Шерлок Холмс, ілюзія обману

"1+1" анонсує чергову кіноманію XXI ст. - "Шерлока" від ВВС. Судячи з усього, прем'єрним причепом до попередніх серій стане "Потворна наречена", новорічний бонус до знаменитої франшизи.

Прем'єру "Нареченої" прогресивне шерлокоманське людство побачило в новорічну та наступні ночі (на закордонних каналах і в Мережі). У Британії прем'єра зібрала біля екранів понад 8 млн телеглядачів, поступившись рейтинговою пальмою тільки святковому феєрверку. Суперечки навколо фільму не тільки не вщухли, а спалахнули з новою силою.

Як не посперечатися? Улюбленого детектива всіх часів і народів представили кінченим наркоманом...

(У зв'язку з цим нижченаведений відгук - не рецензія, не спойлер, а, швидше, "інструкція з застосування": як годилося б розуміти підступність задуму Марка Гетісса і Стівена Моффата (творці) і як його застосовувати, відштовхуючись від Конан Дойла.)

Але спершу - слово герою.

"Мені уявляється, що людський мозок схожий на маленьке порожнє горище, яке ви можете обставити, як захочете. Дурень натягає туди всілякого непотребу, який трапиться під руку. А людина тямуща ретельно відбирає те, що вона помістить у своє мозкове горище. Вона не візьме нічого, крім інструментів, які знадобляться їй у роботі, зате їх буде багато, і розкладе їх у взірцевому порядку".

Пасаж належить Шерлоку (див. текст Конан Дойла). Такий спіч прямо відображає концепцію скандальної "Потворної нареченої".

Творці проекту, вищезгадані Гетісс і Моффат (разом із режисером Дугласом Маккінноном), перенесли дію з обжитої сучасної квартири на Бейкер-стріт, 221-б - на маленьке, захаращене "горище".

Власне, у мозок Холмса. В "чертоги розуму", як уточнює сам герой.

Тут хвилинка уваги: чертоги розуму зазвичай розміщуються на одній вулиці, поруч із "чертогами безумства".

Зовнішній антураж прем'єрної "Нареченої" - густі лондонські тумани XIX ст. Можна сказати, тут сама колиска історії Холмса. Коли він щойно з'явився на світ у повісті "Етюд у багряних тонах" на сторінках "Різдвяного щорічника Бітона" (1887 р.).

Ось він з'явився - там і тоді. І незабаром (уже в "Нареченій") узявся за розслідування одного небанального злочину.

У туманах Лондона бродить дивна жінка з закривавленим ротом. І з диким вереском "YOU!" вбиває наповал поганих чоловіків, колишніх кривдників.

Фокус у тому, що сама вона давно вбита. Але її біснуватий привид тримає в заціпенінні всю Британську імперію.

І тільки розумний Шерлок, педантично розклавши інструменти на своєму "горищі", не вірить у привидів. Він знає: мотив усіх скоєних на світі лиходійств - любов і гроші. А отже - людське "его". Без жодних опудал та біснуватих фантомів.

Шанувальник "Шерлока", який раніше облюбував його вдачу і профдіяльність у XXI ст. (завдяки трьом попереднім сезонам), тепер налаштовується на вікторіанську епоху. З її готикою, екзотикою. Та іншими принадами.

Цей глядач смакує терпкий лондонський туман позаминулого століття.

І тут-таки - жорстокий облом. Прем'єрна "Наречена" - виявляється - багатошаровим пудингом, а не суворо лінійною казочкою-детективом. І в такому англійському пудингу вікторіанський позаминулостолітній сніг - лише один із шарів атмосфери. Споживаючи який, глядач має заректися: не вір тому, що бачиш, і не слухай того, що чуєш! Усе зриме й чуте - обман, підступ, ілюзія, підміна. Тобто: наркоманська маячня і кошмарний сон популярного детектива.

Вікторіанський художній "фільм" існує виключно в його голові. У той момент, коли він, перевищивши дозу, солодко заснув у літаку, а вже приземлившись, ненавмисне обірвав фінал свого ж наркоманського вікторіанського твору.

"Потворна наречена", як зазначили шанувальники і противники, використовує прийом а-ля Крістофер Нолан ("Початок"), який передбачає таке: основна матриця життя - прогулянки по сновидіннях, а ява й реальність, вибачте, це все відносне.

Таким чином, Шерлоку в його новітньому "кіно" дано повну свободу дій. Для нього не існує реального світу, є тільки улюблене персональне "горище", наповнене інструментами та наркотичними препаратами. І виключно від дози залежить, у який степ заведе його холодний розум із дедуктивним методом укупі.

Всім своїм наркоманським фільмом Шерлок заперечує щось очевидне і підтверджує щось неймовірне. А його системне безумство розкидає, де хоче, підступні сільці - щоб утримати в потрібній формі його ж розплавлений розум.

Тому світ Шерлока - біполярний. (Про що мріє, наприклад, один відомий російський політик.) Стосовно ж Холмса, біполярність - розум і безумство, геній і лиходійство. Полюси в його світі, на персональному "горищі", постійно варіюються. Сам Шерлок - геній і безумець, а його опонент Моріарті - безумець і геній.

На настійну вимогу Моффата-Гетісса, біполярний світ у модному серіалі стає ще й бісексуальним. Темні підводні течії ніби штовхають безумця і генія один до одного. Причому так штовхають, що в одного з них прямо-таки їде дах. І привид Моріарті вже нагло являється на "горище" Шерлока. Дражнить його висолопленим язиком та грайливими гримасами. По ходу примовляючи: "Смерть - це так сексуально!".

Моріарті перетворюється на його демона-мучителя. На частину сили, яка регулярно продукує Зло, але без неї не відчутне Благо.

У цьому ж постмодерністському поп-пудингу (у "Потворній нареченій" тобто) намішано-замішано і "це", і багато іншого. Від ребуса - до анекдоту. Від готики - до фемінізму (кількома роками раніше Г.Ібсен написав свій "Ляльковий дім", ніби передбачивши страшну помсту чоловікам із боку теперішньої Нареченої). Природно, тут помітний Фройд. Тут-таки - слеш.

Останній інгредієнт, як відомо, - спеціальний "жанр" фанатських творів, які описують надумані романтичні пригоди відомих персонажів. Слеш продукує цілу субкультуру! Безперечно, деякі сюжетні повороти на "горищі" породжені саме мільйонами постів фанатів-шерлокоманів. В уявленні яких герої Бенедикта Камбербетча, Ендрю Скотта і Мартіна Фрімана давно й радісно живуть одне з одним паралельними і дуже цікавими життями. Загалом, маємо надзвичайно яскравий приклад того, як глядач-уболівальник нагло повертає русло кіносюжету - у потрібний йому бік.

Вони мріють, щоб Моріарті страждав за Шерлоком (чи навпаки) - насолоджуйтеся. Вони мріють про воскресіння раніше вбитого лиходія, закидаючи творців ультимативними вимогами, - і надія на вічне життя Моріарті не помре, доки сценаристи не втомляться водити за ніс шанувальників (і не втомляться від самого Шерлока).

Моріарті в цій франшизі - як вірус, що зламує захищені програми. А Шерлок - як незламний вінчестер, у якому теж інколи знаходяться слабкі місця.

Розслідування злочинів потворних наречених (або небезпечних терористів) - тільки додатковий привід прояснити й укрупнити справжній конфлікт багатосерійної шерлоковатсономоріартідрами. Вона - у протистоянні вірусу й вінчестера. І сама драма ця дана глядачу не як детективний сюжет, а як привід - зрозуміти (або придумати): хто ж насправді ця загадкова людина, чиї пригоди відображені у 260 екранізаціях.

Отож не віримо тому, що бачимо, чуємо або читаємо про нього.

Шерлок, природно, лише плід літературної фантазії Ватсона, його бажана модель людини-інтелектуала (сам Ватсон розколовся на цю тему в "Нареченій").

Ватсон описав людину, яку хотів би бачити, а не ту, якою Шерлок був насправді (самітником? наркоманом? соціопатом?)

Було - не було? І в цьому теж ребус від творців "Холмса". Бо справжній Шерлок, як відомо, не носив дирстокера; не був харизматичним, як Камбербетч; не повторював "елементарно, Ватсон!", використовував метод абдукції, а не дедукції. І тому подібне.

Отож "не вір очам своїм". У цьому - концепція не тільки прем'єри, а, мабуть, і всієї шерлокіани. Багатосерійного кросворда, де кожен намагається вгадати потрібні слова й знаки, хитро заховані в інтер'єрах чи доказах.

Був - не був? У кожному разі, хочеться вірити, що все-таки був. І жив (або навіть живе) на Бейкер-стріт тямущий чоловік, який нарешті зав'язав із наркотиками й розрізняє грані буття: зла і добра, генія і лиходійства, розуму й безумства. Оскільки решта - не що інше як лірична павутина:

О, этот лондонский туман,

Лукавых замыслов арена,

Игра, иллюзия, подмена,

Обворожительный обман!