікальні мистецькі твори.

Без перебільшення можна сказати, що Михайлівські шедеври мають світову славу: у 1997 р. вони експонувались на виставці «Слава Візантії» у Метрополітен-музеї в Нью-Йорку (США), у 2008 р. «Св. Стефан» репрезентував Україну на виставці «Візан­тія. 330–1453» у Коро­лівсь­кій Академії мистецтв в Лондоні (Ве­ликобританія), а в 2010 р. вка­зані раритети викликали захоплення у відвідувачів виставки «Візантія: величність та повсякденне життя» в Бонні (Феде­ративна Республіка Німеччина).

- Українські громадські організації та відомі політики протестують проти незаконної забудови центру Києва. Ад­же тотальна забудова в цент­рі навряд чи колись скінчиться, - і навіть Софія може постраждати. Яка на сьогодні ситуація з буферними зонами? Що найбільше загрожує пам’яткам Національного заповідника?

- Така проблема є не лише в Києві. В багатьох країнах вона актуальна. Місто росте, розвивається. І тим, наскільки цивілізовано ми ставимося до своїх раритетів, складаємо іспит на спроможність нації.

Скажу відверто: пам’ятки Святої Софії зараз почуваються якнайкраще. Але не все, на жаль, залежить від нас. Про це мають думати і київська міська влада, і уповноважені пам’яткоохоронні органи.

У мене була розмова на цю тему і з Миколою Азаровим, і з Олександром Поповим. Маємо надію, що позитивні зрушення в цьому напрямі відбудуться найближчим часом.

Так, за саму територію я не хвилююсь… Але ті об’єкти, котрі будуватимуться поруч, можуть порушити візуальне сприйняття пам’ятки… До того ж існують техногенні чинники, які залежать від непрямої дії людини.

Наприклад, вплив від побудови величезного підземного паркінгу ми зможемо відчути лише через три-п’ять років. Зараз залучаємо до розробки захисту території найбільш фахових людей в Україні. І математики працюють, і геологи, і космічні навігатори, і конструктори, і архітектори… Але у зв’язку з передачею Софії Київської до Мінкуль­тури ця програма поки що чекає фінансування. Сподіва­юсь, і міністр культури Михайло Ку­ли­няк надасть свою підтримку.

- Кияни інколи зітхають: мовляв, вхід до Софії - не всім по кишені… Як взагалі визначається цінова політика для екскурсантів?

- Це все відносно. Вхід до Софійського музею з екскурсією - 43 гривні. Це відвідування не тільки собору, але й виставок на території. У нас минулого тижня були німці, які сказали: «Вам не соромно так задешево продавати екскурсію в Софію і на територію? Це дуже й дуже дешево!» У нас існують дні відчинених дверей, наприклад минулої неділі такий день був. Сюди приходили всі, хто бажав. До того ж існує величезний список пільгових категорій людей, безкоштовні дні для пенсіонерів.

Так, якби держава виділяла вдосталь коштів на утримання і на розвиток Софійського музею і музеїв взагалі, то прийшли б до тієї моделі, що існує у Велико­британії. Там, як відомо, державні музеї - безкоштовні. Хоча кош­ти, які виділяє держава на їх утримання, - колосальні. Маю надію, що колись і Україна стане настільки розвиненою, що вхід та екскурсії в державних музеях будуть безкоштовні.