Сергій Лозниця: "Ласкаво просимо на Донбас"

У Каннах друга за значенням конкурсна програма "Особливий погляд" відкрилася фільмом Сергія Лозниці "Донбас". І ця одна з найочікуваніших фестивальних подій не розчарувала. І зовсім не через політичну позицію режисера - Лозниця знаходить для трагічних подій, які відбуваються з нами всіма тут і зараз, несподівану, проте точну інтонацію.

Блискучий документаліст бере реальні історії, які вразили його в інтернеті впродовж 2014-2015 років, і трансформує їх у театр абсурду.

Жанр роуд-муві, який режисер чудово використав іще в "Щасті моєму", першому своєму ігровому фільмі, працює і у випадку "Донбасу". Фільм складається з тринадцяти епізодів, які об'єднує спільний простір. Історії не просто склеєні одна з одною - вони плавно перетікають одна в одну. Не всі вони однаково сильні, проте деякі ніби здирають шкірку з рани, а деякі змушують голосно реготати. Саме сміх як найпотужніший інструмент у руках Лозниці - це не просто художній прийом: він пояснює, чому Гітлер так люто ненавидів Чапліна.

Проте карикатурні герої зовсім не пласкі. Вони - монстри. А режисер веде глядача не лише дорогами фейкових республік, а й фейковими новинами, а головне - він легко мандрує між жанрами, де комедія сусідить із драмою, а трагедія межує з абсурдом.

Загалом картина має багато ракурсів і поглядів на одну тему. Фільм препарує її, підбираючись з різних боків, і в підсумку ці погляди концентруються на одному, мабуть, найважливішому: в основі всього - брехня, фейк, які "кришують" здирництво, садизм, тупість…

Проте простої долі у фільму, скоріше за все, не буде. Він має надто багато смислів, не зрозумілих на Заході. В Україні його важко буде дивитися через відсутність відстані й надто емоційне сприйняття "живих" подій (випробувано на собі). Так, до речі, було й з "Майданом". Проте його треба дивитися: це потужне мистецьке висловлювання видатного режисера, що ятрить і нерви, і розум.

"Ласкаво просимо на Донбас", - сказав Лозниця на прем'єрі. І повів глядача дорогами Донбасу, які так дисонують із травневими фестивальними Каннами.

Ще один фільм, до створення якого причетна Україна, показали у рамках програми "Тиждень критики". Це - паралельна секція кінофестивалю, головна мета якої пошук молодих талантів. У ній може брати участь лише перший або другий фільм режисера.

Фільм "Жінка на війні" Бенедикта Ерлінґссона зняла ісландська команда (сценарій Бенедикта Ерлінґссона спільно з Олавюром Еґіллем Еґільссоном, оператор - Берґстейнн Бйорґюльфссон) і переважно в Ісландії. Водночас у його створені брала участь і українська команда. І в ньому теж фігурує Донбас, проте згадки про війну є лише тлом, а не головною темою.

Головна героїня, Халла, - екологічна активістка. Практично самотужки вона воює з місцевою промисловістю. Під час підготовки своєї найголовнішої акції вона отримує листа з повідомленням, що її заявку на всиновлення дитини нарешті схвалено і на неї чекає маленька дівчинка, яка втратила всю родину під час війни на Сході України.

Перший епітет, який напрошується після перегляду, - чесний фільм. А ще цей фільм про такі пафосні речі, як жертовність, самопожертва, відданість. Але подано все з гумором. Блискучим режисерським ходом є включення в дію музикантів, які виступають своєрідними коментаторами всього, що відбувається. Музика стає і персонажем, і помічницею, і засобом, що збиває пафос. А він міг би здатися надмірним, якби не режисерська винахідливість, чудова актриса Халлдора Гейхадсдоттір у ролі Халли, музиканти Давид Тор Йонссон, Маґнус Триґвассон Еліасен і Омар Ґудйонссон і відомі виконавиці українських народних пісень Ірина Данилейко, Галина Гончаренко, Сусанна Карпенко.

Тож Україна в особі Держкіно явно не помилилась із підтримкою. А Каннський фестиваль, своєю чергою, підтримує режисерів, які зазнали репресій. В основному конкурсі - фільми росіянина Кирилла Серебреннікова і Джафара Панахі, а сеанси "Тижня критики" й "Двотижневика режисерів" розпочинаються з акту підтримки Олега Сенцова.

Поки що нинішній Каннський фестиваль не схожий сам на себе: мало фільмів, які вражають, мало зірок, навіть метушні ніби поменшало. Проте цей тиждень обіцяє нові роботи Ларса фон Трієра, Нурі Більге Джейлана і Спайка Лі. Чекаємо.