Серця трьох. Кшиштоф Зануссі задіяв у новому фільмі чоловічу династію Ступок

Польський режисер Кшиштоф Зануссі свою нову картину знімає в Україні. Кінокомпанії SOTA Cinema Group (Україна) й «Студія документальних і художніх фільмів» (Польща) розпочали роботу над українсько-польським проектом «Серце на долоні», в якому задіяні Богдан, Остап і Дмитро (онук) Ступки. Бюджет проекту — понад 1,5 млн. євро.

Зйомки «Серця...» почалися в березні у Варшаві й днями продовжилися в Києві. В Україну пан Зануссі приїздив на кілька днів у супроводі «почту» з 30 чоловік. Для зйомок підігнали золотий лімузин. І з допомогою українського продюсера Олега Кохана облюбували деякі польські дворики — для «зникаючої» натури. У перерві між зйомками Зануссі ще раз переглянув у театрі ім. Івана Франка свій спектакль «Маленькі сімейні злочини». І був приємно здивований, дізнавшись, що от уже півроку його творіння проходить з аншлагом. Заручившись підтримкою Богдана Ступки, метр пообіцяв поставити ще один спектакль на франківській сцені...

— Мій новий фільм — трохи несподіване для мене авторське кіно «на замовлення», — зізнався «ДТ» кінокласик. — Я написав сценарій за ідеєю іншого автора. Але вийшло, на мою думку, цікаво. За жанром — це чорна комедія. Починається картина з того, що в місті з’являється такий собі герой, дуже багата людина. Абсолютно не відомо, хто він, якої національності, звідки взявся й де живе... Це історія про те, як не дуже хороша людина намагається стати хорошою. Ну а що з цього виходить — побачите самі. Далі не розкриватиму сюжет фільму, інакше нецікаво буде дивитися. Олігарха грає Богдан Ступка. Він говоритиме польською мовою, з акцентом. Богдан Ступка належить до категорії таких акторів, як Вітторіо Гассман, Микита Михалков, Збігнєв Запасевич. Це дуже експансивні люди, авторитарні. Часом нестерпні. Але дуже життєлюбні. Образ голов­ного героя, напевно, частково списаний із мого батька, італійця за походженням. Він був дуже життєлюбним, частенько потрапляв у різноманітні історії й не дружив із поліцією...

Італійські предки Зануссі давно й успішно займаються побутовою технікою. Тому, коли Кшиштоф обрав для себе таку неділову й несерйозну професію — кіно, італійська мафія Зануссі знехтувала вискочку-інтелектуала.

— Мій батько до самої смерті не визнав мої кінороботи. Щоправда, він дивився мої фільми, але завжди казав, що вони йому не подобаються. А мама, навпаки, говорила: «Не запитуй мене, мені однак усе сподобається. Тому, що це ти зробив».

Уже понад сорок років першим глядачем і головним критиком пана Зануссі є його дружина Ельжбета, аристократка з роду Рюриковичів. Що аж ніяк не заважає їй не тільки утримувати лад у великому заміському будинку під Варшавою, а й приймати в ньому численних гостей звідусіль, які приїхали на запрошення гостинного хазяїна.

— Моя дружина звикла до того, що в будинку завжди хтось живе. Іноді я попереджую її за півгодини до появи гостей. Й Ельжбета вже наловчилася: дуже швидко, начебто нізвідки, на столі з’являється їжа. У нас великий будинок під Варшавою — 20 кімнат. Але неправильно ж, якщо вони стоятимуть порожні! Мені в юності дуже багато людей допомагало. Я поїхав із Польщі з п’ятьма доларами в кишені, тоді більше не можна було провезти через кордон. Цих грошей вистачило рівно на залізничний квиток. А далі... Іноді доводилося ночувати в парку на лавці. І хоча моя сорочка не завжди була бездоганно чиста, зате краватка була обов’язково, щоб не скидатися на хлопця, який спить у парку. І багато хороших людей траплялося тоді на моєму шляху, вони приймали мене, допомагали мені. Тепер моя черга висловити людям гостинність. Узимку в нас гостював курс Богдана Ступки. Ох, ми з ними намучилися! (сміється) Вони такі небайдужі й допитливі! Ми з дружиною іноді не знали, що їм показати й чим їх зайняти. Я дзвонив усім друзям, просив, щоб провели на спектакль, у музеї, в кіно. Прекрасні хлопці! Двоє з них тепер задіяні в моїй картині.

Свій шлях у кіно Зануссі шукав довго. Підкувавшись у фізиці й філософії, пішов до кіношколи. Але його відрахували на третьому курсі.

Надивившись у Франції фільмів з ефектом живої камери, що рухається, він зняв у Польщі картину за таким принципом. Професура ж французів-новаторів ще не бачила й вважала неможливою й бездарною манеру молодого режисера. Але потім Зануссі зарахували знову, і почалося його справжнє життя в кіно.

— У Польщі на національному кіноконкурсі всі сім моїх картин одержали перші премії. І тоді я зрозумів, що, напевно, пішов правильним шляхом. Це було визнання, в першу чергу, самого себе.

Напевно, тому тепер я з таким задоволенням працюю з молодими, допомагаю їм знайти й реалізувати себе, не прогаяти свій шанс у житті.

Торік Зануссі закінчив картину «Чорне сонце». І саме тепер вона виходить у прокат у Польщі. Режисер хотів би, щоб фільм побачили й в Україні. Але прокатні права, скаржиться Зануссі, належать французам, не зацікавленим у нашому кіноринку. Зате стрічку «Серце на долоні» відразу ж зроблять і в українському варіанті, й наші глядачі побачать картину одночасно з поляками. Мало хто знає, що Кшиштоф Зануссі кілька років тому знявся в документальному фільмі Володимира Хотиненка «Паломництво у Вічне місто». Ця стрічка, популярна в Росії, в українському прокаті не з’явилася. Це серіал про Рим, апостолів Петра й Павла, страчених тут, про перших християн-мучеників і про епоху Костянтина Великого. У цьому проекті також задіяні Володимир Машков, Ірина Купченко, Юрій Соломін, Микита Михалков.

— Хотиненко хотів, щоб історію про апостола Петра розповів іноземець, католик. Коли роль запропонували мені, я із радістю погодився. Тому що дуже добре знаю Рим і все, що пов’язано в ньому з апостолом Петром. Щоправда, я був собою дуже незадоволений — говорив із кошмарним акцентом. Але це був цікавий досвід. Я й раніше сам багато знімав на християнську тематику. І впевнений: усе, що стосується людської душі, в основі своїй християнська творчість. Тепер мені б хотілося зняти щось костюмоване, історичне. Я люблю Генрика Сенкевича. Та його всього вже екранізували мої польські колеги. Тому поки що думаю над новим історичним проектом.

Робочий графік пана Зануссі розписано на кілька років наперед — зйомки, репетиції спектаклі, лекції, фестивалі. Іноді в цьому густонаселеному справами графіку з’являється вікно в кілька днів, тоді метр дозволяє собі трохи розслабитися.

— У травні разом із жінкою хочемо днів на п’ять поїхати в Альпи — покататися на лижах. Можливо, візьмемо з собою кількох моїх студентів і повернемося в зиму. А взагалі я ледар від природи. Мені б хотілося полежати довше в ліжку, почитати книжку. Та ба! Треба вставати й іти працювати. Адже я не зняв ще свій найголовніший фільм. Про що він буде, поки що не знаю. Але знаю точно, якщо я вирішу, що вже зняв його, значить усе — час на пенсію. Отож поки ще буду працювати...