Що тобі сниться?..

Наше підношення «Оскару» — художній фільм «Аврора» (режисер Оксана Байрак, у головних ролях Анастасія Зюркалова, Дмитро Харатьян і Ерік Робертс) — може спровокувати серйозну спірну колізію (з юридичним відтінком). Про це нижче. А поки що, коли чесно, виникає зрозуміле почуття ніяковості — про один і той самий фільм утретє… Втім, не ми шукаємо інформприводи, вони самі знаходять ЗМІ. І якщо вже, скажімо, тема «РосУкрЕнерго» (в іншому інформвимірі) має багатосерійну колію, то чому в кіномистецтві не може бути довгограючих тем? Ще й як може.

Після перегляду «Аврори» у кінотеатрі «Кінопанорама» у автора цих рядків виник поясненний моральний і інтелектуальний ступор... Тут не до рецензування. Нехай краще це кіно аналізують самі «висувачі» — ті, хто висунув «Аврору» на «Оскар», зокрема АПУ (Асоціація продюсерів України) і персонально Ганна Павлівна Чміль, котра побачила фільм однією з перших серед наших культчиновників.

З погляду соціального запиту — тут, звичайно, усе гаразд. Чорнобильська тематика, правильно дібрана фактура, долбі-звук і емоційний мелодраматичний сюжет, який буде зрозумілий і кіноакадемікам, і решті простих землян.

А от із погляду «мистецтва кіно» — краще іншим разом. І у приватній розмові… Бо цього разу (після перегляду) у мене з’явилася низка наївних запитань, відповідей на які сам поки що не знайду, але, може, допоможуть інші…

Сюжет «Аврори» давно розпіарили: дівчинка з дитбудинку, котра мріє стати балериною, потрапляє на Чорнобильську АЕС до друга-пожежника, дістає страшну дозу радіації, потім опиняється в американській клініці, зустрічає балетного кумира і…

Отож.

Як узагалі могла проникнути майже в саме «ядро» Чорнобильської АЕС випадкова дівчинка, і невже в такому недоступному місці навіть у роки горбачовської перебудови було прохідне подвір’я і недалеко від реактора (у підсобках пожежників) могли безтурботно радіти життю як діти, так і, можливо, інші охочі? (Режисер запевняє, що мотивація зникла під час монтажу.)

Чому в пік катастрофи, коли скло повилітало з вікон і коли люди в паніці шукають порятунку, фаховий лікар — жінка в білому (актриса Алла Масленникова) ходить і бігає без марлевої пов’язки? (Не така вже й дрібниця у трагічні дні!)

На якому летючому килимі українська сирота потрапляє до однієї з найкращих заокеанських клінік, де в сусідньому корпусі (натуру знімали в київському ботанічному саду) проходить курс лікування усесвітньо відомий ідол балету, і невже так швидко в 1986 році піднялася «залізна завіса», чи це вже окремий сюжет, про який у фільмі ані слова? (Мені, наприклад, важко уявити, щоб дитина з нашої країни просто потрапила до лікарні разом із Майклом Джексоном, хоча поп-ідол і любить дітей.)

Яким чином заокеанський балетний кумир (Дмитро Харатьян) забирає смертельно хвору дитину з клініки — і прямо до оперного театру, і якщо це її остання прижиттєва радість — то де хоча б натяк? (300 тис. доларів на лікування Аврори герой Харатьяна, до речі, виділив в останній момент, така ментальність.)

Чому в анотації до фільму «Аврора» стверджується (далі — дослівно): «Це перший художній повнометражний фільм, присвячений чорнобильській трагедії», якщо це далеко не перша картина про трагічні події і відомий український режисер Михайло Бєліков зняв 1990 року фільм «Розпад» (із Сергієм Шакуровим у головній ролі) — теж про Чорнобиль, стрічка не раз демонструвалася на ТБ?

Чим не догодила АПУ (Асоціації продюсерів України), скажімо, конкурентна картина «Помаранчеве небо» (коли йшлося про публіцистичну змагальність із тією ж таки «Авророю» напередодні «Оскара»), адже там теж є свої достоїнства, наприклад, «найкраща роль другого плану», яку зіграв Олександр Олександрович Мороз? (15 грудня, як стало відомо «ДТ», передбачаються перші установчі збори так званого «оскарівського комітету» від України — вони на майбутнє вирішуватимуть долю найбільш гідних; та лише дивина: гідних фільмів практично немає, зате комітет працюватиме»!)

Чи зуміємо хоч колись зрозуміти, що піар і творчість — це не близнюки-брати? (Коли чесно, я вже й не знаю, хто з них сьогодні нашій матері-історії більш цінний...)

* * *

А тепер про деякі внутрішньоколективні творчі суперечки. Місцями заплутана історія у зв’язку з «Авророю» виникає, коли мова заходить про оператора цієї картини... У титульних титрах значиться — «головний оператор Віталій Конєвцов». Але, виявляється, у цій «скриньці» їх було двоє. Днями до Києва прилетів Ігор Крупнов — кінооператор, у своїх колах досить відома людина. Він зняв на початку
90-х картину «Кисневий голод», що наробила шуму (режисер Андрій Дончик, автор сценарію — Юрій Андрухович), і за цю роботу здобув приз «За операторську майстерність» на МКФ у Венеції (Італія, 1992 рік). Тут знову виникає багато запитань... Тому що пан Крупнов твердить (далі — знову дослівно, записи його емоційних монологів бережу на двох касетах як священну реліквію): «Зі мною повелися нечесно, неколегіально... Чому в титульних титрах «Аврори», в афішах, у рекламі, у різних анотаціях ніде ні зазначено те, що головний оператор «Аврори» — ваш покірний слуга? Ось — договір, де всі нюанси наших творчих і виробничих відносин із компанією Оксани Байрак зазначені по пунктах... Ось — попередні анонси фільму, де на початковому етапі позначено «оператор-постановник — Ігор Крупнов». Коли мені в Іспанії зателефонували друзі — актори Алла й Олег Масленникови — і повідомили, що можливий цікавий проект у Києві, я відразу ж погодився. Тим більше, що це був повний метр... Деякі образи для візуального ряду майбутньої картини в мене виникли, коли я дивився альбом «Чорнобильський репортаж» — блакитне небо, пшеничне поле, символ національного прапора — і дозиметр на цьому полі. У цілому я зняв майже 80% картини. І до колеги, котрий працював на цьому самому фільмі зі мною другим оператором, загалом, фахових претензій немає. Що ж стосується етики... Мене не запросили навіть на прем’єру. Можуть виникати різні суперечки — творчі, виробничі, але як можна ігнорувати авторські права художника? Зокрема і цими питаннями займаються мої адвокати. Хоча я не хочу ні судів, ні голосного з’ясування стосунків. Я хочу лише нагадати колегам — про коректність, етику, фаховий такт».

Режисер Оксана Байрак, із якою вдалося зв’язатися «ДТ», своєю чергою, каже, що оператор Ігор Крупнов був звільнений ще на початку листопада 2005 року. «Так, я його звільнила. А потім він просто зник. Можливо, це була моя помилка, що запросила цього оператора. Адже надалі виникло дуже багато проблем. Він давно не працював. У нього давно не було досвіду у великому метрі. У нього, на жаль, поганий зір. Можливо, через це майже сорок відсотків знятого матеріалу виявилися браком. Виникла перевитрата плівки. Жахлива робота на візку. Мене не задовольнила його робота зі світлом. А мені було важливо зробити якісний фільм, до якого сьогодні виявили інтерес різні країни. І треба було якось виходити з тої ситуації. До того ж у мене є свідки — відеоінженери і багато інших людей, котрі, своєю чергою, теж розкажуть про процес цієї роботи... І коли буде потреба, я викладу в Інтернеті те, що було знято на початковому етапі, — і тоді можна буде говорити про якість...»

P.S. Незважаючи на творчі й авторські розбіжності, прокатна доля «Аврори» триває. 150 копій картини — тільки в СНД. Показник солідний (якщо врахувати, що це не екшн і, наприклад, «Денна варта» мала 500 копій). Що ж до викладених вище «перипетій», то повідомляти про кожний подальший поворот суперечки, яка супроводжуватиме цю картину, гадаю, цілком зайве. На кожне апчхи не наздоровкаєшся.