Репертуар для президента (вибране)

Озираючись у розплавлене літо з черговою цікавістю, що важливого сталося в «культур-мультур», доповідаю... Нічого не сталося. Окрім сонячних ударів (як наслідок: мрія письменника Ю.Андруховича відділити Донбас від України), а також головного урядового концерту. На якому співали-танцювали — друзям на радість, ворогам на зло — «такі люди»... Відбувалося це в державній резиденції «Залісся». І, напевно, без мене знаєте, хто там співав і Хто танцював.

Коли в липні на YouТube з’явився підпільний ролик «Танцюю для тебе», де Віктор Федорович нестямно кружляв Людмилу Кучму та Ірину Акімову, сто чоловік надіслали мені тривожні sms: «Терміново дивитися! Оце так дають!».

Бурхлива уява тут-таки сформувала струнку схему викиду в Інтернет компромату. Оскільки «урядовий» концерт суворо засекречений. І навіть народних депутатів доправляли в Залісся як американських шпигунів — спеціальними автобусами з темними шторками: від готелю «Київ» аж до самої держрезиденції.

А ось ліва півкуля, відповідальна за політ фантазії, тим часом паралельно малювала політ під люстрами Людмили Миколаївни... «Бідна!» — думав.

Але як жорстоко помилявся я.

«Підпільний» шоу-політкомпромат (із хореографічним таїнством Залісся) так і не зміг розплавити завмерлу лавину зловтіхи опозиції.

Виявилося: нічого такого, що компрометувало б...

У секретно відзнятих танцях «із зірками» (потім відкрию вам, хто знімав) багато «глядачів», навіть злобні форумні графомани, побачили просту й добродушну людину. Президент веселиться, куражиться: щиро радіє ювілеєві й найближчим друзям своїм (здебільшого заможним мільярдерам). Це не тиран, не деспот, навіть не «батько народів». А людина — у своїй особистій радості. І чого злословити?

Таких людей (тільки бідних), втомлених від клопітної праці, часто бачив у дитинстві... Коли в розпал якогось «свята врожаю» наморені трудящі чоловіки, трохи хильнувши, ніби виходили «з берегів»: витали над грішною землею, ніжно вхопивши мозолистою рукою якусь доярку... І — летіли! Ах! Понад бар’єрами...

Таких сцен земної людської радості зазвичай не беруть до перспективної уваги тупі «політтехнологи». Які частіше намагаються зліпити з політика не людину, а мумію, а потім усі вкупі страждають.

Але повернімося до «компромату». Оскільки з ним пов’язаний лише перший блок цього вітіюватого монологу — НЕБЕЗПЕКА БЕЗПЕКИ.

* * *

Декоровані заходи державної безпеки того дня своєї місії не виконали. Під натиском російських таблоїдів і продажністю запрошеної попси — заслони впали...

Провівши нескладне персональне розслідування, легко встановив: викид «компромату» з урядового концерту відбувся з допомогою «почту» народного артиста України Ф.Кіркорова. Оскільки в цей «почет» під виглядом члена його колективу був із паспортом делегований папараці з великого московського жовтого сайта. Неозброєним оком видно, як за спиною нехудого народного артиста проводиться «злочинна зйомка»...

З жовтими сайтами і газетками в поп-артистів «війна» лише в ефірі програми «Пусть говорят!». Насправді в них давно налагоджений планомірний виробничий взаємообмін сенсаційною інформацією. Рука руку миє, а товариш на товариша «зливає».

Коли, наприклад, відбувається «злив» на примадонну — з боку її чергового «чоловіка», то це сприймається як природний закон тамтешньої «корпоративної етики».

Коли ж поп-фігуранти віроломно вторгаються в державне закулісся (передчасно озолотившись нелюдськими гонорарами за своє бекання), то виникає очевидна небезпека... безпеки.

Що казати, думаєш, коли навіть першу особу не можуть захистити (з такою «загорожею»!) від стороннього вторгнення, то чого чекати нам — особам 21-м чи 1000001-м?..

Що ще симптоматичне в
цьому питанні... Пострадянська поп-індустрія зразка 90-х ХХ — початку ХХI століття у нас на очах зрівняла себе в правах з політикумом. На якійсь загальній — символічній — вазі вони почуваються ідентичними гирями. Як два чоботи. Разом на виборах, одночасно — в ефірах, на ювілеях.

Дешева «пластмаса», яка недавно проходила в суспільному меню як «десерт для злиднів», наростила жир, нагуляла апетит. Знахабніла вкрай...

І тепер не просто диктує свої мерзенні життєві установки, не тільки шпигує одне за одним, а й потужно проростає — одне в одному — як гілка одного загального «спрута»: шоу-бізнес-політичного... Звідси — і вся подальша РЕПЕРТУАРНА ПОЛІТИКА.

* * *

Що, власне, відомо народу про музичні уподобання рідного президента? Або про уподобання інших «батьків»? Відомо, наприклад, що Барак Обама любить Брюса Спрінгстіна — хороший у нього смак. Дмитро Медведєв любить Deep Purple, Володимир Путін — «Любе».

…Микола II колись балетові благоволив, зокрема балерині Матильді Кшесинській, але тоді ж були й зовсім інші звичаї...

Як і тепер — інші смаки.

І ось завдяки газеті Ріната Леонідовича всім достеменно відомо, що Віктор Федорович — теж затятий меломан. Одного разу в Донецьку виступала Бейонс: він чув її пісні, але не знав, хто співає, а потім зрадів, коли дізнався. А так він давно знає і любить... Таїсію Повалій (вона за нього агітувала), Аллу Пугачову (вона посварилась із Тимошенко), Володимира Висоцького (у нього багато дошкульних фраз).

Любить президент і задушевне виконання популярних радянських пісень: «Вышел в степь донецкую...» (з кінофільму «Велике життя»), «Когда весна придет — не знаю» (з кінофільму «Весна на Зарічній вулиці).

Нормальний, скажу вам, смак. А що? Власне, чому цей муж повинен «обожнювати» замудрі симфонії Губайдулліної чи Шнітке, якщо ріс серед степу донецького, а потім ішов через заводську прохідну, яка в люди вивела його... Це — «його» репертуар. І про смаки взагалі не сперечаються.

І все ж на знаменитому урядовому концерті в Заліссі на честь ювілею (наполягаю, що це не приватний захід, а саме державний, оскільки такий масштаб!) — улюблених виконавців, на жаль, не виявилося.

Повалій зміцнювала «дружбу народів» з О.Лукашенком; Пугачова насолоджувалася приватним життям (тимчасово залишивши естраду); а Висоцький помер ще 1980-го...

Програма за заявками зазнала «змін».

Балерин у фурах у Залісся так і не завезли... І лакуну урядового шоу заповнив очікуваний продуктовий набір із поп-уламків 90-х: «дельфіни», «русалки», «зайки». Тобто всім відома флора і фауна, яку неможливо викорчувати з каналів телевізора. Ця вже давно остогидла постсовкова естрада, яка розквітла ще в кримінальні 90-ті, коли на арену нахабно вийшли дівчата фанерні, хлопчики-зайчики і композитори-бізнесмени, що переставляють чужі ноти.

О так, тоді починався веселий шалений час. Артист не мав бути особистістю мислячою: як правило, це все малоцікаві й абсолютно примітивні істоти. Композитору було необов’язково володіти природним даром мелодиста: ремесло бізнесмена з горою компенсувало всі «комплекси Моцарта».

Смішно й дивно, проте вже котрий рік ця поп-музика — і, як її відображення, нинішні урядові концерти — все ще процвітає за кримінальними шоу-бізнесовими законами 90-х!

Ні закон конкуренції, ні унікальність таланту, ні будь-що інше не має значення в цій невпинній «грі», куди постійно кидають старі «кістки»...

Взагалі, зверніть увагу бодай на метаморфози «архітектоніки» урядових концертів: тоді, недавно і тепер...

Раніше структура державного концерту була суворо вибудувана, архітектурно виважена. То була універсальна а ля кремлівська піраміда. Біля її підніжжя гніздилися радянські пісні про «Дніпро, Дніпро», що широкий-могутній, потім — арії з опери «Запорожець за Дунаєм», фрагменти «Лебединого озера», тоді хор Верьовки або танець «Повзунець» ансамблю Вірського, ще — дитячі колективи «Райдуга» або «Сонечко» (щось оптимістичне). І тільки під завісу, тільки ближче до верхівки концерту-піраміди дозволялося розкрити пащу обраним артистам естради...

У Москві зазвичай ця місія відводилася А.Пугачовій. Їй дозволялося навіть у захмелілому вигляді заводити перед ментами про мільйон червоних троянд.

У Києві статус «закривальниці» державних заходів був і залишився за С.Ротару. Тільки колись вона стверджувала, що «Октябрь — удивительное слово», а тепер: «Не дивись на мене, грай, музико, грай...».

У цій «схемі», здавалося, ніколи не буде збою. Оскільки влада, уряди — тобто «верхи» — завжди ідентифікуватимуть себе з «вершиною» культури. До якої належать прекрасні види й жанри: опера, балет, народна творчість, талановита пісенна лірика.

Але невдовзі в цій єпархії змінилося практично все (крім меси С.Ротару). Бандитські
90-ті стерли будь-яку потребу в «іншій творчості» — для пострадянських урядових запитів. А зіспіваність політикуму з попом (наголос на першому складі) — особливо в передвиборних турах — утвердила пріоритети новітні... Це виключно «низ» культури, тобто маскульт, який переміг на всіх фронтах. Він став новітньою політикою домінування, імітації, нав’язування, утвердження, оглуплення.

Звідси проростає й недавній гібрид урядового концерту — «корпоративний треш». Як основна форма життєдіяльності нинішніх попсових мікроорганізмів.

Цікава, проте, історія питання прояснилася. Від «кремлівської піраміди» — через кримінальний «передвиборний поп-шабаш» — до «корпоративного трешу»... Який тривожний цей шлях!

…Легко, скажімо, влаштовувати «урядовий корпоратив нинішній королеві Єлизаветі Англійській, якщо в її величності є талановитий і добропорядний сер Пол Маккартні, який зберіг і живий голос, і міцний запас творчої особистості, не підлаштувавшись під партійні ідеали тамтешніх конкуруючих угруповань.

І зовсім інший розклад — тут, у нас. Хоч у кого плюнь — відразу й потрапиш в учасника урядового концерту або передвиборного туру: перебіжчика, політичну проститутку, фанерну пустушку... Усіх цих нинішніх господарів життя і диктаторів смаків.

Тим драматичніше у цьому світлі наступне запитання: хто ж надалі, при новій владі, в нас буде призначений головним КОНЦЕРТМЕЙСТЕРОМ і ЦЕРЕМОНІЙМЕЙСТЕРОМ? Які люди відповідатимуть за репертуар і дозвілля президента?

* * *

Ці панове не за ширмою ховаються. Музичний супровід дозвілля президента, очевидно, й надалі опікатимуть «люди» І.Крутого. Близького до Регіонів композитора. Він очолює впливовий шоу-бізнесовий організм, що виріс на дріжджах 90-х і складається з компанії «АРС» та різних її відгалужень, на кшталт «Нової хвилі» у Юрмалі.

Репертуарна політика «людей» Крутого нам добре відома. Та ж сама прокисла солянка з поп-інгредієнтів 90-х (а ля Сєров, Аллегрова, Кіркоров). Плюс свіженькі метелики, які прилетіли з прибалтійських концертів.

Чіткий і жорсткий (а головне — дуже «український») продюсерський механізм працює без збоїв, перетираючи всіх «чужих», «інших» — неформатних, стверджуючи непорушність розкладів 90-х.

Пікантність ситуації ще й у тому, що І.Крутой днями підписав контракт із українською поп-групою «Пающіє труси». Гадаю, тепер вінцем наших майбутніх урядових заходів мають стати виступи саме цієї бездарної групи — тільки вже, ну, будь ласка, без трусів! Щоб ми ще раз переконалися, до чого все «це» докотилося...

А ось за гумор — під час дозвілля В.Януковича — відповідальними призначать «людей» В.Зеленського з «Кварталу». У них багато заготовок і креативних напрацювань на тему влади й опозиції. А нам того й треба. Нам тільки дай похихикати, послухати... На крайній випадок — оцінити: як гумор «демократичний» мутує в гумор «холуйський»...

Одне слово, дозвіллю президента не позаздриш... Не репертуар — а просто-таки «сонячний удар»! Ви вже там обережніше...