Слово про «захист». Чи можна протистояти піратам?

Щохвилини в усьому світі нелегально копіюється понад 100 тис. пісень. А також величезна кількість фільмів, програмного забезпечення, інших об’єктів інтелектуальної власності. У масовому порядку це відбувається не лише в постсоціалістичних і країнах третього світу, котрі ще недавно вважалися розсадниками піратства, а й у цілком благополучних державах з високим рівнем доходів і віковими традиціями поваги до закону. Очевидним є зростання випадків нелегального копіювання не для подальшого перепродажу, а для особистого споживання. Відсутність кваліфікації з подолання захисту від копіювання компенсується мережною самоорганізацією споживачів.

Ефективність юридичного захисту інтелектуальної власності знижується — боротися з мільйонами нелегальних споживачів практично неможливо. Після того як шведська піратська партія пройшла в Європарламент, стало очевидно, що традиційна система охорони інтелектуальної власності починає розвалюватися, попри всі зусилля законних правовласників.

Оскільки це комплексний процес цивілізаційного масштабу, що має свої економічні, соціальні, культурні, геополітичні й інші аспекти, то для його розуміння найкраще підходить цивілізаційний аналіз, завдяки якому можна зробити прогноз на основі моделі розвитку технологічної цивілізації. Застосування цього методу забезпечить єдиний підхід до художньої, технологічної та наукової інтелектуальної власності і уможливить його використання для формування довгострокового стратегічного бачення при розробці або коригуванні стратегії.

Нинішня система захисту авторських прав розвивалася спочатку для захисту наукових і культурних досягнень метрополій колоніальних держав у процесі їхнього переважно екстенсивного розвитку, а потім під час прискореного інтенсивного розвитку модерну.

При цьому існувала переважно вертикальна диференціація країн залежно від їхнього рівня технологічного розвитку. Спочатку це були метрополії і колонії, потім розвинені країни і країни, що розвиваються. Істотна різниця в науково-технологічному, а отже, і в культурному плані знижувала можливість нелегального використання інтелектуальної власності.

У більшості випадків її було або неможливо нелегально придбати, скопіювати, настроїти та обслуговувати, або контрафактний продукт не можна було продати через відсутність культури споживання та відповідного сегмента ринку.

З початком модерну в умовах різко зрослих темпів інтенсивного розвитку до згаданого стримуючого чинника додалася ще й різко зросла ефективність концентрації науково-технологічних розробок, виробництва і бізнесу в цілому.

Творчі та інноваційні продукти, які раніше виробляли численні незалежні художники та ремісники і частково вчені, були поставлені на потік масового виробництва. Концентрація ресурсів і виробництв привела до стандартизації, міжнародної уніфікації та надзвичайно ретельної деталізації законодавства про захист інтелектуальної власності. Одночасно різко зменшилося число можливих порушників прав інтелектуальної власності.

Це дало змогу істотно підвищити ефективність її захисту для великих корпорацій при збереженні прийнятних витрат на неї.

Система чудово працювала до завершення модерну — останньої за часом фази прискореного інтенсивного розвитку.

Всупереч усім очікуванням, сплеск розвитку інформаційних технологій не спричинив прискорення розвитку традиційних галузей економік старих розвинених країн, зате істотно полегшив нелегальне копіювання та використання чужої інтелектуальної власності.

Така зміна зовнішніх умов не могла не справити кардинального впливу на бізнес. Значна частина сучасного західного бізнесу з високим рівнем концентрації була заснована під час модерну геніями, диваками, винахідниками і виросла з ремісничих майстерень та інших форм малого бізнесу. Це був бізнес, орієнтований на геніального винахідника. Роль автора, конструктора, художника, інженера була пріоритетною в управлінні та оплаті праці. Фірма розвивалася як інструмент самореалізації автора. Навіть після того як великі батьки-засновники відійшли від управління, бізнес, який часто носив їхнє ім’я, залишався творчо орієнтованим на кардинальні інновації.

Але після завершення фази прискореного інтенсивного науково-технологічного та культурного розвитку, попри розростання штатів науково-дизайнерських центрів і R&D бюджетів, творчих людей почали відсувати на другий план.

Це було наслідком природного бажання компенсувати зниження темпів розвитку за рахунок використання нових маркетингових, рекламних, PR та фінансових прийомів, в яких під час швидкого розвитку просто не було потреби.

Якийсь час ця тактика працювала і десь продовжує працювати і зараз. А давно очікуваного прискорення науково-технологічного розвитку все немає.

Переконувати споживачів оплачувати інноваційну складову продукції, що давно стала стандартною, як і видавати косметичні поліпшення за кардинальні прориви, стає дедалі складніше. Адже небажання споживача оплачувати інноваційну складову в стандартному або неістотно поліпшеному продукті також є природним!

Чергова, широко рекламована як кардинально нова операційна система, що майже не додає нової функціональності, подібна до автомобіля з абсолютно новим кузовом, але відмінного від старого лише решіткою радіатора, формою фар та електронними «наворотами». Як чергова серія старих пісень про головне не може замінити відсутності нових пісень порівнянної популярності, так і нескінченне повернення до старих, технічних та дизайнерських тем епохи швидкого розвитку не може замінити різкого зниження кількості нових.

Мотивація споживача не змінилася: більшість досі готова платити за інноваційну складову продукту, але не за стару, усім звичну цукерку в новій обгортці.

У результаті більшість галузевих сегментів великого висококонцентрованого бізнесу, який виробляє інтелектуальний і художній авторський продукт, — це такі собі мильні бульбашки, роздуті більше, ніж сировинний ринок до початку літа 2008 року, і багато людей це розуміють.

Тому чимало виробників ідуть на крайні заходи і прагнуть відтягнути час обвалу за рахунок споживача.

У різних галузях діють по-різному. Намагаються подовжити строк патентного захисту. Обмежують права споживачів вільно розпоряджатися придбаним продуктом, який містить авторські права. Запроваджують on-line реєстрацію, упроваджують дедалі досконаліші технології захисту від копіювання, лобіюють посилення жорсткості законодавства із захисту авторських прав. Не шкодують величезних сум на судові витрати та хабарі чиновникам. На підтримання непрацюючого вже стереотипу про прискорення науково-технологічного розвитку і ставку на нові технології та інтелектуальні продукти як визначальну якість економіки майбутнього.

З погляду бізнесу тимчасовий тиск на споживача є виправданим, оскільки за ним стоять не просто чиїсь бізнесові інтереси, а доля основних і бюджетоутворюючих галузей економіки провідних розвинених країн. Адже якщо вони обваляться, споживачі цих країн постраждають найпершими. Ризик цього також перекриває збитки від неминучого погіршення іміджу найбільших виробників інтелектуальної власності та правовласників.

Але довго триматися за рахунок споживача не вдається навіть бізнесу, близькому до монопольного.

Протистояти піратам хоч якось можливо, але довго протистояти кінцевому споживачеві неможливо в принципі. Системи захисту або зламуються ще до надходження на ринок, або пристрої і формати, які їх підтримують, не мають попиту. Різниця в часі виходу прем’єри фільму та його доступності в мережі обчислюється вже годинами. Якщо за кожним глядачем прем’єрного показу поставити контролера, то це відсуне термін доступності максимум на кілька днів.

Захист від копіювання будь-якої, досить масової комп’ютерної програми зламується найчастіше ще до офіційного релізу.

Копіюється дизайн не лише кофтинок і кросівок, а й цілих автомобілів.

Коли щось у наш час іще прискорено розвивається, то це мережі некомерційного обміну файлами між споживачами.

У більшості випадків це робиться не захланними піратами, а величезною кількістю кінцевих споживачів, причому цілком платоспроможними громадянами далеко не бідних країн.

Боротися із цим марно. Судова машина стає чимдалі витратнішою та інертнішою. Показові судові процеси впливають на громадську думку зі зворотним результатом. Хочете розкрутити торент-мережу — подайте позов на її адмінів!

Велика частина корпоративних споживачів і держструктур перейшла на програмні продукти з відкритим кодом або вільно поширювані. Зрозуміло, що в цьому разі кардинальних проривів у розвитку годі очікувати.

Таким чином традиційна висококонцентрована й відірвана від автора система виробництва інтелектуальних продуктів та охорони авторських прав із цілком об’єктивних причин починає розвалюватися.

Від лавиноподібного обвалу її поки що рятують в основному законослухняність і технічна неграмотність значної частини споживачів розвинених ринків.

Однак із розвитком світової кризи та її переходом у смутні часи, з поширенням регіоналізації як процесу, зворотного глобалізації, залишки існуючої системи захисту авторських прав неминуче зруйнуються.

Всупереч сподіванням деяких романтиків-антиглобалістів, перемога copyleft не буде перемогою над капіталізмом. Просто одна його інноваційна модель заміниться іншою, яка більше відповідає зміні зовнішніх умов. Разом із нею зміниться переважна форма виробництва інтелектуального та художнього продукту. Вона стане менш концентрованою, менш вертикально інтегрованою. Стане більш орієнтованою на автора, конкретну творчу людину; відмова від ставки на кардинальні інновації і прискореного розвитку призведе до відродження низки форм і традицій ремісничого виробництва.

Відповідно зміниться система захисту авторських прав. В умовах регіонального світу вона перестане бути уніфікованою і стане локальною. Захисту підлягатимуть ті форми реалізації авторського права, котрі можна буде порівняно легко контролювати.

По приклади далеко ходити не треба. Досить поглянути на сучасну Україну, котра вступила у свою фазу смутного часу з розвалом Союзу.

Наш шоу-бізнес практично позбавлений можливості контролювати копіювання свого продукту. Для західних великих рекордингових та продюсерських компаній такий ринок не цікавий. Наш шоу-бізнес цілком адаптувався. Якщо не можна контролювати копіювання записів, то можна контролювати й успішно припиняти діяльність двійників, котрі гастролюють під ім’ям зірки. Можливості виступати на концертах та корпоративних вечірках жоден злий пірат не забере. Як і можливості в автора самому продавати носій із записом, та ще й з автографом і дарчим написом. Замість високобюджетних і з незрозумілою віддачею господарських тем НДІ радянського періоду, поступово став формуватися попит на конкретні послуги з модернізації імпортного устаткування під наші умови експлуатації.

Водночас слід чітко усвідомлювати, що аналізовані процеси відбуваються в наддовгостроковому цивілізаційному масштабі. Між крахом інноваційної моделі та системи захисту авторських прав фази модерну і становленням нової мине чимало років другої тридцятирічної війни, протягом яких узагалі буде не до інновацій та авторських прав. Протягом тривалого часу здаватиметься, що розвиток узагалі зупинився і почалася тотальна деградація. Виникне реальна загроза втрати значної частини художньої, наукової та культурної спадщини модерну і попередніх епох.

Чому Сальєрі зазіхає на гроші Моцарта?

Дмитро ПРИКОРДОННИЙ,
директор Громадської організації «Коаліція виконавців і продюсерів України»

У Верховній Раді України перебувають чотири магістральні законопроекти про охорону авторського права і суміжних прав. І був на підході (хоча тепер вже незрозуміло, чи дійде взагалі) й багатостраждальний урядовий законопроект. Серед чотирьох проектів один (законопроект Табачника), дещо схожий на «ненароджений» проект Кабміну, пропонує статичний державницький підхід до охорони прав. Законопроект Донія фактично слугує допоміжним причепом до сумнозвісного законопроекту «Про колективне управління…» і покликаний служити йому гламурним тлом. А от саме цей останній законопроект (повна назва «Про колективне управління правами на твори, виконання, фонограми, відеограми»), поданий депутатами Давимукою і Кендзьором, вартий окремої розмови, адже він привносить «нову ідеологію» охорони авторського права й суміжних прав.

Цей законопроект передбачає створення Палати України з колективного управління — своєрідного аналогу Тендерної палати, тільки у сфері авторського права і суміжних прав. Палата, маючи гігантські повноваження, фактично повністю розпоряджатиметься усією винагородою авторів, артистів і виробників фонограм, вершитиме долі творців і продюсерів, каратиме неугодних і уповноважуватиме улюбленців. Контролюватиметься й керуватиметься Палата вітчизняними творчими спілками!..

І тут постають хвилюючі запитання. Що ж таке українські творчі спілки? Чи справді це громадські осередки, які створюють умови для творчої праці, поліпшення загальнокультурного рівня членів творчої спілки? Чи це лише радянський атавізм — установи для підтримки соцреалістичної лінії партії у вітчизняному мистецтві, що сьогодні здатні лише роздавати путівки в санаторії? Чи є членами музичних творчих спілок насправді популярні і масово затребувані українським суспільством постаті?

Чи може не виникнути корупція, у разі якщо коштами, заробленими одними виконавцями (популярними), розпоряджаються інші, нецікаві публіці виконавці, але такі, що мають медалі, грамоти та «вислугу років»? Очевидно, що сама така модель є корумпованою апріорі. А відтак і ідеологія проекту закону України «Про колективне управління» є корупційною за своєю суттю...