Український скрипаль зі світовим ім'ям Василь Попадюк вирішив створити унікальний проект на основі традицій гуцульської культури: спільно з диригентом Володимиром Сіренком, музикантами з Детройта і, звісно, колоритними носіями автентичної гуцульської культури - голосистими бабусями й дідусями. Музикант має намір презентувати гуцульську культуру на світовому рівні, аби на різних континентах дізналися про самобутність цього краю, його унікальний творчий потенціал та традиції. Поки що проект на стадії підготовки. А сам Василь Попадюк, якого ЗМІ називають королем скрипки та сучасним Паганіні, активно гастролює в Україні і за кордоном. Ще в 90-ті він виїхав до Канади, але ніколи не поривав зв'язків із батьківщиною. Саме тут його душа, музика, рідня. Саме в Україні його батько доклався до слави легендарних "Троїстих музик". Василева дружина - донька відомого політика Степана Хмари…
В ексклюзивному інтерв'ю DT.UA музикант розповів про тестя, про своє життя-буття за океаном, про улюблений інструмент, про пригоди зі спецназом "Альфа", про вечірку з Пугачовою…
Про скрипку
- Коли ви вперше відчули, що руки й серце самі тягнуться до скрипки?
Моя мама - хореограф, покійний батько - керівник легендарних "Троїстих музик". Якось вони поїхали на фестиваль до Чехословаччини. Мама була вагітна мною… Там канадійська українка подарувала їй скрипку, сказавши, що мама народить сина, і буде він скрипалем...
Вже в чотири роки я почав грати на фортепіано. А в шість сказав, що хочу грати на скрипці. Пророцтво збулося.
А моє становлення як музиканта відбулося… в Москві, а не в Києві в школі імені Лисенка. Тут мене навчили "просто грати"… Ще в школі захоплювався гітарою, мав багато концертів. У нас навіть був свій гурт - "Опришки". Перший раз був за кордоном… аж страшно згадати…- у 1981-му. В Німеччині.
- А кого з усесвітньо відомих скрипалів-віртуозів, ваших колег, ви хотіли б сьогодні згадати?
- Скрипалі-віртуози - явище масштабне і не ділиться на віртуозів і не віртуозів. Не треба нікого мавпувати, це велика помилка. Часто кажуть, що треба багато слухати того чи іншого професіонала. А я скажу так: корисніше взагалі нікого не слухати, а просто мати своє бачення музичного твору. Мені найбільше допомогло те, що я небагато слухав…
Нині є чимало чудових скрипалів, гідних імен. Але насправді їх не можна порівнювати з класичними музикантами. Коли мене запитують, як я ставлюся до Ванесси Мей, відповідаю, що в неї прекрасна фігура.
- А тим часом в Україні ви все ж таки маєте певне коло музичного спілкування? Хто входить до нього?
- В Україні спілкуюся переважно з Вадимом Краснооким, Марічкою Бурмакою, Марічкою Яремчук, Тарасом Чубаєм, учасниками гуртів "ТІК" і "Гайдамаки", Олегом Скрипкою…
- Пригадуєте, як познайомилися з Олегом? Чи будуть у вас іще спільні проекти?
- Познайомилися в Торонто років вісім тому. Потім зустрілися в Україні. Почали обговорювати спільні плани, які вивершилися тим, що разом зробили в Торонто великий український музичний фестиваль. Маємо ідею підготувати франкомовну програму. У Олега це вийде, він надзвичайно цікава людина.
- До речі, який інструмент сьогодні з вами в концертах - якого майстра, якого року виготовлення?
- У моєму житті було дві трагедії, пов'язані з інструментом. Спершу в мене вкрали скрипку в Москві. А нещодавно - в липні минулого року - в Оттаві… Витягли прямо з машини.
Моя подруга, українка з Польщі, дала мені свою скрипку, виготовлену 1770 року. Це досить гарний інструмент. Але все одно не такий, як був у мене раніше. Адже звук скрипки залежить навіть від лаку, яким її покрито...
- Що вважаєте найкращим у своєму репертуарі - композитори, твори, окремі програми?
- Виконую твори Енніо Морріконе, Петра Терпелюка, Мішеля Леграна, Ела Ді Меоли. Але повністю їх переробляю, беру лише тему, а все інше - у власному стилі.
- Яка українська музика ще чекає вашої адаптації як скрипаля?
- Не думаю, що таких імен і творів дуже багато… Нещодавно у мене народився надзвичайно цікавий проект - гуцульський. На жаль, гуцульська творчість зникає… Треба негайно щось робити, аби її зберегти. Отже, беремо класних різнопланових музикантів з Детройта, двійко італійців, мого кубинського колегу Амета Мітчелла і, звісно, унікальних неповторних бабусь-дідусів з Карпатських гір... Усе це із дримбами! Долучимо до проекту Київський симфонічний оркестр, яким диригує Володимир Сіренко. Плануємо щось значне, але не знаємо, що з того вийде. Стартуватиме проект, можливо, в Україні, але робиться він з розрахунком на популяризацію гуцульської творчості в усьому світі.
…Гуцули - надзвичайно цікавий народ. Їх вирізняє особливе сприйняття містики. Їхня музика не подібна до музики ні Сходу України, ні Заходу.
Дивовижно, але в мексиканських індіанців всі орнаменти - точнісінько як на гуцульських ліжниках. Абсолютно ідентичні! А ще гуцули грають на дримбі, і на ній же грають індіанці.
Я популяризую гуцульські традиції, бо сам гуцул. Але із часом я змінив свою думку про фольклор. Вважаю, що народна творчість не може стояти на місці. Наприклад, іще в 60-ті роки ХХ століття Павло Вірський зробив не одну прекрасну програму. А зараз 2013-й. І якби він жив у наш час, то й програма була б уже інакшою. Як народ іде далі, так і фольклор має йти далі! Можна навести приклад Цирку дю Солей. Всі звикли до класичного цирку. А вони раз - і зробили революцію у своєму жанрі.
Про Канаду
- Що можете розповісти про своє життя за кордоном? Хто ваші сусіди?
- Я постійно на колесах або в літаках. В Україну навідуюся досить часто. Ось і нещодавно був тур містами України. Мав концерт у палаці "Україна", до якого долучився мій друг Петро Мага. А щодо Канади… Мешкаю в Оттаві, працюю в Торонто. Там наша агенція. Кожен тиждень "мігрую" з Оттави до Торонто. А це - 500 кілометрів шляху. В Оттаві у нас своя хата. Це звично для Канади. Там усі живуть у будинках - ніяких багатоповерхівок.
Признаюся: в Оттаві чи Торонто я більше спілкуюсь українською мовою, ніж у Києві. Уявіть, лише в Торонто -
300 тисяч українців. В Оттаві їх теж багато. Недалеко від мене - українська церква, пам'ятник Тарасу Шевченку.
…У мене три доньки: їм 3, 8 і 17 літ. Усі народилися в Канаді. Дві старші вже були в Україні, молодша - поки що ні. Дівчата ходять у суботню українську школу. Вчать три мови - англійську, французьку, українську. Російської вони не розуміють… Перевіряв це багато разів, коли ставив їм на дисках
російські фільми. Втім, більшість українців, які народились у Канаді, не розуміють російської…
- Чи не плануєте, як багато наших місцевих митців, придбати будинок десь поблизу Києва?
- Ні, не хочу! Бабуся лишила мені в Коломийському районі кавалок землі. Це село Мишин. Я там давно не був, тож планую навідатися. Там народився тато. Там є музей і вулиця імені Василя Попадюка.
А відпочиває наша сім'я здебільшого не в Україні. Адже на Кубі, в Мексиці, Домініканській Республіці є багато чудових місць, до яких не треба летіти 11 годин. Дуже люблю відпочивати на Кубі, люблю кубинців, їхню культуру. Це щирі, щасливі люди, які вміють радіти… Вони дуже бідують, але розпачу в них немає.
Про Україну
- Ваша сім'я тісно пов'язана з темою українства, української ідентичності... Чи не розвіяв ці настрої нинішній складний час?
- Мій тато, на жаль, не дожив до незалежності України рівно місяць. Хоча все життя мріяв про це. Я не маю права і не хочу бути для українського сьогодення суддею... Вважаю, що людину не можна обмежувати певними рамками, вказувати, де їй жити і працювати. Ми всі однакові на планеті. Є Бог, є земля.
Моя мама, наприклад, мешкає в Києві. Брат Ярослав - так само скрипаль. До речі, він зіграв молодого Тараса Шевченка в 12-серійному фільмі Станіслава Клименка.
- А для якого українського державного діяча чи політика ви би погодилися зіграти на скрипці годинний концерт безоплатно?
Для Степана Хмари. Для Віктора Ющенка без проблем. Знаєте, історія розсудить, як воно все було… Я часто змінював свою думку, коли особисто пізнавав того чи іншого українського політика. Тому не хочу когось оцінювати чи судити... З Віктором Андрійовичем познайомився ще до його інавгурації, коли він очолював банк - запропонував мені взяти участь у благодійних акціях. Всі - і політики, і митці - роблять помилки. Але чи були певні помилки особистими помилками Віктора Андрійовича? Гуцули кажуть: "Не пхай пальці в політику, це не твоє діло!".
Втім, саме з політикою ви й "породичалися". Адже ваша дружина - донька Степана Хмари.
- Степан Ількович - порядна, чесна людина. Хоча я доволі великий цинік, скажу щиро й відверто - ця людина заслуговує на величезну повагу. Так, його ідеї комусь подобаються, а комусь - ні. Але він справжній. Він усе життя для мене як Дон Кіхот, бо змагається з вітряками. Його знають у Канаді й Америці під псевдонімом Максим Залізняк. Він гарно виховав своїх дітей. За це йому можу тільки подякувати. Моя дружина працює на уряд Канади, вона перекладач-аналітик з російської, польської, української. Роман, її брат, теж надзвичайно мудра й освічена людина. Він - лікар-кардіолог, працює в Чернівцях, знає шість мов. Але він - не політик. До речі, як і моя дружина... У кожного свій шлях.
Про "Альфу",
Агілеру і Пугачову
- На одному фото в ЗМІ ви такий гламурний поруч із Крістіною Агілерою. Можливо, вас пов'язують дружні стосунки?
- Мій менеджер Марк Журавінський запрошує в Україну багатьох зірок. Першим був Хуліо Іглесіас. Журавінський же запросив з концертом і Агілеру. А дружні стосунки в мене були з покійним сліпим музикантом Джеффом Хілі. З ним ми брали участь в одному турі, під час якого зірки збирали в Канаді кошти для інвалідів. То був унікальний гітарист із трагічною долею. Іще я особисто знайомий з Єном Гілланом. З гітаристом Джессі Куком грали багато спільних концертів…
- Як ви сприймаєте експерименти Мадонни, яка запрошує нашого співвітчизника з гурту Gogol Bordello Євгена Гудзя "підіграти" їй на концертах? Самі би погодилися взяти участь у такому шоу?
- Ставлення до цього в Україні і за кордоном - різне. В Канаді, Америці, якщо музикантові пропонують грати в таких проектах, то він іде і грає. Я також виступав з багатьма зірками - і вокалістами, і музикантами. Навіть у програмах африканського джазу та аргентинського танго. Часто телефонують: потрібен скрипаль! Ок! Це моя робота.
- А були випадки, коли почувалися на сцені "некомфортно"?
- На одному корпоративі у Москві. Навіть не знаю, чого вони мене туди покликали… Довелося грати на дні народження командира спецпідрозділу "Альфа"! Вийшов на сцену. В залі - 40 "мужичків"
з якимись дивними очима. Подумалося: і нащо їм моя скрипка? Нащо мене "перли" сюди аж з Канади? Потім зрозумів: того дня мені довелося грати для людей із душевними травмами, у яких позаду тяжкі історії. Тоді ніхто не танцював і взагалі майже не проявляв емоцій. Думаю, через те, що вони пройшли "пекло" і залишилися живими… Крім мене, на тому корпоративі були такі собі "Бабки Йожки" із Санкт-Петербурга. Вони й спробували розсмішити "Альфу"…
- Наприкінці минулого літа телеглядачі запам'ятали ваш яскравий виступ на нашому кримському фестивалі, який патронують Пугачова-Ротару. Чи поспілкувалися тоді з головними "дівами" пострадянського поп-олімпу?
- У мене є друг - російський художник Нікас Сафронов. Саме в нього на дні народження я й познайомився з Аллою Борисівною. Вона особисто мене запросила і на свої "Рождественские встречи" в Москві, і на "Крим Мюзик Фест" у Ялті. Вона - видатна співачка. Тут нічого іншого не скажеш. Немає людини на пострадянському просторі, яка б не знала її пісень. А приватне життя - то вже її особиста справа. Я, чесно кажучи, коли почав до Нікаса приїжджати, зрозумів: то все їхні піар-технології, для них величезний скандал - усього лише реклама.
- Якби вам запропонували визначити головного вчителя свого життя, хто б то був?
- Перший учитель - батько. Другий - Володимир Назаров, мій викладач у Москві. Завдяки йому багато чого важливого трапилося в моєму житті. Ми дружимо. В його музичному театрі мене вчили грати на різних інструментах. Були різні музичні стилі, занурення в різні культури. Тепер мені досить легко переходити на різні інструменти. Це як опанування інших мов - що більше їх знаєш, то більше можеш вивчити.
- У вас як у музиканта, можливо, є якісь ритуали чи забобони перед концертами?
- Завжди випивав подвійне еспресо. Зараз на дієті, тому "ритуал" зміниться… Втім,
уявіть, я не трудоголік. Просто дуже багато граю, бо маю багато концертів. І це мені подобається найбільше.