Режисер Олена Фетисова: "Найважчі епізоди "Параджанова" знімали у справжній в'язниці у Дрогобичі ..."

Світова прем'єра українського фільму "Параджанов" відбудеться на Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах 4 липня. А незабаром ця ж стрічка візьме участь одразу у двох програмах Міжнародного одеського кінофестивалю. Фільму про Сергія Параджанова чекають і друзі режисера, і сінефіли. Україна створювала цей проект у копродукції з Францією, Грузією, Вірменією. Бюджет - 1 млн 980 тис. євро. Співрежисер, автор сценарію і продюсер проекту - Олена Фетисова (Україна). Співрежисер і виконавець головної ролі - Серж Аведікян (Франція). Напередодні світової прем'єри і фестивального старту "Параджанова" Олена Фетисова розповіла про деякі етапи створення цього амбітного проекту - спеціально для DT.UA.

- Олено, сьогодні у світі кіно дуже затребувані байопіки. Що особисто вас підштовхнуло до ідеї зробити кінокартину про долю Параджанова, фільми якого стали класикою кіно?

- Робота над сценарієм розпочалася п'ять років тому. Саме життя підштовхнуло до цієї теми. Я народилася в сім'ї кінематографістів. Дитинство минуло на студії Довженка. Ходила на закриті перегляди фільмів. "Тіні забутих предків" подивилася саме там...

Давно усвідомила: цей митець вартий того, аби про нього зняли кіно. Адже він зробив для України більше, ніж будь-хто інший у цій галактиці, створивши один із найвідоміших у світі українських фільмів.

Отож, упродовж року - з 2008-го по 2009-й - писала сценарій. Проробляла проект. Було важко. Потрібно було доводити, чому саме цей фільм необхідний тут і тепер і чому його слід профінансувати.

Упродовж 2009 р. в рамках Європейської продюсерської програми EAVE, куди проект "Параджанов" відібрали на конкурсній основі, тривали інтенсивні роботи, тренінги з професіоналами з Європи та Голівуду. Саме на семінарах EAVE знайшла першого копродюсера фільму з Грузії...

- Якщо говорити про концепцію проекту... В чому вона?

- Хотілося створити світ, у якому жив Параджанов. Цей митець завжди грав. Багато хто вважав його таким собі "вічним клоуном". А мені хотілося показати людину, яка залишається сама, а навколо - нікого.

Про все інше можуть пліткувати: "Він не так одягався, не так говорив, сидів у іншій в'язниця, їздив іншими містами...".

До таких претензій я готова. Буду рада послухати друзів, колег, які скоро побачать картину.

Це ж художній фільм. І, природно, документальної біографії Сергія Йосиповича бути не може.

Хотілося створити такий собі збірний образ легендарної людини. Такого собі нон-конформіста, який виступає проти всього, що не відповідає його внутрішньому світові.

Сценарій я створювала таким чином, що головний герой - це центр, навколо якого обертається "всесвіт". Люди з'являлися-зникали, але кожна відігравала певну роль у його долі. Це завдання було реалізоване з допомогою багатонаціонального акторського ансамблю. Роль головного героя виконав Серж Аведікян, партнерами якого були грузинський актор Заза Кашібадзе, російський
актор Карен Бадалов, а також великий колектив українських артистів: Юрій Висоцький,
Володимир Кузнєцов, Алла Сергійко, ціла плеяда молодих артистів, яких ми відкрили у фільмі. Звісно, особливо хочу відзначити блискучу акторську гру російської актриси Юлії Пересільд у ролі Світлани, дружини Параджанова. Світлані Іванівні Щербатюк вона дуже сподобалася.

- Як поставилася сім'я до фільму - ще на етапі задуму і вже коли він був готовий?

- Звісно, я розуміла, що не маю морального права робити фільм без узгодження з сім'єю. Тим більше це стосується і деяких юридичних моментів. Авторське право на творчість Параджанова належить сім'ї. Всі ці питання врегулювали. Світлана Іванівна та син режисера Сурен читали і перший, і шостий, і дев'ятий варіанти сценаріїв. Допомагали й уточнювали. Повторюю, я не прагнула документального відображення життя режисера.

Буквально три тижні тому показала останню версію фільму Світлані Іванівні. І вона сказала, що всі п'ять років, доки тривала робота, дуже хвилювалася. Адже часто образ Параджанова спотворювали. І це було боляче. Вона подивилася фільм двічі підряд. Російську й українську версії. Навіть плакала.

- Слід гадати, багато часу пішло у вас на архіви, на вивчення багатої бібліографії про режисера?

- Так, це і робота в архіві кіностудії Довженка, в архіві музею Параджанова в Єревані. Це й десятки книжок-спогадів, рукописів. Це зустрічі з людьми, розповіді яких записувала. Історія створена з тонких ниток...

- Гадаю, не здивую вас наступним питанням... В історії арешту і розправи над Параджановим домінує версія про "замовлення" цієї людини всесильним КДБ. Називають ім'я студента Валентина Паращука, називають інші імена, зокрема автора доносу такого собі Семена Петриченка, особи насправді вигаданої. Як відображено у цій кіноісторії образи справжніх чи вигаданих губителів режисера?

- У фінальних титрах картини є текст: "Незважаючи на те, що цей художній фільм побудовано на реальних подіях, імена деяких персонажів змінено, окремі персонажі є узагальненими образами або повністю вигаданими, а цілий ряд подій у фільмі є художнім вимислом". Персонаж, який зрадив режисера, не вигаданий. Персонаж-слідчий - також.

Однак немає конкретних прізвищ. Усе це - тонка матерія. Потрібно історію розповідати так, аби вона працювала без спекуляцій. Або - потрібно знімати документальний фільм.

Взагалі, сцени Параджанова у в'язниці - для мене найтяжчі епізоди фільму. А зйомки в самій в'язниці - небувале емоційне напруження. Тим більше що ми знімали у справжній тюрмі, у Дрогобичі. В кадрі - поряд із артистами - знімалися справжні в'язні.

Ще на етапі сценарію цей епізод я переписувала разів 50. Читала й відчувала: от "не вірю!", самій щось не подобається. Бентежила недостовірність. Хотілося зняти ці сцени так, щоб було емоційно страшно. Щоб люди повірили, як важко в цих місцях велося генію. Ми втілили один такий епізод (його згодом побачите) з допомогою анімації.

Використали в картині один незвичайний метод - вхід героя в знімальний простір кадру. Це не новий прийом, що реалізується з допомогою комбінованих зйомок...

Параджанов ніби "входить" у кадр своїх фільмів і "режисирує" там. Нам довелося відтворити його знімальний майданчик. Важке було завдання, та ми впоралися.

- Що скажете про свою творчу групу?

- Основна частина творчої групи - українська. Це талановитий оператор-постановник Сергій Михальчук. Вдячна йому, що він із самого початку повірив у проект і втілив усі мої задуми. Всі декорації, одне слово - "світ Параджанова" був відтворений руками наших спеціалістів під керівництвом чудового художника-постановника Влада Рижикова. Колекцію костюмів створила дивовижний майстер своєї справи Ірина Гергель.

Коли почалися кастинги, виникли труднощі з пошуком виконавця на роль головного героя. Довго не могли зупинитися на якійсь певній кандидатурі. І тоді креативний продюсер фільму Роман Балаян запропонував спробувати Сержа Аведікяна з Франції. Після проб вирішили, що саме він і зніматиметься. У зв'язку з тим, що на головну роль я запросила французького актора, виникла необхідність отримання фінансування з Франції. Оскільки у Франції існує система балів для отримання фінансової підтримки копродукційного проекту, значну частину яких становить бал за режисуру, після тривалих вагань та консультацій я вирішила запропонувати Сержу Аведікяну співрежисуру в роботі над фільмом на паритетних засадах відповідно до нормальної практики - 50/50, про що було підписано відповідний договір.

Зйомки проходили на єдиному подиху. Серж Аведікян - професійний актор. Хоча недостатнє знання російської мови йому заважало місцями грати достовірно. Хороший показник, що Світлана Щербатюк сказала: "Схожий ...".

- Так, Серж Аведікян приголомшливо схожий на Параджанова. Це грим такий майстерний?

- Ні, в цьому труднощів не було. Обійшлися "мінімалізмом". Ми не використовували пластичний грим, оскільки Серж Аведікян - вірменин, у нього певний типаж. Але зовнішність головного героя у фільмі - незаперечна заслуга українського художника з гриму Олени Пазич.

- У роботі над Параджановим зійшлося багато країн і багато інтересів...

- Це перш за все український фільм. Так зірки зійшлися, що на момент задуму почалося повноцінне фінансування кінематографу в Україні. Тому 2010-го проект "Параджанов" виграв конкурс і отримав 50% бюджету від Державного агентства України з питань кіно. Далі залучила деяких українських інвесторів. А це ще близько 10%. Фактично 60% бюджету фільму - українська частина.

Непростим завданням було переконати зарубіжних копродюсерів приєднатися до фільму. Я представляла проект на різних копродукційних ринках - у Каннах, Софії, Єревані, Таллінні... Відтак спільно з французькими копродюсерами подали цей проект на розгляд одного з найбільших французьких каналів - "Арте". Сценарій сподобався. Він переміг серед сотень претендентів. Таким чином, Франція стала копродюсером "Параджанова". Потому гроші виділили Грузинський і Вірменський кінофонди. Загалом, фільм вийшов багатонаціональний.

- А хто в картині виступив консультантом?

- Це Роман Балаян, Світлана Щербатюк, а також Михайло Бєліков, який пішов від нас рік тому. Він був другом Параджанова. Бєліков - один із найталановитіших українських режисерів. Він був першим, кому я принесла сценарій. Він і сказав: "Оленко, це потрібно знімати!".

- А Лілі Брік знайшлося місце в цьому фільмі? Вона ж свого часу дуже допомогла Параджанову.

- Через бюджет ми не змогли ввести у фільм персонаж Лілі Брік. У першій версії сценарію це було. Але зазначена версія тягнула на 12 млн євро за своїм наповненням. А перед нами стояло завдання розповісти ту ж історію, проте з можливістю реального фінансування.

Ліля Брік була ангелом-охоронцем Параджанова. Завдяки їй його достроково звільнили з в'язниці. Я знаю цю історію. Однак у фільмі її не відображено.

- Роботу над фільмом завершено. Презентуватимете картину на фестивалях разом із Сержем Аведікяном?

- Так, звісно. Слід зазначити, що "Параджанов" - мій режисерський дебют у повному метрі. Як і в Сержа Аведікяна, який розділив зі мною обов'язки режисера. Серж свого часу здобув "Золоту пальмову гілку" за короткометражний анімаційний фільм. І все ж глобальні режисерські рішення на знімальному майданчику йому було приймати складно, адже сценарій написано так, що головний герой весь час у кадрі. Однак, відповідно до нашої домовленості, всі фінальні рішення щодо режисури під час виробництва фільму ми приймали спільно.

На жаль, тепер ситуація трохи змінилася. Мені гірко про це говорити... У сценарії є епізод із минулого, коли готувалася постановка "Сурамської фортеці" Сергія Параджанова і Додо Абашидзе. Міністр сказав Додо: "Якщо цей фільм вийде, вся слава відійде до Параджанова, але якщо буде провал, усе звалять на тебе...".

Наразі відбулася певна "мімікрія" і в нашого чудового
виконавця головної ролі. Він
інколи вважає себе більше Сергієм Параджановим, ніж реальною людиною, котра створювала фільм про генія. Він дає інтерв'ю, які свідчать, що він не просто хоче перетягнути на себе ковдру, а все "привласнити" собі. Дуже гірко читати таке...

Слово "ми" зникло з його висловлювань про виробництво фільму і перетворилося на слово "я".

- А в чому суть суперечностей?

- Серж по завершенні виробництва картини став позиціювати цей фільм як "свій". Це, мені здається, - егоцентризм, який переступає всі межі. Не можна ж повністю нівелювати початкові домовленості та реалії виробництва фільму...

- А які у вас стосунки з паном Аведікяном тепер?

- Зараз у нас важкі стосунки. І не хочу цього приховувати. На жаль, такі дивні речі почалися після того, як фільм було завершено. Але я все одно для себе в пріоритеті маю тільки майбутнє фільму і нині зайнята його просуванням.

- І останнє запитання, яке багатьох тривожить. Як складеться доля фільму у вітчизняному прокаті?

- Давно співпрацюємо щодо цього фільму з компанією "Артхауз трафік". Початок прокату попередньо планується на перший тиждень жовтня або останній тиждень вересня. Для світового прокату поки що шукаємо агента. Розраховуємо на поїздку до Карлових Вар. Там заплановано деякі зустрічі. Та, оскільки задіяний французький телеканал, "Параджанова" обов'язково покажуть у Франції, Німеччині. Також заплановано покази і прокат у Грузії, Вірменії.