Розгром Європи на батьківщині Чайковського. Як реформують найстаріший музичний конкурс

Протягом трьох тижнів увага всього серйозного музичного світу була прикута до визначної події - ХIV конкурсу імені П.Чайковсь­кого. Гран-прі на цих творчих змаганнях здобув 20-річний піаніст Даниїл Трифонов (Росія). Пред­-
с­тав­ник України - 26-річний Олек­сандр Романовський (екс-хар­ків’я­нин уже 13 років живе в Італії) став володарем призу па­м’яті Во­ло­димира Крайнєва. А представни­ки Кореї пішли широким фронтом у всіх основних напрямках, укотре підтвердивши заявку Сходу на музичну експансію.

Уперше конкурсні баталії проходили не тільки в Москві, а й у Пітері (в категоріях «скрипка» і «вокал»). Причиною таких змін, на думку голови оргкомітету диригента Валерія Гергієва, став брак у Білокам’яній хороших концертних залів - рівня великого залу Московської консерваторії.

Тим часом реставрація і ремонт ВЗК, як і сам конкурс, потребували витрат у кілька раз більших, ніж було заплановано. За новим регламентом скоротилася кількість фіналістів (залишили по п’ять переможців у всіх інструментальних номінаціях і по чотири у вокалістів - жінок і чоловіків).

Скромний для форуму такого масштабу призовий фонд розподілено на 20, 15, 10, 5 і 3 тис. євро (за відповідне місце). Плюс Гран-прі - 10 тисяч.

Крім того, Гергієв заснував і спеціальний приз для піаністів - пам’яті Володимира Крайнєва.

Та головною нагородою на цьому конкурсі, безперечно, стали майбутні ангажементи. Ос­кіль­ки ХIV конкурс - перший, який гарантує лауреатам виступи на найкращих світових сценах. Талановита молодь незабаром підпише контракти з провідними світовими артистичними агентствами. А найбільш значущі концерти з участю переможців пройдуть під «патронатом» Валерія Гергієва - з Лондонським симфонічним, Симфонічним оркестром імені Верді, оркестром Маріїнського театру.

Таким чином, Гергієв зробив досить серйозну заявку на майбутнє… Його ім’я - вже гарантія успіху, серйозного підходу до серйозної музики. Тому, очевидно, саме йому й доручили ці своєрідні «реформи» в рамках конкурсу Чайковського.

Передчуття змін давно витало в повітрі. І виникали ці передчуття у зв’язку з різними делікатними моментами, що накопичилися за останні 25-30 років. Головне - це таємно й відкрито обговорювана практика лобіювання членами журі власних (або тих, що входять у відповідне угруповання) учнів.

Гергієв мусив зламати «хребет» «традиціям», які повільно перетворили цей, безперечно, авторитетний колись форум на подію «придворного життя» Московської консерваторії та місце боротьби авторитетів її професорів.

Гергієв і новий директор конкурсу Річард Родзинський (який багато років керував організа­цією конкурсу Вена Клайберна в США) вже зробили серйозні кроки. Наприклад, міжнародне журі (з усіх спеціальностей), представлене зірками, які в ос­нов­ному не займаються музичною педагогікою і не зацікавлені в лобіюванні власних учнів.

На початку кожного прослуховування публіка вітала журі: піаністів Пітера Донохоу, Баррі Дугласа, Юхима Бронфмана; співаків Олену Образцову, Ренату Скотто, Володимира Атлантова; скрипалів Анне-Софі Муттер, Леонідаса Кавакоса; віолончеліста Маріо Брунелло, композитора Кшиштофа Пендерецького.

У складі суворої суддівської колегії (з кожної спеціальності) - близько десяти серйозних експертів. На жаль, з об’єктивних причин не змогли приїхати вокалісти Тереса Берганса і Ферруччо Фурланетто, піаніст і диригент Володимир Ашкеназі, скрипаль Микола Цнайдер.

Були й незлагоди… Вони почалися, коли після першого туру вийшов з журі і покинув Москву не згодний з результатами бразильський піаніст Нельсон Фрей­ре. Тут і завирували дискусії...

Правда, в цьому пункті важливо згадати історію. У конкурсі 1958-го брали участь тільки піаністи й скрипалі, з другого (1962) було запроваджено спеціальність «віолончель», з третього (1966) - «вокал». За винятком, мабуть, безпрецедентної перемоги Вена Клайберна 1958 року, в подальших змаганнях поступово виникало дедалі більше колізій, які збурювали публіку. До слова, нині американський піаніст побував у Москві. У липні кумиру хрущовської відлиги (почесному голові фортепіанного журі-2011) виповнюється 77 років. Клайберн був присутній на III турі, зустрівся з журналістами й отримав, нарешті, передані йому листи радянських шанувальників, які п’ятдесят років зберігалися в архіві Будинку-музею Чайковського в підмосковному Клину…

…Як правило, чимало інтриг конкурсу останніх років стосувалися нещадного вигнання зі складу його учасників конкурентів учнів професора Сергія Доренського, могутнього завідувача фортепіанної кафедри МДК, декана фортепіанного факультету. Він виховав чудових виконавців: М.Луганського, В.Руденка, Д.Мацуєва, П.Нерсесяна. Але був і членом журі, коли хтось із них виступав. Через його «політику» з конкурсу неодноразово «вичищали» молодих музикантів, які посміли вчитися на За­ході і мали трохи інші стильові й піаністичні особливості. Цій давній «традиці» й постаралося покласти край журі-2011.

Щоправда, тепер, на думку деяких критиків, «разом з водою вихлюпнули й дитину»… Емоції вирували в кулуарах, на форумах, на прес-конференціях після оголошення фіналістів ХIV конкурсу… Адже до третього туру не пройшов жоден з московських «магістрально» вихованих піаністів. Хоча серед них були й титуловані - Філіпп Копачевський, Павло Колес­ников, Едуард Кунц.

Особливо гостро сприйняли деякі московські ЗМІ відсутність у фіналі бронзового лауреата попереднього конкурсу - представника петербурзької школи Андрія Лубянцева. У свою чергу сам Гергієв спробу створити щось на зразок «призу преси» розцінив як ревізію результатів. Маестро був непохитний.

Утім, московські критики все ж таки скористалися правом оголосити альтернативні підсумки, віддавши більшість голосів саме Лубянцеву.

А як на мене, абсолютного переможця в піаністів не було. Хоча в окремих розділах змагань виникло чимало яскравих моментів, які не забуваються. Один з них - пов’язаний із призом Крайнєва, який заслужено отримав 26-річний представник Ук­раї­ни, екс-харків’янин Олександр Романовський. В основному змаганні в нього четвертий результат. Інші місця в піаністів розподілилися так. Золото і Гран-прі - в 20-річного Даниїла Трифо­нова (Росія, школа при Академії Гнесіних та інститут музики у Клів­ленді, США). Хариз­матич­ний, яскравий виконавець потішив доброю технікою, вражаючим звуком, буквально «скрип­ковим співом» свого рояля у Першому концерті Ф.Шопена.

Друге й третє місця - у талановитих, чудово вишколених конкурсантів з Кореї: 17-річного Сенг Чжін Чо й більш зрілої Йол Юм Сон. Вони мають феноменальну техніку й досить глибоко проникають у секрети академічної музики, хоча чимало критиків не приймають їхньої інтерпретації. Нічого не поробиш - європейська музика дедалі впевненіше почувається під пальцями азійських музикантів…

Конкурсанти грали на розкішних роялях - Steinway, Yamaha, Kawai та Fazioli. Вибирали не тільки марку, а й можливість грати на певному інструменті…

Тим часом у кулуарах форуму з’ясову­вали: чим же є цей «музичний конкурс» - бізнесом чи мис­тецтвом? Представ­ники оргкомітету й журі гаряче доводили: звісно ж, мистецтвом!

Будучи вірною прав­ді життя, заперечу - і бізнесом теж… На Заході серйозна музика - це галузь духовних задоволень для безлічі розумних і багатих людей, тобто дорогий і престижний «товар». У цьому бізнесі часто багато важать тонкі матерії: особистість виконавця, його артистизм, а також психологічна стійкість.

І ще один цікавий сюжет недавнього «чайника», як іноді любовно-жартома називають знаменитий конкурс у кулуарах: виконання програм третього туру з усіх спеціальностей супроводжували знамениті оркестри. У категорії «фортепіано» акомпанемент Російського національного оркестру геть на радував. За його пультом стояв не Михайло Плет­ньов, а запрошений Олександр Дмитрієв: грати молодим музикантам було нелегко.

Найвдаліше грали віолончелісти, які тримали високу планку світового рівня. Їхні сольні змагання захоплювали, а в третьому турі хмизу у вогонь успіху підкинув ДАСО Росії ім. Євгенія Свєтланова, який продемонстрував еталонне звучання.

На жаль, і тут не обійшлося без скандалу. Головного диригента оркестру Марка Горенштейна відсторонив від конкурсу сам Гергієв - за грубий випад на репетиції на адресу фіналіста. Після чого його замінили молоді пітерські диригенти Михайло Агрест і Павло Смєлков. У підсумку золото завоював Нарек Ахназарян - «об’єкт брутальності» Горенштейна.

Пізніше диригент вибачився за свій тон, а скривджений вір­менський віолончеліст отримав також приз глядацьких симпатій.

Срібло серед віолончелістів - у юного, дуже яскравого Едгара Моро (Франція). Бронза - у 18-річного білоруса Івана Каризни. А четвертим став міцний німець Норберт Ангер, який не зумів у фіналі підтримати рівень власних перших турів. П’яте місце присудили дуже досвідченому концертмейстерові групи віолончелей театру Ла Скала Умберто Клерічі (Італія), зовнішній артистизм якого у фінальному Шумані видався напускним…

Цікаві результати й у скрипалів. Схоже, по-справжньому міжнародне журі й тут зламало неписані традиції. В останні роки на багатьох конкурсах призові місця, зазвичай, посідали учні екс-росіянина Захара Брона, професора Вищої школи музики в Кельні, котрий має учнів у Японії, Лондоні, Мадриді. З п’яти нинішніх фіналістів тільки один колись брав у нього уроки - ізраїльтянин Ітамар Зорман. Він посів друге місце, поділивши його з пітерцем Сергієм Дога­ді­ним. Скрипкове журі порушило регламент, не присудивши I премії в цій номінації (хоча у правилах сказано, що вона присуджується обов’язково). Іншими призерами стали Джех’є Чі (III премія, Корея), Найджел Армстронг і Ерік Сільберт (обидва зі США, IV і V місця). У фіналі скрипалям допоміг знаменитий петербурзький ЗКР АСО, яким диригував Микола Алексєєв.

Ще несподіваніші підсумки - у вокалістів. Їм акомпанував оркестр Маріїнського театру з Михайлом Татарніковим за пультом. Тут серед жінок і чоловіків присуджено не по чотири (передбачені регламентом), а лише по дві премії. Обидві перші вирушили в прекрасну Корею! Усього ж цій країні перепало п’ять цінних премій: дві фортепіанні, дві вокальні й одна скрипкова. Отак і стався розгром європейських музичних шкіл… Корея forever!

ХIV конкурс імені Чайковсь­кого, природно, далеко не в усьому був досконалий, навіть попри «патронат» дуже впливового В.Гергієва. А проте важливий крок на шляху до прозорості й перемо­ги над корупцією таки зроблено. Беззастережне завоювання Гер­гієва та його нової команди - інтернет-трансляції репетицій конкурсу, живі інтерв’ю експертів та учасників, коментарі ведучих.

А найголовніше, мабуть, відкрите онлайн-прослуховування учасників. Конкурс таким чином дивилися сотні тисяч користувачів на всіх континентах. Іноді навіть висловлювалися крамольні думки про можливі в майбутньому студійні змагання виконавців перед камерою. Звичайно, це неможливо, бо конкурс Чайковсь­кого - живе музичне дійство. Деяка частина публіки, щоправда, сприйняла різні нововведення Гергієва - ком­п’ютерний підрахунок голосів, зміну програм і регламенту - як «американізацію», зазіхання на колишні святині… Заперечу незгодним: відкриті прослуховування, незаангажованість «космополітичного» журі та багатонаціональний склад переможців - це все-таки запорука престижу і конкурсу, і імені самого Чайковського.