Раду Поклітару: "Шоу повинно тривати. Але без мене..."

Наш відомий хореограф Раду Поклітару невдовзі покаже в Одесі свій авторський фестиваль балету "Літо в стилі модерн" (шість вечорів - сім постановок). Проекту передує епіграф: "Коли у тебе відсутні табу, твоя палітра стає тільки багатшою…"

Напередодні фестивалю й напередодні десятиліття "Київ модерн-балету" Поклітару розповідає DT.UA про творчу палітру театру, розлуку з СТБ, майбутню прем'єру "Ближче, ніж кохання", а також про свого резонансного "Гамлета" на сцені Большого.

- Небагато хореографів у країні можуть похвалитися такими фестивалями, як твій в Одесі. Але, судячи з усього, це вже не перша така спроба…

- Мабуть, це спроба номер два. "Київ модерн-балет" невдовзі після заснування проводив аналогічний фестиваль у Києві, у приміщенні театру оперети. Той проект зацікавив серйозних людей зі світу музики, з продюсерського середовища. Зокрема, приїжджав Володимир Урін, нині гендиректор Большого.

Що стосується "Літа в стилі модерн", то мета його - зробити липневе театральне життя в Одесі насиченішим. Шість вечорів в Одеській опері - це сім наших постановок. Серед них проекти-довгожителі, такі як "Кармен.TV". Є й недавні прем'єри - "Довгий різдвяний обід", "Жінки в ре мінорі".

- Якщо згадувати перші кроки "Київ модерн-балету" й усвідомлювати його нинішній етап, то як би ти сам охарактеризував десятилітній період творчих "метаморфоз"? Яким театр був? Яким став?

- За цей період, власне за десять років, щось здобувається, але щось і втрачається.

- Що саме втрачається?

- Наприклад, втрачається дитяче хвилювання перед кожним спектаклем. Те, що спочатку сприймалося як зворушливе аматорство, як здача крові, як відповідальний іспит, - усі ці стани з плином часом, природно, трансформуються.

У перші сезони ми жахливо переживали з приводу будь-якого монтування. Артисти буквально тряслися через кожну дрібницю.

Те чарівне відчуття колишнього трепету все ж таки поступово минає…

- Пам'ятаєш, як Фаїна Раневська в одному з інтерв'ю Наталії Кримовій тоном прокурора казала: "З театру йде трепет"?

- Авжеж, але це все-таки трохи різні речі… Звісно, хочеться, щоб трепет у театрі "трепетав" постійно! Однак неможливо професіоналові трепетати всі десять років. Так можна і "стрепетатися" зовсім…

Тепер на місці колишнього хвилювання з'явився серйозний професіоналізм. Те, на що раніше в нас ішло кілька днів роботи, зараз можемо зробити за кілька годин. Причому більш якісно.

Загальний рівень "Київ модерн-балету", порівняно з першими його виступами, зріс. Правда, є й скептики, які кажуть: "Раніше все було ну ось прямо таке…"

А ви візьміть записи наших перших спектаклів і подивіться уважніше на ті танці, потім порівняйте їх з нинішніми. І зрозумієте, наскільки "Модерн-балет" усе ж таки став сильнішим. З трепетних ентузіастів ми перетворилися на серйозних професіоналів. Власне, в цьому і є попередній підсумок.

- Повертаючись до авторського фестивалю, нагадаю, що там сім різних балетних сюжетів. Яка з цих історій для тебе має особливе значення, важливий творчий злам - у плані задуму, народження, репетиційного періоду, переосмислення власного досвіду?

- У такому ракурсі нічого не можу вирізнити. Зазвичай мені як автору завжди ближча остання дитина, наймолодша. І все ж у репертуарі є й такі бестселери як "Лускунчик", "Лебедине озеро", а є естетські постановки - "Жінки в ре мінорі", "Довгий різдвяний обід". І те й інше має право на існування. А глядач має право вибирати те, що йому ближче.

- Багато твоїх постановок, у тому числі й перелічені, явно тяжіють до театру драматичного: про що свідчать конфліктність, яскраво виражені характери, сама по собі режисерська партитура.

- Я постійно вагаюся між драмбалетом і чистим безсюжетним танцем. Ось, наприклад, "Жінки в ре мінорі" (на музику Й.-С.Баха): сюжет можна переказати одним реченням, а танців - на півгодини. І все ж це більше танець, ніж драматичний спектакль. Хоча й драматургія там щільна.

Я, взагалі, схильний до того, що історія ніколи не заважає танцю, вона тільки допомагає йому.

Зараз на мене чекає один проект (поки що не афішуватиму його), і є відчуття, ніби мене намагаються ввергнути в "геєну огненну" чистого танцю - без підтримки літератури. Мене це насторожує. Бо, мені так здається, одна з сильних моїх сторін у хореографії саме в тому, що я хочу із задоволенням поєднувати хореографію й літературу. Тобто працювати "на межі", використавши з драматичного театру найкраще, а з мистецтва танцю - теж найкраще.

- За тривалий період роботи в "Київ Модерн-балеті", мабуть, доводилося роздумувати, скажімо так, про головні методологічні особливості свого ж балетного почерку. Що можеш сказати сам про себе - про сильні сторони цього стилю?

- А я, взагалі, не вмію й не дуже хочу аналізувати сам себе. Хоча в мене в дипломі і вказані дві спеціальності - дві професії-антагоністки. В одному й тому самому документі написано, що я і хореограф, і мистецтвознавець.

Сміявся, отримуючи диплом. Виходить, можу під псевдонімом писати сам на себе хвалебні рецензії (причому якісно)?

- А в тебе є ще й прихований літературний талант?

- Між іншим, добре писав свого часу. І тепер пишу.

Але є небезпека - препарувати власну творчість із якоїсь суто критичної, теоретичної точки зору. Ти неначе намагаєшся розібратися, з чого сам створюєш той або інший твір. І в процесі розбирання, на жаль, щось зникає, розчиняється. Це як у дитинстві: береш нишком у тата годинник, розбираєш його, потім складаєш, усе пригвинтив, а він не працює!

Щоб не наражатися на таку небезпеку, треба не заглиблюватися в "рецензування" самого себе, а займатися тільки творчістю, яка часто спонтанна, імпульсивна, експресивна, ірраціональна.

- Якщо вже говоримо про певний етап твого театру, кого за цей період міг би виділити з танцівників-акторів як головних стовпів загальної справи, як своїх соратників?

- З приводу артистів нічого не говоритиму. Всі чудові. Скажу краще про хореографів.

"Київ модерн-балет" створювався як мій авторський театр. Але свого часу ми затіяли гала-проект сучасної хореографії, який передбачав постановки молодих. Вони приносили свої роботи, показували їх. Згодом багато що випускали на публіку.

Сам процес дорогого вартий. Бо якраз молодим хореографам і не завжди вдається вийти з андеграунду. Одна річ, коли сидиш у балетному залі й дивишся сам на себе, любимого. А інша - коли в залі 450 людей, і ти розумієш, що твій опус проходить серйозну перевірку на міцність.

Отож, за час існування нашого проекту багато молодих і випробували себе як хореографи. У когось вийшло, й він пішов далі. У когось не вийшло, і страшного в цьому нічого немає. Треба розуміти, що хореограф - штучна професія.

Тим приємніше, що все ж таки з'явилося кілька імен, якими пишаюся. Наприклад, Олексій Бусько, що поставив у нас "Видіння Рози", "Пори року". Він розвивається як хореограф, фонтанує ідеями.

- Зважаючи на все, багато молодих хореографів підлаштовуються під тебе? Це безпосередній вплив твоїх же творінь?

- Ні на кого особливо не впливаю! Але якщо молодь просить мене щось подивитися, щось підказати, то звичайно.

Ось недавно дебютував як хореограф Сергій Кон. Його "Лялька. Нова історія Коппелії" уже йде в Муніципальному театрі для дітей та юнацтва. Привітав Сергія, розуміючи наскільки це складно - ставити багатоактний балет для трупи, яка має певні традиції.

Коли працюю в Большому театрі, сам часом переживаю труднощі. Оскільки борюся з цією класичною школою, що, як проказа, зсередини проїдає все тіло й інколи заважає артистам бути на сцені природними. На цю роботу затрачається багато енергії: зробити з артистів балету природних людей (на сцені). Отож: Сергієві це вдається…

А вже 30 червня в нашому театрі відбудеться прем'єра одноактного балету "Ближче, ніж кохання" на музику Й.Пахельбеля, Г.Генделя, К.Глюка, А.Вівальді, Е.Боссо, А.Марчелло. Хореографія і постановка Артема Шошина - соліста нашого театру і фіналіста телевізійного проекту "Танцюють всі" на СТБ.

Мені здається, в Артема цікаве майбутнє. Принаймні те, що я бачив на репетиціях, переконує, що слід очікувати естетського видовища. Ну, а використання Артемом музики епохи бароко тільки доводить, що в зовсім молодих творчих людей може бути чудовий музичний смак…

- Минуло більше півроку після твоєї прем'єри "Гамлета" на сцені Большого театру. Балет зустріли дуже емоційно. Який нинішній післясмак?

- Чесно зізнаюся: післясмак дуже сильний, неймовірно гострий. Після постановочного періоду в Большому в мене була неймовірна втома. І прем'єрні покази пройшли наче в тумані. Багато що просто погано пам'ятаю. Оскільки був неймовірно виснажений, аби щось тверезо оцінювати.

Та ось недавно полетів на другий блок "Гамлета", уже в червні. Як глядач (і як професіонал) зумів отримати справжнє задоволення від постановки. Спектакль живий, артисти ростуть. До "Гамлета" інтерес тільки підвищується.

Я досить скептично ставлюся до розповідей на кшталт "а на моєму спектаклі була така-ось видатна людина…" Ну й що? Проте з приводу інтересу до "Гамлета" зазначу: на останніх у часі спектаклях був, наприклад, видатний режисер Вуді Аллен, був Валерій Гергієв. Отож спектакль живе своїм життям.

- Власне, "Гамлет" уже "пішов" від тебе - чи все ж таки переслідує, плететься вслід, чимось мучить?

- Розумієш, усі спектаклі живуть самостійно - незалежно від моїх емоцій. Можна щось відкоригувати, навіть пополірувати. Але на загал цінніші акторські привнесення в постановку, - це найкраще. Згодом актор стає значно вільнішим у балетному тексті. До того ж Большой вирізняється тим, що в нього надзвичайно потужна виконавська школа: вони там не просто добрі танцівники, а ще й сильні артисти.

- Спільно із всесвітньо відомим театральним режисером Декланом Доннелланом ви розкриваєте трагедію принца Данського - крізь призму-ретроспекцію його тяжкого дитинства. Мовляв, звідти, родом з дитинства, всі подальші драми й спокуси. Це твоя ідея чи Деклана?

- А цього вже ніхто не дізнається! Ми три з половиною роки готували "Гамлета". І весь цей час провели з Доннелланом у різних точках Європи в розмовах про балет. Зустрічалися в Ризі, в Юрмалі, в Москві, навіть у Києві.

- Доннеллан таємно приїжджав до Києва? І ніхто про це не знав?

- Так, у Києві він був. Правда, цей режисер не любить афішувати свої візити. Тож про початкове авторство тієї ідеї, повторюся, ніхто нічого не дізнається.

- Що в історії принца - власне, в оригіналі і в балетному тексті - особисто для тебе найбільш важливе й особистісне?

- "Гамлет" для мене - про втрати. Насамперед. Принц втрачає по черзі практично все у своєму житті - батька, матір, кохану, друзів. Тобто всіх і все. У зв'язку з "Гамлетом" мені думалося ще ось про що: наскільки ж недосконалими створив нас Господь Бог, коли не наділив здатністю переживати всі ці втрати… Ми не вміємо цього робити. У тому числі і про це "Гамлет".

- Раду, багато хто чекає тебе в черговому сезоні телевізійного танцювального проекту на СТБ. Шоу триватиме?

- Шоу повинно тривати. Але без мене... На жаль. У "Танцюють всі-8" я взяти участь не зможу, оскільки мій робочий графік, на жаль, не зістикується з графіком телевізійних зйомок, що тривають майже п'ять місяців.

Нинішнього року не зміг дозволити собі таку розкіш, вибравши інші пріоритети. Втім, якщо запустять "Танцюють
всі-9", то, можливо, з часом і вдасться наші графіки узгодити.

- Які проекти перетягнули тебе на свій бік, якщо довелося жертвувати рейтинговим і економічно вигідним шоу?

- Це суто творчі проекти. В Україні, в Європі. Але передчасно нічого не афішуватиму: від задуму до втілення - складний шлях.

- І насамкінець. Колись ти говорив про бажання отримати українське громадянство. Як із цим справи сьогодні?

- Поки що справи з місця не зрушили. В мене просто посвідка на проживання в Україні: це мені допоміг зробити телеканал СТБ.

Але можу сказати, що я за цей час отримав із рук міністра культури паспорт громадянина Молдови. А це дає, крім відчуття причетності до свого національного коріння, ще й приємний бонус - у вигляді безвізового режиму з країнами Європи.