Шовкова косиця із Гури-Гумори

Якби не підзаголовок на обкладинці — «Біографічний роман про Ольгу Кобилянську», малоймовірно, що я одразу здогадався б, кому присвячена нова книга Валерії Врублевської «Шарітка з Рунгу». Назва роману свідомо інтригуюче незрозуміла, а фотографія молодої Ольги Кобилянської разюче різниться від тиражованої за радянських часів, на якій письменниця схожа на ідейну феміністку.

Із можливих варіантів творення життєпису славетної українки Валерія Врублевська обрала, мабуть, найскладніший — художню біографію. Можливо, це був би єдино можливий спосіб писання, якби аналізувалась доля, приміром, Євпраксії. Куди мав подітися Павло Загребельний, коли про людину нічого не відомо, окрім рядка в літописі. З Ольгою Кобилянською все набагато складніше, адже збереглись архіви, листи, щоденники, автобіографія і біографії, спогади сучасників. Навіть прозові твори, зокрема «Царівна», написано у формі щоденника, тому дають (мабуть, небезпідставно) відчуття сповіді автора.

«Шарітка з Рунгу» непридатна для читання по діагоналі. Валерія Врублевська більш ніж на п’ятистах сторінках неспішно оповідає про родину Кобилянських, про містечко Гура-Гумора Кімполунзького повіту, що на півдні Буковини (там народилась Ольга) та про інші міста й села, в які заносила доля батька, матір та сімох дітей. У романі дуже багато персонажів, людей видатних і таких, кого історія згадує лише тому, що їхній життєвий шлях перетнувся з родиною Кобилянських. Побутових подро­биць навіть з надлишком, читач дізнається і про господарство, і про фінансові проблеми, і про фізичні недуги. Часто в романі з’являються «лапки», цитуються щоденники, листи, газетні статті. Дивуєшся, усвідомлюючи, що Ольга Кобилянська, глибокий знавець європейської літератури і культури, тонкий психолог, мала лише початкову чотирикласну освіту. Щоправда, на відміну від імперії Російської, в імперії Австро-Угорській, окрім державної німецької, викладали в школах й українську мову. Перший свій твір «Гортенза» сімнадцятилітня Ольга написала німецькою, українська мова стала домінуючою аж через одинадцять років.

Ідеологія так познущалася над біографіями українських письменників, так ідіотично трактувалися й фільтрувалися їхні твори у шкільних та університетських програмах, що нині потрібні надзусилля, аби відтворити реальні образи творців та дійсну вартість їхньої спадщини. Чудову справу зробив київський видавничий центр «Академія», започаткувавши 2007 року серію «Автографи часу».

Щодо змісту книги, маю не претензії, а радше незбіг читацької звички та манери писання Валерії Врублевської. Я часто спотикався на тому, що перестаю відчувати межу між реальними, добутими із архівів думками, емоціями, переживаннями Ольги Кобилянської та белетризованими, приписаними їй власними поглядами на світ Валерії Врублевської. Дуже не вистачає коментарів. Єдине винесене автором за основний текст посилання досить лаконічне: «Тут і далі, крім опублікованих, матеріали музею Ольги Кобилянської та родинного архіву письменниці, які переклала з німецької З.Ф.Пенюк». Цікаві, маловідомі фотографії не мають підписів з іменами зображених. Втім, за рисами обличчя та текстом роману досить легко здогадатись, де матір, батько, сестра, брати і сама Ольга Кобилянська. Дуже хотілося б дочекатися, коли вийде друком повне академічне зібрання творів Ольги Кобилянської, бо, якщо не помиляюсь, останню таку спробу робило ще за ранніх радянських часів (1927—1929) видавництво «Рух».

Нарешті, дозвольте частково розкрити загадку назви книги. Шарітка, вона ж гуцульська косичка, шовкова косиця — гірська квітка едельвейс. А що то за Рунг? Почитайте книгу.