Сатурн, який пожирає своїх дітей. Спілка художників — «батальний» живопис і сюрреалізм

Всеукраїнський з’їзд художників, який відбудеться найближчим часом, вибрав місцем своєї дислокації декорації за містом – творча дача «Седнєв». Але навряд чи навіть такий декор (подалі від столиці) приховає дуже багато трагічних проблем у житті Спілки художників України – майнові питання, одіозна роздача звань та регалій, а також статус і діяльність керманича нашого художнього Союзу.

Геніальний іспанський художник Франческо Гойя в останні роки життя створив серію «чорного живопису» у так званому Будинку глухого. У ній, за визначенням Гарсія Лорки, митець піднявся на вершину «гніву, гіркоти і плачу». Сьогодні, коли доля Київської організації Спілки художників України висне над прірвою, зринає образ моторошного Сатурна, який пожирає своїх дітей…

До структури Спілки художників України входять 33 обласні організації, кожна з яких має юридичну і фінансову незалежність від головного секретаріату Спілки художників.

Київська організація як одна зі структурних одиниць цієї системи до 1992 р. мала досить велику матеріальну базу. На території Києва та області розташовувалися:

— Художні салони: на вул. Б.Хмельницького, 27; Б.Хмельницького, 12; Червоноармійській, 47; на Андріївському узвозі; на вул. Артема, 1—5 (у прибудові Будинку художників).

— Виставкові зали на вул. Володимирській, 51/53, Артема, 1—5, Горького, 102—104, Червоноармійській, 12.

— Будинки творчості в с. Плюти Київської області та в с. Стеблів Черкаської області.

Житлові будинки, художні майстерні, салони, виставкові зали перебували на балансі й правомірно використовувалися Київською організацією Спілки художників. Ця власність створювалася за рахунок мільйонних відрахувань від замовлень скульпторів, монументалістів, проектантів та інших художників упродовж сорока років існування Київської організації поколіннями таких художників, як Т.Яблонська, В.Касіян, С.Шишко, В.Задорожний; С.Кириченко; О.Олійник; В.Бородай та ін.

У 1992 р. на останньому — VIII з’їзді Спілки художників СРСР було зафіксовано: «Об’єкти власності, які перебувають на балансі правонаступників СХ СРСР, оголошуються їхньою власністю». У цій же постанові Київська організація СХ України (КОНСХУ) була означена як одна з рівноправних правонаступниць.

На початок 2009 року Київську організацію з багатих спадкоємиць зусиллями голови Спілки художників України В.Чепелика та його сподвижників перетворено на жалюгідну прохачку. Ось тут і виникає образ Сатурна, який пожирає своїх дітей. Пан Чепелик, котрий очолює Національну спілку художників України з 1990 року (тоді номенклатура ЦК КПУ) і по сьогодні, не збирається залишати м’якого крісла. Знову В.Чепелик діяльно готує Всеукраїнський з’їзд художників у такій конфігурації, яка дасть змогу, за прикладом східних владик, залишитися головою навічно.

За двадцять років він, звичайно, обріс зв’язками у високих кабінетах, кнопками потрібних телефонів. Цього разу стратегія полягає в проведенні з’їзду подалі від Києва — на творчій дачі «Седнів». Подібно Леніну в Разліві, саме там, набравшись досвіду в підкилимній дипломатії, керівник НСХУ здійснить задумане? Туди запрошуються вшановані званнями друзі-товариші — голови обласних організацій, а також обрані та угодні В.Чепелику представники художньої номенклатури. Під добре відрепетируване «одобрямс» планується обрати «унікального керівника», зберігши за ним усі права аж до 2013 року.

Як же у творчій організації відбувається таке знущання над законом, правилами колективного управління?

Раніше в статуті НСХУ значилося, що керівник творчої організації не може обіймати цю посаду більше восьми років (два строки між з’їздами СХУ). У 1992 р. статут СХУ відредагували під диктовку «всеукраїнського голови» і зареєстрували в Мін’юсті України (часів Кучми).

З’явилася редакція: «Голова діє в порядку єдиноначальності на основі статуту НСХУ...». Сімнадцять років В.Чепелик приховував не тільки від київських художників, а й від громадськості України рішення згаданого раніше восьмого з’їзду Спілки художників СРСР, який передав Київській організації всю нерухомість на території столиці України. До речі, на московському з’їзді пан Чепелик не тільки був присутній, а й голосував за наведене рішення.

Сьогодні його особлива зацікавленість у збереженні ролі Деміурга ґрунтується на амбіціях людини, розбещеної необмеженою владою. Зокрема й фінансовою (бюджет його секретаріату становив у 2008 р.
3085320 грн., додайте ще мільйон гривень бюджетного фінансування). Київська організація з цієї суми отримала менше 20 тис. грн.

Та цим справа не обмежується. Це просто-таки повний сюрреалізм, коли Київська організація має орендувати в Національної спілки художників України приміщення (оплата становить 157 тис. грн. за 2008 р.). При тому, що сьомий і восьмий поверхи Будинку художника належали Київській організації, але в грудні 2008 р. були відібрані командою В.Чепелика.

На поверхах вимикають електрику і телефони, виганяють орендарів. Розгул «єдиноначальності» здійснюється у найвульгарніший спосіб. По суті, йдеться про ліквідацію Київської організації СХУ як самостійної творчої та господарської структури.

Художникам Києва, які складають одну третину всіх майстрів мистецтв України, фактично вже відмовлено в їхньому професійному Будинку, як і у Виставковому залі на вул. Антоновича (колишня Горького), у приміщенні Виставкового залу на вул. Великій Васильківській (колишня Червоноармійська). «Тане» київське майно з «пушкінською легкістю»... Але куди зникають гроші? Таємниця.

Беззаконня володаря — це навіть не тоталітарна система, коли закон усе-таки виконувався, а за фальсифікацію та крадіжки карали. За умов усеукраїнського політичного безладдя в умах сподвижників В.Чепелика як модель стосунків із колективом оформилася психологія феодалів, які помикають васалами. Феодал дозволяє собі маніпуляції зі статутом організації як із рішенням уже згаданого Восьмого з’їзду художників СРСР, він же одноосібно роздає почесні державні звання покірним йому «завгоспам».

Наслідки майбутнього — «Седнівського» — з’їзду перед­бачувані. Остаточний дерибан майна КОСХУ? Продаж земель у с. Плюти і Стеблів, а також квартир і майстерень померлих київських художників? І ще, очевидно, повне знищення найбільшої в Україні Київської організації? Все це, не маю сумнівів, буде пояснено умовами тотальної кризи. А гроші? Вони попливуть у визначеному напрямку.

Зберегти гідність і те, що створено попередниками, можуть лише самі київські художники... Якщо, звичайно, добровільно не полізуть у пащу до Сатурна.