ЩАСЛИВЕ ПОДОЛАННЯ «ЧОРТОВОЇ ДЮЖИНИ»

Бурі та грози, прохолода каламутного моря, властиві початку червня в Сочі, так само як і палкі фестивальні дискусії після переглядів, які визначають паралельно з журі претендентів на призи, стали вже історією «Кінотавра-2002». (Зауважу, що в матеріал минулого номера закралася прикра помилка — замість «2002» було надруковано «2001»). У день, коли гості й учасники фестивалю залишали гостинне Сочі, сяяло сонце, голубіло чисте, без жодного біло-сірого мазка небо, а прозоре, спокійне море прощально хлюпотіло біля берега, примушуючи ще більше шкодувати про розлуку і немов тихо усміхаючись розбіжності особистих уподобань із вибором журі.

Кіно віддає перевагу молодіжній тематиці

У всіх трьох конкурсах ВРКФ —головному, дебютному і глядацькому —основну частину фільмів було присвячено молоді. Певне, саме через юних героїв, із їхнім максималістським несприйняттям батьківських помилок, кінематограф осмислює минуле, препарує нинішнє, намагаючись спроектувати картину майбутнього.

Відзначаючи найвищими нагородами «Війну» Олексія Балабанова, яка стимулює трощити все навколо себе на майданах, журі залишило за рамками уваги фільм Миколи Лебедєва «Зірка». Якщо не врахувати приз за кращу музику до фільму. Картину цю мені вдалося подивитися ще до фестивалю на одиничному перегляді в київському кінотеатрі «Жовтень». Хоча картину зроблено за давньою однойменною повістю Еммануїла Казакевича, режисер, не претендуючи на кінознахідки, зняв грамотно-добротне, на сучасному рівні кіно про найстрашнішу для нас війну. І зумів разом із чудовим молодим акторським ансамблем, у котрому навіть важко когось вирізнити, розповісти історію кохання і смерті рядових хлопчаків-розвідників. Я спостерігала: людей старшого покоління фільм зворушує до сліз, а молодих змушує задуматися і згадати історію в її непереписаному вигляді. Адже сьогодні багато школярів, відповідаючи на запитання про переможця в тій страшній війні, не задумуючись, називають тріумфаторами американців.

Милу, із легко впізнаваними персонажами, ліричну, сумну комедію про великий кінематограф представив Валерій Рубінчик. На екран винесено й складні «закадрові» стосунки в знімальній групі, яка знімає детектив у підмосковному пансіонаті «РодНік», і залежність від нікчемного продюсера (його роль зі смаком зіграв Федір Бондарчук), і готовність до миттєвих змін маститого автора сценарію (Євген Стеблов), і «зникаюча натура» (Тетяна Лаврова). Тут і прямі асоціації, і напівнатяки на сьогоднішніх стовпів кіно й телебачення, і беззастережна відданість сінема.

Воістину порадував привезений на фестиваль прямо з вогню «Коханець» Валерія Тодоровського. Втрата коханої людини завжди трагедія, і не кожен здатний вийти з пітьми самоти в нормальний побут. Герой картини — чудовий, як завжди, і новий Олег Янковський — відчуває подвійний стрес: після похорону дружини знаходить у її паперах лист до безіменного коханця. Все попереднє життя — крах. Відчуваючи себе обманутим, герой знаходить його — дуже тонка робота Сергія Гармаша — справжнього чи вигаданого (адже в кінці немає ні листа, ні самого коханця, котрий виїхав невідомо куди), проживає з ним разом трагедію сімейного недостатнього розуміння і, остаточно втрачаючи сенс земного існування, тихо іде з’ясовувати стосунки зі зрадливою дружиною. Незвичний погляд на життя, дивний ракурс людських взаємин і філігранні акторські роботи роблять картину надзвичайно цікавою.

Засмутив явною соціальною ангажованістю і очевидними кінематографічними проколами фільм визнаного майстра російського кіно Олександра Мітти «Розпечена субота». Жанрово він означений модно і претензійно — психологічний трилер. В основі сюжету — класичний трикутник, сторони якого ультрасучасні: депутат Думи (Володимир Симонов), його зрадлива, а згодом вірна, дружина (Вікторія Толстоганова) і друг сім’ї — терорист (акторський талісман режисера і співпродюсер картини Олексій Гуськов). Фільм сповнений сюжетних невідповідностей, а з цього випливають алогічність учинків і властива жанру жорстокість. Поганий і недосконалий цей світ, жорстокі й дурні люди в ньому, але є, слава Богу, чесні й сміливі депутати. Гуськов, на мій погляд, повторює себе «раннього», демонструючи ті самі прийоми і манеру гри, що й у попередній картині Мітти «Тайговий роман».

Друга спроба в художньому кіно Олександра Атанесяна вочевидь поступається першій. Хоча і жанри в обох випадках обрані безпомилково: у першому випадку трилер («24 години»), у другому — love story («Літній дощ»). Сюжет млявий і надуманий, а постерно-рекламна декларативність відеоряду змушує нудьгувати, випадаючи з перипетій кінорозповіді. Героїня (Євгенія Трофімова) гарна собою, як і годиться фотомоделі, але слабенька як акторка. Втім, слід відзначити очевидний акторський успіх і окрасу картини — Ігоря Золотовицького, котрий грає друга героя фільму. Припускаю можливість, що глядач сприйме цю стрічку з тихою радістю, адже чорнуха вже всім набридла. Тим більше, що сам режисер так сказав про свою роботу: «Ми знімали про те, як хотіли б жити, яких жінок хотіли б зустрічати, яких друзів хотіли б мати, якими вродливими хотіли б бути».

У категорії «Дебют» були два очевидні лідери: фільм Андрія Прошкіна «Спартак і Калашников» — мила історія пригод вихованця дитбудинку Сашка Калашникова і вівчарки Спартак, і робота Олексія Мурадова «Змій» — некваплива і докладна розповідь про один день життя офіцера з виконання вироків. Непросте кіно, але київські глядачі, мабуть, побачать його восени в програмі МКФ «Молодість». Решта робіт, серед них і відзначений призом президентської ради фестивалю фільм «Змішувач» Олександра Штейна, присвячені переважно молодіжній темі. Але вони не продемонстрували, на мій погляд, жодних кінематографічних знахідок і відкриттів, а схожі, швидше, на учнівські екзерсиси, дорогі щоправда.

Після пристойної перерви в «конкурсну обойму» повернуто конкурс «Глядацький погляд». У ньому, зокрема, брала участь робота «українського походження», зроблена на замовлення телеканалу «Інтер», — музична комедія за мотивами повісті М.Гоголя «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», яку більшість глядачів бачили в новорічну ніч. А оскільки картину представляв Філіп Кіркоров власною персоною, то п’ятитисячна аудиторія біля великого екрана на майдані біля Зимового театру зустріла його на ура. Картини, відзначені журі в цій номінації, безумовно, гідні глядацької уваги, хоч і грішать окремими дешевими ефектами. Відзначений спецпризом фільм «Атлантида». Однак із незрозумілих причин ні в каталозі, ні на своїх зустрічах із глядачами не були згадані українські виконавці, котрі зіграли в картині не найостанніші, а головне — вдалі ролі, — Тетяна Шеліга і Хостікоєв-молодший.

Насичена фестивальна програма не відхилялася від графіка. Втім, на жаль, фестивальній публіці не вдалося подивитися нову роботу Олександра Сокурова «Російський ковчег» і фільм Єгора Кончаловського «Антикілер», які з різних причин в останній момент не потрапили на фестиваль.

Плани групи компаній «Кінотавр»

Окрім фестивалю, про який зараз ідеться, група компаній «Кінотавр» проводить традиційний зимовий кінофорум «Лики любові», восени «Тиждень «Кінотавра» у Нью-Йорку, «Луна «Кінотавра» у багатьох містах Росії та СНД, Міжнародний фестиваль дитячого кіно «Кінотаврик», про який так давно мріяв Марк Рудінштейн. У листопаді цього року він відбудеться в Сочі вже вдруге. Торішній мав приголомшливий успіх серед учасників і глядачів.

Однак невтомний Рудінштейн вирішив піти далі. В один із фестивальних днів було репрезентовано Дитячий благодійний фонд «Кінотаврик» — президент Марк Рудінштейн, генеральний директор Борис Кобзєв. Засновниками стали згадана вище група компаній «Кінотавр» і ТОВ РКТ «ІнтерЮніон». У правлінні фонду —відомі громадсько-політичні діячі, представники бізнесу й культури. Крім реалізації проектів, спрямованих на сприяння духовному розвитку дитини в сферах освіти, культури та мистецтва, фонд починає будівництво типових дитячих будинків у Московській області і в регіонах Росії, розрахованих на проживання 24—30 осіб. Закладання фундаменту першого із цих будинків уже відбулося в Тамбовській області, про що її губернатор повідомив телеграмою. Девіз фонду — «Росія без втрачених поколінь», і схоже, турбота, нехай поки що про частину бездомних дітей, які стали бичем нашого часу, стане не декларативною, а справжньою. Про це свідчать реальні плани фонду — від побудови будинків, підготовки персоналу, рішення переказувати певні суми на особовий рахунок кожної дитини щомісяця, аж до повноліття тощо, до благодійного концерту на користь фонду, який під час «Кінотавра» дав Олександр Розенбаум у залі «Фестивальний». Величезний зал був повний, а суму, що надійшла у фонд, одразу ж оголосили. І в майбутньому керівництво фонду обіцяє робити свою діяльність, надходження і витрати абсолютно прозорими.

Ну, а розповіді про інші фестивальні події і зустрічі з його зірками — у найближчих номерах «ДТ».