САКРАЛЬНЕ ПЕРЕД НАСТУПОМ ПРОФАННОГО

13 грудня, 2002, 00:00 Роздрукувати
Bипуск № 48, 13 грудня-20 грудня 2002р.
Відправити
Відправити

Нещодавно я поставив свій підпис під зверненням, яке закликає відмовитись від будівництва єврейського общинного центру в Бабиному Яру...

Нещодавно я поставив свій підпис під зверненням, яке закликає відмовитись від будівництва єврейського общинного центру в Бабиному Яру. У моєму житті таке рішення безпрецедентне, а тому вимагає певних пояснень. Цим листом я хотів би звернутися передусім до євреїв — чи то в Україні, чи поза нею сущих. Звичайно, найкраще було б, якби мені, етнічному українцеві, не доводилося висловлюватись у справі проекту «Насліддя». Але єврейська спільнота України в цьому питанні серйозно розколота, і голоси збоку можуть у чомусь допомогти. Втім, чи може будь-хто вважатися «збоку», коли йдеться про Бабин Яр?

Цілком очевидно: я не проти будівництва єврейського общинного центру в Києві, але я проти будівництва саме такого центру, який запропоновано. У мене таке враження (може, дещо образливе для авторів проекту, за що я перепрошую), що вони ніколи не відвідували Бабиного Яру — а якщо й були там тілом, то не душею. Інакше вони ніколи не написали б таких слів про планований центр: «Это место, куда людям нравится приходить», «всюду свежий воздух и приятная атмосфера», «центр должен восприниматься как второй дом», «уютный и красивый театральный зал», «это великолепный вариант при проведении …различных шоу, …танцевальных и песенных вечеров», «стеклянные стены, через которые можно будет, находясь внутри, наслаждаться видом леса» (тут і далі посилання на матеріали спецвипуску газети «Хадашот», № 5 (91), вересень 2002 року). Я можу щиро повторити слова Максима Лісового: «Мені в Бабиному Яру фізично погано». І ніякої насолоди ні від вигляду лісу, ні від архітектурних красот я ніколи там не відчую.

Від усього проекту дихає чимось язичницьким, богобайдужим, а тому — богозневажним. В цьому полягає головний мій докір як його авторам, так і його ініціаторам. Ідучи за цим проектом, можна відродити що завгодно, але аж ніяк не сповідальну, нелукаву пророчу традицію Ізраїля, яка завжди стояла в обороні сакрального перед наступом профанного. А відродження саме цієї традиції ми всі — і юдеї, і християни — так відчайдушно сьогодні потребуємо.

Кілька штрихів про аргументацію прихильників проекту. Якщо справа в побоюванні, що без будівництва центру «через десять лет Бабий Яр потеряет свое значение и будет забыт» (Амос Авгар), то чи не слід так само подбати, скажімо, про Аушвіц і Майданек, перетворивши ці місця в «источник яркого возрождения общинной жизни»?! Від самої думки стає якось моторошно. Або якщо «Пурим здесь однозначно праздновать не будут» (Йосиф Аксельруд), то для чого тоді взагалі будувати грандіозний єврейський центр, в якому одні свята можна буде проводити, а інші — ні. І ще одне: цілком слушно кажуть сторонні мешканці міста, що «нацисты во время войны превратили весь Киев в место убийств». Але цей аргумент радше свідчить на користь перенесення будівництва центру подалі від Бабиного Яру, бо ж він, центр, і в цьому разі буде меморіальним, будучи водночас відкритим для різного виду святкувань.

Перелік єврейських і неєврейських інституцій та відомих осіб, що підтримали цей проект, мене мало переконує, оскільки я можу уявити собі хід їхніх думок. Для того, щоб протиставитися ідеї будівництва такого центру, треба виявити певну мужність. Критикуючи проект, у випадку євреїв нібито «наступаєш на горло власній пісні», а у випадку неєвреїв — наче розписуєшся у власному антисемітизмі. Тому я так високо ціную мужні думки, висловлені у цитованій газеті пп. Віталієм Нахмановичем, Борисом Фінкельштейном, Михайлом Гурвіцом, Дмитром Гохватом, Валерієм Димшицом, Максимом Лісовим, Анатолієм Подольським (цілком очевидно, що їх є значно більше). Їхня тривога є рівночасно й моєю тривогою.

Окреме прохання я хотів би спрямувати до спонсорів проекту з Америки. Вдячно згадуючи про їхні пожертви, я прошу їх зосередити свою увагу не на символіці Бабиного Яру, а на благові тих євреїв, общинне життя яких вони хотіли б відродити. Чого вартий буде помпезний центр, якщо частина єврейської громади Києва й ногою туди не ступить? Чи в такому разі не стане сусідство з Бабиним Яром символом не стільки розквіту нового життя «среди веток, листвы и птиц», скільки нових болісних втрат, цього разу духовних?

Цей проект можна було б назвати надто американським, якби в ньому не проявлявся той синдром, що є радше пострадянським і часом спостерігається при будівництві, скажімо, християнських храмів. Я маю на увазі брак відчуття міри, такту, а тому й смаку. Не стіни творять щасливу спільноту. Без духу єдності й злагоди навіть найпишніші храми й меморіали врешті-решт порожніють. Тому я щиро бажаю єврейській спільноті Києва (а з ними й усієї України) такого громадського центру, який буде адекватний їхнім потребам і гідним їхнього історичного болю.

Я переконаний, що тривожна пересторога Віталія Нахмановича «сегодня решается судьба нового Холокоста» є перебільшенням, викликаним трагічним рефреном єврейської історії. Проте я теж з тривогою стежу за випадками цвинтарної «війни символів», яка час від часу спалахує між юдейськими й християнськими громадами в Україні та інших державах, і не можу не розпізнати в ній згасання духу миру й профанацію Таїни життя (на жаль, з обох боків). Парад символів у Бабиному Яру, що може ось-ось розпочатися з ініціативи різних громад, з усією неминучістю перетвориться на війну символів, яка зачепить не лише спадкоємців упокоєних тут жертв, а й усю громадськість України. Було б справді фатально, якби бензину в цей тліючий вогонь хлюпнули самі євреї.

Отож, я закликаю всіх тих, хто уповноважений приймати рішення щодо згаданого проекту, призупинити його виконання, заспокоїти розбурхані емоції й повернутися до обговорення самої концепції єврейського общинного центру в Києві. Конфлікт зачепив надто серйозний больовий нерв країни, щоб з легкістю покладатися на власні амбіції, групову солідарність, а ще гірше — на матеріальні інтереси. Має рацію Борис Фінкельштейн, звернувши увагу на символіку куренівської трагедії: не можна допустити, щоб нові помилкові рішення, прийняті в Бабиному Яру, обернулися ще однією лавиною мулу, що затопить тепер уже наші серця.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Ентер або кнопку нижче відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК