СКЛЯНІ КУЛЬКИ І ТРАДИЦІЯ

Музичні твори останніх п’ятдесят років рясніють незвичними оригінальними тембровими поєднаннями. Композитори почали використовувати як інструменти електронну звукозаписну і звуковідтворюючу техніку — радіоприймач, магнітофон, синтезатор, а потім і комп’ютер. У музичну композицію нині потрапляють усілякі природні й технічні шуми, спотворення акустичних звуків. Довколишній світ став музичнішим. Навіть у звуках простих побутових предметів композитори примудрялися знайти щось привабливе. Зі сцени зазвучала «музика» алюмінієвих каструль, мідних тазів, пральних дощок, скляних пляшок та багато іншого. Питання — у якості цієї музики, її художньо-естетичному рівні.

Яскравим прикладом мирного співіснування в сучасній музиці різних типів інструментальної орієнтації — традиційної і паракласичної — стали два концерти музикантів із Німеччини. На одному з них, що відбувся 21 квітня, у виконанні Камерного оркестру сучасної музики «Брайзахер гласперленшпілер» прозвучав твір Гельмута Фламмера «Гра скляних кульок». На другому, 23 квітня, з класичною програмою виступив німецький трубач Райнхольд Фрідріх, який приїхав до Києва одразу ж після виступу на фестивалі «Два дні і дві ночі нової музики» в Одесі. Так у киян з’явилася можливість порівняти два різні світи сучасної інструментальної музики Фламмера і Фрідріха.

Ернст Гельмут Фламмер (народився 1949 року) — практично невідомий в Україні. Його творча спадщина вже зараз налічує багато музичних творів як для традиційних, так і для нетрадиційних виконавських складів. Серед них твори для великого симфонічного оркестру, для камерних оркестрів різних складів, зокрема з посиленням ролі групи ударних інструментів; для фортепіано, для голосу. Особливо захоплюється композитор електронною музикою. Вважаючи, що дуже часто сучасні музичні проекти з електронікою — це лише набір окремих звуків, а не художньо цілісні композиції, сам він довго працює над електронним твором і намагається вибудовувати чітку драматургію. На початку 90-х років, за словами композитора, йому спало на думку створити п’єсу для незвичного, нетрадиційного інструментального складу, але високого професійного і художньо-естетичного рівня. Так постала ідея «Гри скляних кульок» — твору для 50 скляних предметів (бокалів), настроєних, завдяки неоднаковому наповненню їх водою, по чверть тонах. Спеціально для виконання цього твору було створено камерний ансамбль сучасної музики «Брайзахер Гласперленшпілер» («Брайзахські гравці на скляних кульках»). Цей ансамбль виник 1991 року у результаті співпраці композитора Гельмута Фламмера і педагога Юргена Брауна (народився 1936 року), який став згодом художнім керівником ансамблю. Саме Юрген Браун створив камерний ансамбль із десяти виконавців, кожен з яких мав грати на п’яти бокалах. Склад ансамблю неодноразово змінювався, і сьогодні серед виконавців є не лише студенти та педагоги музичних вузів, а й представники інших професій, зокрема архітектор, лінгвіст. Для них участь у цьому ансамблі всього лише хобі, чого ніяк не скажеш про професійний рівень виконання, про захоплення сучасною музикою.

Київська прем’єра «Гри скляних кульок» відбулася в Круглому залі Дитячого музичного театру. Скляний купол, великий простір, перспектива висоти, чудова акустика — все налаштовувало на сприйняття чогось незвичного, неземного і створювало сприятливі умови для виконання «скляного твору» Гельмута Фламмера. За словами самих виконавців, цей зал якнайкраще обладнаний для такого тонкого мистецтва, як гра на скляних предметах. Крім того, німецьких гостей надихнула виставка абстрактного живопису Миколи Кривенка, картини якого було виставлено в тому ж самому залі. За відгуками учасників ансамблю, живопис дуже тонко поєднувався з музичним світом «Гри скляних кульок»: пастельна палітра барв, мінімум засобів (один насичений колір, який ніби рухається всередині й переливається) і максимум виразності. Виразність музичного виконання залежала певною мірою і від розміщення учасників ансамблю. Вони перебували на різних рівневих площинах: частина їх унизу — посередині залу; а частина на балконі — ліворуч, праворуч чи позаду слухачів, тобто по колу. Ідея кола виявилося і в манері виконання, і в драматургії твору. Так, магічне видобування звуків зі скляних бокалів відбувалося не лише завдяки прийомам ударних інструментів (удари дерев’яними паличками по бокалах, що відтворюють широкий спектр тембрів: від сухих ксилофонних до насичених дзвонових); а й завдяки обертальному руху рук по обідку бокала, що створювало ефектну ілюзію тембрів дерев’яних духових інструментів (зокрема флейти), а інколи й струнних (у їх нетрадиційному звучанні). У самому творі ідея кола вловлюється і в композиційному плані: початок п’єси здалеку, ніби нізвідки і наприкінці розтавання, відхід у нікуди. Всередині твору — постійне наростання звучності і різкі провали, а далі знову починається нова хвиля наростання. Після першого помаху руки диригента опиняєшся в неземному космічному просторі, розчиняєшся у звуках Всесвіту, не відчуваєш перебігу часу і на мить доторкаєшся до Вічності.

За словами Фламмера, «ансамбль «Гласперленшпілер» існуватиме далі, попри нетрадиційність виконавського складу і виконуваної ним музики». Гельмут Фламмер і Юрген Браун разом зі своїм ансамблем намагатимуться «перекинути місток» через прірву між сучасною музикою і звичайною слухацькою аудиторією.

У концертному залі Будинку вчених панувала цілком інша, суворіша атмосфера. Райнхольд Фрідріх — один із найталановитіших і найпопулярніших трубачів сучасності. Його творча кар’єра складається з величезної кількості виступів на міжнародних конкурсах, концертних турне по різних країнах Європи. Він часто виступає як соліст із усесвітньо відомими ансамблями, такими як Берлінські барокк-солісти, Капела Істрополітана, Камерним оркестром імені Ференца Ліста, Віденським і Цюріхським камерними оркестрами, а також із Філармонічним оркестром радіо Франції, Берлінським симфонічним оркестром та багатьма іншими. Репертуар Райнхольда Фрідріха складається з творів новітньої музичної літератури для труби або корнет-а-пістона і старої музики з її оригінальними історичними інструментами, серед яких: труба часів бароко або клапанна труба. На жаль, на концерті у Києві була можливість почути лише п’єси для корнет-а-пістона і труби. Райнхольд Фрідріх представив твори композиторів XIX і XX століть, серед яких п’єси Ж.К.Пеннекана, Ф.Томе, Ж.Ібера, А.Берга і П.Хіндеміта. Початок концерту став своєрідним демонструванням виконавської майстерності на корнет-а-пістоні. При виконанні творів Ж.Пеннекана і Ф.Томе Райнхольд Фрідріх показав надзвичайне володіння віртуозною технікою. У п’єсах кантиленного плану (Г.Єнеско), що складають наступний блок концерту, виконавець вразив м’якістю тембру труби, тонким нюансуванням динамічних відтінків, колоритною грою регістрових барв. Особливе місце, за словами самого Райнхольда Фрідріха, у його серці посідає Соната для труби і фортепіано Пауля Хіндеміта. Цей твір Хіндеміт написав 1939 року в еміграції, оскільки нацисти, що прийшли в Німеччині до влади, оголосили його мистецтво «дегенеративним», а в офіційній пресі розпочали кампанію проти нього. Соната для труби і фортепіано — один із найдраматичніших творів Хіндеміта, про що яскраво свідчить використання в коді жалобного фіналу сонати (III частина) хоралу Йогана Себастьяна Баха «Всі люди мусять померти».

Перед київською публікою Райнхольд Фрідріх виступив у дуеті з чудовою піаністкою Ганною Кириченко (уродженка Одеси). По закінченні музичних курсів у Моцартеумі міста Зальцбург вона стала доцентом вищої музичної школи Hans Eisler у Берліні, а також вищої школи музики й театру в місті Кельні. 2001 року відбувся її дебют у Берлінській філармонії. На київському концерті Ганна Кириченко продемонструвала високий професійний рівень виконання фортепіанної музики, оскільки виступала не лише як акомпаніатор, а й як соліст. Її сольне виконання трьох п’єс для фортепіано (Пастораль, Гімн, Токата) Ф.Пуленка і Сонати для фортепіано (опус 1) А.Берга було чудовим.

«Традиційним» концертом публіка залишилася задоволена, включно з присутніми Гельмутом Фламмером та Юргеном Брауном з ансамблем «Гласперленшпілер». На їхню думку, в сучасній культурі обидва темброві напрями (академічні інструменти і нетрадиційні) мають право на існування.