Шлях "Додому"

У головних ролях - Ахтем Сеїтаблаєв, Ремзі Білялов, Дар'я Баріхашвілі, Акмаль Гурезов, Лариса Яценко, Віктор Жданов.

На урочистій прем'єрі в Києві режисер наголосив: "Я радий, що ми можемо нашим фільмом порушити питання Криму і кримських татар не тільки в Україні, а й за кордоном". Тут-таки, під час презентації, режисерові вручили його статуетку "Золотий Дюк" (в Одесі він не зміг її отримати, бо Гран-прі було розділено з грузинським фільмом "А потім ми танцювали" Левана Акіна).

"Працювалося дуже добре! Ідея [фільму. - А.К.] - мого колеги й друга Новруза Хікмета. Від нього я довідався історію сім'ї, яка втратила родича, - розповів DT.UA Наріман Алієв про роботу над фільмом. - І вона їде в далекі краї, щоби забрати родича і поховати на рідній землі. З цього вже вийшов концепт фільму "Додому"… Це можливість для мене розповісти історію кримськотатарської сім'ї на материковій частині України, бо в Криму я не маю можливості знімати…"

Фільм - про кримського татарина Мустафу, який їде ховати тіло свого загиблого старшого сина. Його образ втілив відомий актор і кінорежисер Ахтем Сеїтаблаєв. Свого персонажа він бачить так: "Він - батько, він - чоловік, він - людина, для якої небайдуже, що відбуватиметься з його дітьми, яка історія буде в його Батьківщини". Самому виконавцеві як кримському татаринові тема фільму дуже близька: "Вона болюча, вона й надихаюча. Всередині себе ця історія дуже гуманістична, незважаючи на те, що доволі жорстка. Проте вона дуже чуттєва, вона дуже ніжна, і вона дуже змістовна".

"Він - професіонал своєї справи. Коли ти працюєш з професіоналами - це саме задоволення!" - прокоментував його роботу над роллю режисер Наріман Алієв. З не меншою повагою говорить про роботу з молодим постановником і Сеїтаблаєв. На запитання, як йому працювалося з Наріманом Алієвим, відповідає: "Легко, тому що Наріман дуже добре знає, чого він хоче. Це завжди цікаво, це завжди непросто, це завжди доволі складні завдання. А для актора - це виклик. Я люблю виклики!"

Епізодичну, проте яскраву роль зіграв у фільмі Віктор Жданов. Його персонаж - один з етнічних українців. Питання співжиття українців різних національностей актор порушив у своєму коментарі про фільм: "Те, що це історія дуже серйозна й потрібна нашому глядачеві, - запитань не виникає!.. В мене був один епізод, але він дуже цікавий. Українці і татари - не знаю, є ці конфлікти чи немає. Мені здається, їх немає..."

Та основне сказала сама кінострічка, якій після перегляду зала аплодувала стоячи. Мабуть, не буде перебільшенням сказати, що для більшості українських глядачів вона привідкрила практично незнайомий світ кримськотатарського народу.

* * *

"Додому" (Evge) - слово, яке для кримських татар має особливий зміст. Старше покоління ще пам'ятає життя в депортації (якщо не її саму) і повернення до Криму. Та минуло не так уже й багато часу - і окупація півострова знову поставила під загрозу долі багатьох із них. І знову чимало татар втратило дім, опинившись у вигнанні - щоправда добровільному - на материковій Україні. І тут раптом малознайомий пересічному українцеві "татарський" Крим заговорив - з екрана. Початок цьому поклав Ахтем Сеїтаблаєв, відзнявши "Хайтарму" і "Чужу молитву". А тепер, після фільму "Додому", мабуть, уже можна говорити про появу кримськотатарської течії у вітчизняному кінематографі.

Крим - це Україна. Але водночас Крим - це Крим. Непросте завдання залишатися собою, будучи "меншиною", стоїть перед героями фільму - батьком і його сином Алімом. Причому для першого це завдання суто зовнішнє - він татарин-традиціоналіст, для якого боротьба за збереження власного культурного світу є справою дрібних повсякденних практик, на кшталт хабара за можливість по-своєму вивезти синове тіло. Набагато все складніше в Аліма: він навчається в столиці і вже звик до українського середовища, вільно розмовляє українською і не знає мусульманських молитов. Для нього "повернення додому" - не так переміщення просторове, як внутрішній рух до своєї етнічної ідентичності. Не забутої, ні, але, так би мовити, до кінця не осмисленої. Це представник молодої генерації кримських татар, які живуть на межі двох культурних світів. Наступний можливий крок - асиміляція, що не може не бентежити Мустафу; він і стає провідником Аліма у світ рідної традиції.

Роль Мустафи - наразі найкраща в акторському доробку Сеїтаблаєва. Він розігрує цілу емоційну гаму: від співчуття до батька, який втратив сина, - до неприязні до жорсткого "патріарха", від ворожості - до поступового розуміння і, нарешті, поваги й симпатії. Словом, "Додому" - це також (а для когось, можливо, передовсім) потужна психологічна драма.

І, нарешті, це кінематографічно сильна картина. Акторську гру Сеїтаблаєва обрамлюють інші гідні акторські роботи, передусім Ремзі Білялова, який втілив образ Аліма. Ритм фільму спокійний, вивірений, та водночас стрічка сповнена внутрішнього драматизму, що тримає в напруженні незгірше найдинамічнішого екшену. При цьому режисер знає ціну не лише показаному, а й прихованому за рамками кадра: саме так вирішено найгостріші сцени фільму.

Evge стало поверненням додому не лише героїв: слід гадати, що подумки повернулися туди і творці стрічки, і глядачі - кримські татари. А для всіх інших фільм став можливістю не лише насолодитися справжнім кіномистецтвом, а й зазирнути у світ сучасного й водночас традиційного Криму.