Скульптор Анатолій Кущ: "Прийдешнє оновлення Майдану — злочин проти нашої історії"

Уже відомі підсумки міжнародного відкритого конкурсу "Територія гідності" - на найкращу концепцію оновленого простору центру Києва і меморіалізацію подій Революції Гідності. Ці підсумки й викликають полярні думки. Зокрема, у професійному середовищі є питання до тайванського проекту - переможця в номінації "Громадянський простір Майдану". Проект передбачає створення в серці Києва зеленої зони, що спричинить чергову "перебудову" і "переоцінку".

Емоційний і принциповий критик цього та інших проектів (у рамках "Території гідності") - відомий український скульптор Анатолій Кущ. Саме його монумент Незалежності та архангел Михаїл стоять у самому центрі столиці. Незважаючи на те, що в конкурсі "Територія гідності" брали участь 149 проектів із різних країн світу, конкурсний проект п. Куща журі розглядати відмовилося. Після чого почалася судова епопея: скульптор оскаржує підсумки конкурсу.

В ексклюзивному інтерв'ю DT.UA - своя версія і свій погляд на "застиглу музику" скульптора Анатолія Куща, який стверджує, що можливе оновлення Майдану - удар по українській історії та нехтування національними цінностями.

- Анатолію Васильовичу, чому ваш проект реконструкції Майдану все ж таки зняли з конкурсу? У цьому немає логіки. Адже саме ви - творець монумента Незалежності на тому ж таки Майдані. Які причини - об'єктивні чи корпоративні?

- Усе це зроблено незаконно. Я не порушив жодної умови конкурсу "Територія гідності". Причина тільки в тому, що постійно критикую Департамент містобудування і архітектури та його керівника Сергія Целовальника. За що? За вандалізм стосовно історичної частини Києва.

Хоч я автор нинішнього вигляду Майдану, моєї думки не дослухаються…

Так, я подав до суду - не згоден із тим, що мене позбавили можливості брати участь у конкурсі. Суд прийняв рішення на мою користь, зобов'язавши комісію розглянути мій проект реконструкції Майдану разом з іншими.

Рішення суду було винесене перш ніж конкурс завершився. Але, незважаючи на це, мій проект не був представлений громадськості разом з іншими…

- Запропонований вами проект доповнює нинішній ансамбль. Але ж схожу картину площі могли б бачити навіть сьогодні, оскільки спочатку планували спорудити за стелою Музей державності з колонадою.

- Історія нинішнього Майдану почалася ще 1995 р., коли було оголошено конкурс на реконструкцію площі. Тривав він 5 років. У підсумку, два мої проекти отримали першу і третю премії, - чистішу перемогу важко уявити. Другу премію присудили проекту, родзинка якого полягала у створенні на Майдані музею державності. Майже в наказовому порядку наші ідеї об'єднали. За основу взяли мій проект, який отримав першу премію. Колонада за так званою стелою мала стати фасадом музею державності, а між колонами мали бути встановлені скульптури діячів епохи Київської Русі, козацтва,.

З боків портика мали міститися масштабні рельєфи з портретами духовних державотворців - від Нестора Літописця до Василя Стуса і В'ячеслава Чорновола.

Українську історію за останні двісті з лишком років обікрали. Тому ідея рельєфу - повернути нашу історію, геніїв і героїв.

І сьогодні Україна продовжує більше втрачати, ніж повертати або нагромаджувати.

Триває планомірне знищення пам'яток, які зберігають історію і культуру України. Всі пам'ятають, як будівельна компанія, котру, за деякими версіями, пов'язують із високопосадовцями, хотіла будувати на Андріївському узвозі величезний торговий центр. Заради цього руйнували "український Монмартр"?

Крім того, ніхто не проявляв такого нахабства, щоб намагатися зруйнувати Софію Київську. А це ж і відбувається.

Навіть ЮНЕСКО зверталося до київської влади з проханням припинити вандалізм. Однак забудова навколо Софії триває, що й стало причиною обвалу однієї з опорних стін . І все тому, що в цих діячів в очах нічого, крім грошей, немає.

Нинішній головний архітектор приїхав у Київ із Севастополя. І тепер цей інструктор севастопольського обкому КПУ показує, "як треба" чинити з національними святинями України. За ним немає жодного шедевра. І при цьому піднімається рука руйнувати те, до чого йому ще дуже довго рости.

Мої пам'ятники - в Америці, у Європі. А в цього "архітектора" - хоч десь щось встановлено? Ні! При цьому він владною рукою дає вказівки прибрати ті чи інші культурні цінності.

Я уявляю, якби зараз такий "архітектор" з'явився, наприклад, у Парижі й сказав, що імператорську колону на Вандомській площі треба прибрати і на цьому місці посадити садок, бо там бракує дерев. А перед входом у сад встановити табличку "На спомин про великого Наполеона". За таке його б відразу у психушку. А в нас - будь ласка, все можна.

- Але ж у складі журі, яке вибирало проект реконструкції Майдану, були архітектори.

- Жоден із них не зробив у своїй кар'єрі жодного монументального проекту або пам'ятника! Всі вони насамперед будівельники. А це зовсім інша спеціалізація. Спорудження пам'ятників - компетенція не містобудівної ради, а Міністерства культури, представники якого не брали участі в журі. А мали ж залучатися і представники Академії мистецтв, і історики, і художники.

Реконструкція Майдану- на століття. А виходить, що долю української історії вирішують п'ятеро осіб, члени журі з досить сумнівним досвідом за плечима.

- У професійному середовищі є думка, що ваш проект реконструкції Майдану був надзвичайно схожий на площу Героїв у Будапешті. Саме тому під час будівництва колонаду з видатними діячами нашої історії замінили на скляну стіну.

- Автори цих розповідей - "архітектори", котрі набудували навколо Софії Київської сучасних готелів…

Стосовно того, що мій проект скидається на пам'ятник у Будапешті, то це класичний принцип: колонада, в якій стоїть ряд скульптур і висока стела в центрі.

Згадайте Мавзолей у Галікарнасі (п'яте диво світу. - А.Ф.) або Палац Віктора Еммануїла в Римі. За таким принципом побудовані ансамблі в Мадриді, Дюссельдорфі, Астані.

Упродовж ХХ ст. Майдан перебудовували чи не кожні 20 років. І тепер ризикуємо продовжити цю "традицію".

Щойно змінюється політична формація і приходить новий головний архітектор, одразу порушується питання перебудови головної площі країни.

Коли у 2000-му почали реконструкцію площі, я вірив, що фіксуємо історію України у вічних матеріалах: у камені, у бронзі. І даємо зрозуміти, що ми - не другорядні, у нас прадавня історія. Своїм проектом сподівався поставити крапку в нескінченних реконструкціях Майдану.

Раптом виявилося, що влада почали перебудовувати площу заради того, аби зробити ще один базар…

- Торговельні площі в результаті нової реконструкції зникнути не повинні?

- Ні, звичайно. Сучасна реконструкція затіяна для того, аби звільнити Майдан від монумента й набудувати там нових кафе.

У якій ще європейській столиці на центральній площі розміщений "базар"?

Причина тут у величезних грошах. Коли починали реконструкцію Майдану 2000 р., по черзі з'явилися Оранта-Україна і скульптурна композиція засновникам Києва. А коли дійшла черга до будівництва фасаду самого музею, раптом ні з того ні з сього припинилося фінансування! Тоді почали розповідати, що виникли питання й до самого проекту музею.

Тож готові приміщення музею швидко передали під торгові площі. Тобто як тільки були готові приміщення, фінансування реконструкції Майдану відразу ж припинили.

- А Лядські ворота?

- Те, що їх розкопали, - добре. Але треба було просто розчистити їхній фундамент і засклити. Спочатку архангела Михаїла ми з архітектором Олександром Комаровським планували поставити на купол "Глобуса". Тоді б, якщо стати за "Глобусом" і подивитися через усю площу на Оранту, виникав би ефект, що архангел підносить її на своїх крилах. А коли його перемістили на Лядські ворота, цей ефект був втрачений. Ось бачите, захисник Києва хоч і охороняв вхід у старе місто, а нечисть все ж таки проповзла в Київ, як хан Батий.

І тепер та сама ситуація: під прикриттям святої ідеї увічнення Небесної сотні й загиблих на Сході знову хочуть знищити пам'ятники, які в усьому світі асоціюються з Революцією Гідності, а натомість набудувати нових ринків.

- Тайванський проект, який переміг у конкурсі реконструкції Майдану, передбачає максимальне розчищення головної площі столиці. І згодом це, мабуть, виллється в чергову її реконструкцію?

- Можете навіть не сумніватися. Зараз планується розчищення Майдану, аби потім сказати, що на цьому місці немає нічого історичного і треба знову провести реконструкцію…

Під прикриттям розмов про патріотизм руйнуються базові цінності країни. Бо немає втілення нашої історії - у вічних матеріалах.

Наприклад, в історії Італії є епізод, коли країна об'єдналася після наполеонівських воєн. В Італії на той момент була неймовірна убогість. Але, незважаючи на це, вони почали будівництво величезного палацу Еммануїла, який розмірами більший за Капітолійський пагорб. Будували палац із білого мармуру, і в ньому було дуже багато скульптур. Усе це створювалося тому, що народ цінував свободу й державність, уособленням яких став палац. Тобто коли держава хоче будувати себе як цілісну й величну, такі важливі події увічнюються.

Я багато разів брав участь у міжнародних конкурсах. Але ніколи до журі конкурсів такої високої державної ваги, як центральна площа країни, не залучалися маловідомі люди, без достатнього досвіду в монументальному мистецтві. До того ж із віддалених країн.

Адже вони абсолютно не знають нашої історії. У них у душі ніколи не горіло ніщо "наше". Вони мислять по-іншому й мають інші цінності.

- Особливий акцент у конкурсі "Територія гідності" зроблено на фінансах. З держбюджету не планується виділяти гроші на будівництво. А фінансування хочуть залучити за рахунок спонсорів та пожертв. Чи можна зібрати величезну суму на реконструкцію всієї центральної площі тільки за рахунок пожертв?

- Чому ж? Реконструювати Майдан потрібно саме за рахунок людей, якщо під ним стільки торгових майданчиків?

Собор Святого сімейства у Барселоні будують за пожертви. Робота над ним почалася ще наприкінці ХІХ ст. і триває досі. Але люди з усього світу їдуть подивитися на довгобуд. Тому що його автор - Гауді. Головне - побудувати щось справжнє. У таких проектах не можна поспішати.

А коли кажуть, що посадити на Майдані дерева - добре для "озеленення" міста, то краще б не знищували скверів і парків, на місці яких у столиці будуються висотки.

- Запитання до вас як автора меморіальної дошки Булгакову на будинку, в якому жив письменник: чи можна говорити, що Київ через свавілля забудовників стає "нехорошою квартирою"?

- Шарикови зараз викрикують європейські гасла. Коли кажуть, що треба прибрати пам'ятники й розсадити дерева на центральній площі країни - це і є "совок", один із головних принципів якого - забути національну історію.

У нашій культурі закладене поклоніння не "деревам", а конкретним знаковим образам. Людина, яка захоче покласти квіти другові, що загинув на Майдані, не стоятиме перед деревом, - їй потрібен конкретніший образ.

Київський конкурс проекту пам'ятника Небесній сотні - це взагалі фікція. Це зроблено, аби продовжити знищення центру столиці...

- Правда, що в планах міської влади - прибрати і ваш монумент засновникам Києва?

- Ця композиція - початкова, заголовна в монументі Незалежності України. З неї починається історія України-Русі. Кий, Щек, Хорив і Либідь - початок нашої державності.

Нестор Літописець казав: "І рече Кий - тут бути граду Києву, і град постав". Однак я вбачаю в цьому сюжеті глибший смисл. Такого імені як Кий ніколи не було й не могло бути. "Кий" - правлячий жезл. Тому Кий тут символізує правляче слов'янське плем'я полян, брат Щек - чехів, Хорив - хорватів, а Либідь - праматір Ладу, якій усі поклонялися. Це символ того, що наша державність базується на єдності великих слов'янських племен.

- Коли ви відкривали цей монумент, дехто сприйняв його як виклик пам'ятнику засновникам Києва, що стоїть на столичній набережній.

- У монументі мого вчителя Василя Бородая вони - на лодії. Але це суперечить не тільки історії, а й основним нашим цінностям. Засновники Києва зображені як такі, що припливли на ці землі звідкись. Але ми нізвідки не приходили. Ми завжди тут жили і власноруч усе створили. У моєму пам'ятнику засновники Києва стоять на горбах міста.

У цій композиції відбито уявлення наших предків про чотири стихії, які є основою нашої світобудови. Якщо наблизитеся до пам'ятника, побачите, що в старшого брата на одязі символи вогню. Адже верховним богом у ті часи був Сварог - бог вогню. У Щека в руках плуг - символ землі. Хорив тримає ріг достатку і лук - символи повітря. А Либідь - звісно ж, вода. І якщо знімуть пам'ятник, тим самим підіграють легенді, нав'язаній радянськими російськими істориками, які спотворили факти і стверджували, що нас на наших землях ніколи не було й припливли ми незрозуміло звідки.

Я хочу, щоб монумент Незалежності повернув нашу історію, яка налічує не одне тисячоліття, і розбудив у нас гордість і патріотизм, а в приїжджих - повагу й замилування.

- У 80-х ви працювали над художнім оформленням київської станції метро "Театральна". Як ставитеся до ідеї повністю звільнити київське метро від колишньої символіки?

- Фрески Степана Кириченка на станції метро "Палац Україна" хоч і крають душу ідеологією, але знищувати їх не варто. Це, безперечно, музейна робота. І зовсім нескладно її демонтувати й перемістити в музей. Адже фрески стародавнього Єгипту переносили.

Багато робіт у київському метро можна поправити. Наприклад, прапор легким порухом руки робиться абсолютно гладким.

Я проти повального знищення геть усього. Хоча пам'ятників "вождизму" було близько 700 тільки в Києві. І це дебілізм неймовірний. Ще 1990 р. я казав, що ці пам'ятники треба демонтувати, звезти на ВДНГ і влаштувати алею вождів, аби було видно, наскільки все це смішно.

Колись створити Леніна для столичного метро мене примусили обманом. Після завершення цієї роботи мені казали, що зробив бездарний портрет. Якщо подивитися здалеку, в Леніна пухлина мозку (що правда). А коли підходиш ближче, він - милий. Я не міг любити Леніна, тому що бачив, як радянська влада обдирала й знищувала людей.

- Але ж "Ленінопад" почався ще на початку 90-х, коли Україна здобула незалежність.

- Багато провінцій на місці Леніна встановлювали Тараса Шевченка. Але найчастіше виконували ці образи місцеві майстри. Тож про якість у такому разі не завжди можна говорити. Мені це нагадує ситуацію, коли 1917 р. в Санкт-Петербурзі з'явилося безліч гіпсових пам'ятників Марксу, Енгельсу та іншим ідеологам революції. Але минуло небагато часу, і всі вони зникли. Хороші пам'ятники не робляться за п'ять секунд. Це роки, а то й десятиліття.

- Всі поспішають до певної дати?

- Зверніть увагу на цікаву річ: у нинішньому конкурсі на реконструкцію Майдану значиться, що все слід зробити "за три місяці".

Але я поставив багато пам'ятників і знаю, як довго вирішуються бюрократичні питання. Кожен документ готується по півроку. Це свідчить про те, що знести все й висадити дерева, напевно, планувалося заздалегідь…

З досьє:

Анатолій Кущ - український скульптор, народний художник України. 1972-го закінчив Київський державний художній інститут. У творчому доробку Анатолія Куща - багато пам'ятників і монументально-декоративних композицій. Серед них: пам'ятник жертвам Голодомору в Україні (США), пам'ятник Богдану Хмельницькому (США), монумент Незалежності України, цикл пам'ятників "Шляхи Тараса", пам'ятник Тарасу Шевченку (Варшава).