Що робив Гітлер у Трускавці?

Юрій Норштейн у ролі творчого тирана; Кахі Кавсадзе з трагічними розповідями про родичів і Сталіна; Адольф Гітлер, який загубився десь у Південній Америці; Ада Роговцева в ролі «мами» в однойменному фільмі… Ці та інші образи - безпосередньо чи з екрана - відображали плин міжнародного кінофестивалю «Золота пектораль», що відбувся у Трускавці. Ідея нинішнього фесту - документ і факт в основі тієї чи іншої кіноісторії.

Конкурсну програму, яка складається з тридцяти трьох фільмів (представлених десятьма країнами), поділено на три категорії: документальні проекти, ігрові, короткометражні та повнометражні.

В одному блоці поруч із чіткою аналітикою Сергія Буковського та Світлани Залоги «Україна. Точка відліку» три емоційні історії про знаменитостей: Еміра Кустурицю, Юрія Норштейна та Кахі Кавсадзе... Гран-прі фестивалю та чотири тисячі доларів дісталися фільму «Один» (режисер Олеся Фокіна) із цієї категорії. Картина присвячена Юрію Норштейну - творцеві «Їжачка в тумані». Беззастережною удачею стала «ступінь допуску», оскільки ті, хто знайомий з Норштейном, помічали, з яким запалом він підтримує розмови про мистецтво і як знічується, коли мова заходить про нього самого. Без запалу, але все-таки він впустив Фокіну у свою студію: на дачу, де так самотньо проводить дні його дружина Франческа Ярбусова (художник усіх його картин). Глядач не бачить, як саме «провокує» свого героя режисер, але в результаті Юрій Борисович признається, що в роботі він тиран. При цьому не залишає відчуття, що Норштейн повсякчас карається вічною творчою невдоволеністю.

Безперечним суперником за гостротою пережитого став монолог актора Кахі Кавсадзе (у фільмі про нього ж). Напрочуд відточений текст. Складається враження, що історії з життя сім’ї актор неодноразово розповідав - не в моменти застілля, а у хвилини одкровення.

В обох фільмах декораціями слугують приватні простори героїв. У Кахі Кавсадзе надії змінюють фіаско. Батько повертається з війни. Вони з матір’ю і братом біжать зустрічати поїзд. Але батька в ньому немає! Лист Сталіну з проханням звільнити годувальника: мовляв, я теж хочу мати можливість вчитися музики і стати достойним співаком Грузії, як усі мої предки… А потім несподівано висмикнута зі спідньої кишені люлька - подарунок Сталіна своєму улюбленому вчителеві. Тобто батькові батька - дідові Кахі.

Сумне безглуздя: сім’я, постраждавши від репресій, гордо береже цю родинну реліквію. «Є там театр?» - запитує актор, дивлячись на промінь світла, який струменить над сценою.

Це запитання й пролунало, коли оголосили фільм-переможець у номінації tru.dok (режисер Нана Джанелідзе).

Серед ігрових короткометражок перемога дісталася режисерові з Німеччини Райнеру Людвігсу. За незвичний погляд на Чорнобильську катастрофу - очима постраждалої сім’ї. Герой фільму - міліціонер Леонід, який залишився з обов’язку служби в епіцентрі аварії. «Історія Леоніда» починається як монолог на березі річки. Несподівано події доповнюються анімацією. І так само несподівано підтверджуються документальними кадрами. Попри змішування жанрів, зрозуміло: герой хворий, а дружина не має сил відмовитися від довгоочікуваної дитини. Фінал: любов і віра дарують їм здорового сина.

Мабуть, це перший світлий фільм на тлі всього знятого раніше про чорнобильську трагедію. Прагнення до позитиву явно знайшло відгук у суддів міжнародного фестивалю.

Не менш позитивним був і «Прорух» українського режисера Наталії Машталер. Фільм про танцівницю-інваліда, яка зуміла після нещасного випадку допомогти не тільки собі, а й іншим. Коли дивишся на героїню, навіть на думку не спадає, що в життєлюба можуть бути проблеми. Раптом з’ясовується, що в красуні немає ноги… Інтрига й оптимістична легкість подачі матеріалу були відзначені дипломом.

Шкода, що серед угорських і польських фільмів-«жахів» залишився непоміченим фільм-попередження нашого Дмитра Суржикова «Мама». Головну і єдину роль практично без тексту зіграла Ада Роговцева. Це фільм станів людини. Знову самотність. У квартирі час від часу лунає телефонний дзвінок. Діалоги - у голові героїні. «Мамо, приїдь, ми чекаємо на тебе!». У відповідь - надумані відмовки. Раптом з’являється відмовка реальна: сусід просить доглянути ігуану. Адже сам їде в Австралію до дочки. Під час знайомства, нібито з помсти за зраду господаря, звірятко кусає героїню за палець. У фіналі з екрана телевізора мама дізнається, що ігуани кусають свою жертву, після чого спокійно спостерігають за її повільним згасанням. Останній кадр - переляк. Хто допоможе, адже вона зовсім одна?!

Короткометражка могла б стати хорошим початком для трилера...

Драму «Геймер» знято за двадцять тисяч доларів (українським дебютантом Олегом Сенцовим). На роль «себе» режисер запросив такого самого геймера. І знову тема самотності. Хлопець занурений у віртуальну реальність. Тільки в ній він почувається впевненіше. Посівши друге місце на чемпіонаті світу, хлопець розуміє, що рухатися далі нікуди. Він свідомо відмовляється від ігор, але знайти себе йому поки що не вдається.

Судячи з історії самого режисера - вдасться. Тисячу доларів відірвало журі від Гран-прі, щоб не тільки кубком, статуеткою «Золотої пекторалі» підтримати щирість, а й стимулювати можливість і бажання творити й далі. Ця робота дає надію тим, хто мріє, шукає допомоги та відкладає втілення своїх задумів до кращих часів.

І ще одна робота. Ніхто не чекав і ніхто не був радий появі телегрупи Костянтина Стогнія в Південній Америці. Часто журналістському розслідуванню «куди ведуть сліди Третього рейху» і «загадковому зникненню самого Гітлера» перешкоджали і місцеві жителі, і сама природа. Фільм «Фальшива історія» - не ствердження, а лише перевірка версії - викликав ажіотаж і неоднозначні пересуди в глядацькому середовищі.

Сам же простір фестивалю був наповнений пишнотою свята, атмосферою радісного дотику до світу кіно.