«Садиба Фредрів — не театр, не музей, а місце контакту»

У минулому тисячолітті на Галичині була досить розвинена культура маєткового життя. Заможні люди лише взимку переїжджали до міста, а всю теплу пору року проводили на природі. Сюди ж запрошували відомих художників, акторів, музикантів. Завдяки тому, що Західна Україна увійшла до складу Союзу значно пізніше, тут збереглося чимало садибних споруд. Однак більшість із них перебувають у вкрай поганому стані і мало чим нагадують про колишніх господарів. Приємним винятком на Львівщині є садиба родини Фредрів—Шептицьких у селі Вишня Городоцького району. Торік тут почалася реалізація спільного українсько-польського проекту з відновлення пам’ятки архітектури, пов’язаної з життям визначних для обох народів родин.

«Ще в 90-х роках минулого століття місцеві ентузіасти створили музейну кімнату пам’яті Александра Фредра. Визначнішого літератора, драматурга, комедіографа, якщо не вважати Юліуша Словацького, Галичина не дала. Досі широка українська громадськість не знала, що великий польський драматург граф Александр Фредро був дідусем Романа Шептицького — майбутнього митрополита Андрея, найбільшого церковного діяча, якого тільки маємо. Тут щасливим випадком у неконфліктний спосіб переплелися польська і українська історія», — розповідає засновник і головний редактор незалежного культурологічного журналу «Ї» Тарас Возняк.

На жаль, львівський маєток, у якому народився А.Фредро, в 1939 році був зруйнований: відразу після смерті А.Фредра родина продала будинок, а новий власник зніс його, побудувавши натомість величезну п’ятиповерхову споруду. Тепер тут міська поліклініка. А єдиний дивом уцілілий маєток Фредрів у селі Вишня — нині пам’ятка історії та чудової садибної архітектури початку XIX ст.

До Бенькової Вишні Фредри переїхали наприкінці XVIII ст. Батько Александра Яцек Фредро хотів якнайшвидше реалізувати свою давню мрію жити і працювати у Львові. Багато зусиль для облаштування помешкання доклала дружина господаря Маріанна. Вона висадила клумби, розпланувала стежки, композиції з дерев і кущів, заклала нові газони і сформувала вигадливі фігури з трав’янистих рослин. «Бачу її, завше зайняту садом», — згадуватиме пізніше Александр Фредро. Одним з найулюбленіших місць дозвілля всіх малих Фредрів — спершу дітей, потім онуків та правнуків Яцека, був ставок. Тут і справді дуже гарно. Навіть сьогодні, коли маєток переживає не найкращі свої часи, ставок непогано зберігся.

Місце для будинку вибрано так, що річка Вишенька, яка дала назву селу, робить петлю й оминає маєток. Навколо нього — великий рукотворний парк із цінних порід дерев. Серед них є й геть незвичні. Одне з дерев має водночас листя дуба і граба. Тут-таки можна надибати тюльпанове дерево, величезну секвою і навіть березу… щеплену корінням догори!

У палаці вціліла чудова автентична ліпнина, кахельні печі, біля яких у прохолодні вечори грілися кілька поколінь родини Фредрів. Майже не зазнали змін дерев’яне оздоблення та чудова тераса з видом на парк. Тому легко уявити собі, як Фредри тут обідали, які велися розмови.

Не менше вражає будинок своєю вишуканістю і зсередини. Сонячні світлі опочивальні, прикрашені рослинним декором, досі милують око. А які тут дерев’яні сходи з ажурними перилами! Здається, що господарі просто поїхали кудись ненадовго і в будь-який момент можуть повернутися. Навіть старовинна колонка, якою качали воду, діє безвідмовно.

У цій літній резиденції про Фредрів нагадували барельєфи з їхнім зображенням над кожним вікном. Нині деяких уже немає. У 1944 році барельєфи розстріляли з помсти за те, що Александр Фредро брав участь у війні проти Росії на боці Наполеона.

З нагоди відкриття експозиції в садибі А.Фредра актори львівської сцени-студії «Галіціана» Софія Іванова і Олександр Оверчук зіграли тут одну зі своїх улюблених вистав — «Фарс кохання». В її основі — одноактні п’єcи «Свічка згасла» А.Фредра та «Про шкідливість тютюну» А.Чехова.

Як розповів режисер Олександр Оверчук, досить довго творчі дискусії точилися навколо «Свічки…». А оскільки цей одноактний спектакль триває 20 хвилин і вимагає певної вмотивованості, то шукали якийсь цікавий хід. Потрібно було створити справжню виставу, але як? Випадково до рук потрапив томик Чехова, в якому було оповідання «Про шкідливість тютюну». Зв’язок історій цих двох авторів був очевидний.

«Ми дуже щасливі, що вдалося зіграти цю річ саме в будинку А.Фредра напередодні чергової річниці від дня його народження і в міжнародний рік Антона Чехова, — розповіла актриса Софія Іванова. — Це було перше звучання твору А.Фредра в його маєтку. Незважаючи на те, що між написанням цих двох творів минуло багато часу і що творили їх люди різних культур, країн, світоглядів, — вони дали органічну, цілісну картину народження кохання. Логічної завершеності твору надала музика композитора Олександра Козаренка».

У це важко повірити, але під час дійства не обійшлося без містики. Коли у виставі зайшла мова про дощ, який лив як із відра, за вікнами старовинного маєтку з ясного неба зринула справжня злива.

«Тільки сьогодні, вперше потрапивши у цей чудовий палац, я зрозуміла, що ця п’єса писалася тут. Бо все, що описував Фредро — «і великі липи, з другого боку — луг, а за лугом річка» — усе тут є. Навіть лелеки, про яких він пише, також кружляли над нами», — ділиться враженнями Софія Іванова.

Олександр Оверчук додає: «Садиба Фредрів — не театр, не музей, а місце контакту. Коли я вчора був тут пізно увечері зовсім один, у мене було таке враження, що Фредро ходив зовсім близько, скрипів мостинами, сходами і навіть покашлював».