П’ЯТНАДЦЯТИЙ, АЛЕ НЕ ОСТАННІЙ?..

Інтрига ХV ювілейного фестивалю «Кінотавр», який за традицією проходить у червні в Сочі, зав’язалася задовго до його старту — у Москві. Вміщуючи в себе два фестивалі — Відкритий російський (власне, винуватець торжества) і Міжнародний, що останніми роками став оглядом європейського кіно, — «Кінотавр», по суті, найбільш представницький із національних кінофорумів, який органічно замінив всесоюзний кінофестиваль, який помер разом із радянською імперією. Завдяки своєму ідеологу Марку Рудінштейну, президенту групи компаній «Кінотавр», і незмінному президентові сочинського фестивалю Олегу Янковському, «Кінотавр» не тільки пережив найменш сприятливі для національного кінематографу часи, а й значною мірою сприяв його виходові з кризи. У період малокартиння це було місце, де кінематографісти могли обговорити свої проблеми, обмінятися ідеями, навіть помріяти. У часи складних економічних зламів, повного розвалу прокату це була чи не єдина можливість, відпочиваючи з однодумцями, побачити наше кіно на великому екрані. І раптом, коли відродилося кіновиробництво, пішов потік картин, керівництво фестивалю в офіційній заяві повідомляє про своє рішення залишити штурвал.

Звісно, позначається нелюдська напруга організаційної роботи, що залишається за кадром, вічна проблема фінансування. Те, що Марк Рудінштейн і Олег Янковський залишили фестиваль, можна розцінювати і як акт розпачу, і як бажання привернути увагу держави до проблем з такими труднощами вирощеного кіноогляду. Не можна сказати, що «Кінотавр» зовсім забутий, занедбаний. І держава підкине грошенят у міру можливості. Щоправда, не так щедро, як іншим фестивалям, обтяженим історією, що сягає в радянське минуле, або новонародженим. Уже не перший рік підтримує «Кінотавр» керівництво Краснодарського краю на чолі з губернатором і главою міста. Але цього, на жаль, недостатньо. Поки що питання повиснуло в повітрі, а фестиваль, стартувавши, покотився своїм шляхом по добротно прокладених рейках.

Як завжди, припинився дощ і засяяло сонце, відбиваючись у сріблі синьої зоряної доріжки, по якій пройшли, супроводжувані криками захоплених глядачів, визнані гуру від кіно, список яких вельми довгий, і нові, але вже дуже популярні перші особи кіно ХХІ століття. Урочисте відкриття прикрасило чудове лазерне шоу, де головними персонажами були Янковський і Рудінштейн. Було сказано всі належні слова і навіть дано деякими офіційними особами туманні обіцянки. Паризьке танго станцювала мігруюча балетна діва Анастасія Волочкова. Було представлено журі, яке вперше в історії фестивалю очолив сам Марк Рудінштейн. Відгримів у нічному небі сяючий феєрверк. І розпочалися фестивальні будні, які змінили пишне свято зі сльозами на очах.

В основному конкурсі ВРКФ 17 картин. Серед них — «Водій для Віри» Павла Чухрая. Це, на мій погляд, явний претендент не тільки на головний приз, а й на приз за кращу чоловічу роль, яку тонко, розумно і дуже яскраво зіграв наш Богдан Ступка. Думаю також, що безумовним лавроносцем стане нова робота Володимира Хотиненка «72 метри». Це трагедія про підводників у стилі, розпочатому у вітчизняному кіно Олександром Міттою, фільм-катастрофа, з ліричними відступами, гегами, присмачена прохідною політичною спекуляцією сцена прийняття української присяги, розрахована не тільки на певну реакцію публіки (зал не забарився її видати), а й на офіційне визнання кінозаслуг. Тим більше що у фільмі зайняті чудові артисти Сергій Маковецький, Чулпан Хаматова, Сергій Гармаш, Марат Башаров та ін.

Вже представив свою невиразну чеховську інтерпретацію любові Сергій Соловйов (про цей фільм «ДТ» докладно писало після прем’єри картини на «Ликах любові», де вона була показана на відкритті), який теж, гадаю, розраховує на один із призів. Є фільми — явні аутсайдери. Серед них — претендуючий на абсолютно вільну нішу підліткового кіно, дуже слабкий у всіх аспектах «Чорний м’яч» Хусейна Еркенова і сценарно непрописане, зроблене у відверто театральній манері «Червоне небо» автора популярного серіалу «Барак» Валерія Огороднікова. Однак сподіваюся, що, попри невдачу самої стрічки, кінематографісти помітять дуже самобутнє обличчя і вражаючий темперамент дебютантки, акторки Театру Льва Додіна Олени Калініної. Дебют же в ролі кіноактриси нашої землячки Наталі Корольової у фільмі «Рецепт чаклунки» Тетяни Воронецької навряд чи принесе глядачам нові відкриття, так само як і сама розказана історія.

Попереду у програмі переглядів «Ніч світла» Романа Балаяна, остання робота Валерія Тодоровського «Мій зведений брат Франкенштейн», які, за моїми припущеннями, теж мають шанси на увагу журі. Але про це, як і про інші програми фестивалю, ми ще поговоримо.

Міжнародний кіноогляд почався через п’ять днів після ВРКФ і розчарував фільмом Фредеріка Шендерфера, показаним на відкритті. «Таємних агентів» не рятує ні ім’я режисера, ні актори Венсенн Кассель та Моніка Белуччі, задіяні в головних ролях. Це млява кінооповідь про будні французької розвідки до свого фіналу майже спустошила зал Зимового театру.

А про конкурсну програму МКФ у Сочі, куди входять
16 фільмів із Європи, що їх судить журі на чолі з відомим іранським режисером Джафаром Панахі (?!), за традицією розповість у найближчих номерах «ДТ» генеральний директор МКФ «Молодість» Андрій Халпахчі. Та все ж, спостерігаючи плин фестивалю, ще раз переконуюся, що людський чинник відіграє не останню роль у створенні атмосфери «Кінотавру». І хай скільки завгодно переконує публіку Марк Рудінштейн, що сьогодні ніхто не пам’ятає імені першого директора всесвітньо визнаного Каннського форуму. Але «Кінотавр» без Олега Івановича і Марка Григоровича, може, й залишиться місцем, де журі визначає краще кіно, але не тим фестивалем, на який у Сочі злітаються з усього світу не тільки кінематографісти, а й просто глядачі. «Кінотавр» своїм найбільшим екраном на Театральній площі повернув їх у кінотеатри. Розвернув від блокбастерів до нашого Кіно.