«Путін» проти тоталітаризму. Білоруська опозиція попереджає: в Україні бродить привид диктатури

«Система Путіна», «Лист Ганні» (про загиблу Ганну Політковську), «Площа» (про Майдан у Мінську), «Світлана про Світлану» (про дочку Сталіна) — усі ці фільми було зібрано під одним «дахом» у рамках окремої програми 38-ї
«Молодості» — «Кіно проти тоталітаризму». З цього приводу відбулася дискусія, в якій брали участь син Ганни Політковської — Ілля Політковський; творці фільму «Система Путіна» — режисер Жан-Мішель Карре і сценарист Джіл Емері; режисер стрічки «Світлана про Світлану» Лана Паршина; один із лідерів білоруської опозиції Анатолій Лябедько. Тема розмови закроєна суворо — «Диктатури в сучасному суспільстві і медіа. Кіно як засіб пропаганди».

Названі фільми — з різних країн. Але їх об’єднує — політика. Тут буде до місця вислів: «Якщо ти не цікавишся політикою, то дуже скоро політика зацікавиться тобою». Всі проекти програми «Кіно проти тоталітаризму» — документальні. І практично всі ці стрічки не можуть пробитися в російський прокат. На думку кінематографістів-творців, ці їхні стрічки — про режими, які загрожують демократіям світу.

Гості «Молодості» говорили також про те, що після помаранчевої революції великі надії покладали на українську демократію... Про те, що саме наша країна могла б стати опорою в боротьбі з диктаторськими режимами на пострадянському просторі.

І тут-таки запитання: «А чи не заангажовані ви самі помаранчевою революцією?» — «У жодному разі! Ми знімали кіно про вашу частину світу, не будучи частиною цього простору. Тобто ми люди ззовні...»

Слід уточнити: лише творець фільму «Площа» — режисер із Білорусі Юрій Хащеватий. А, наприклад, «Система Путіна» позиціюється як французька стрічка (режисер Жан-Мішель Карре), «Лист Ганні» зняв швейцарський режисер Ерік Бергкраут, «Світлану...» зняли у США (спільно з Росією).

«Система Путіна» — ко-
продукція Франції, Німеччини, Литви й українського каналу СТБ. Кошти на виробництво цієї картини надходили також із Австралії, Канади, Італії, Швеції, Норвегії. Але, незважаючи на участь українського телеканалу, цей фільм ще не потрапив у програму телепередач.

«Наш фільм — про народження диктатури і про Росію», — каже французький телевізійник Жан-Мішель Карре (автор документального фільму про загибель підводного човна «Курськ»). І Карре, і журналістка Джілл Емері інтерв’ю для картини взяли в багатьох людей — від Володимира Буковського і Гаррі Каспарова до Вітаутаса Ландсбергіса та колишньої вчительки Путіна Віри Гуревич. Їхні слова у стрічці йдуть як «спайка» з кінохронікою, а також із цитатами з радянських фільмів «про розвідників». Виходить така собі документально-ігрова «стисла історія Росії», тільки крізь призму життя ВВП. Вчителька Володимира Володимировича, наприклад, зворушливо згадує, як колись радила юному Володі стежити за своєю ходою: «Ти ж ходиш як пінгвін!».

А ось кремлівська хроніка єльцинських часів: Борис Миколайович зустрічається з «кимось», навколо нього — люди-люди, але один із присутніх дивиться на Єльцина дуже пильно...

— Про Путіна набагато легше зняти кіно в Україні, ніж у Росії, — впевнений творець картини Жан-Мішель Карре. — Причому цю тему ми хочемо розвивати... Може, навіть знімемо новий фінал картини. До цього можна буде додати матеріали останніх виборів у Росії. Адже Медведєв — продовження Путіна. Коли ми були на зйомках у Росії, казали всім, що знімаємо кіно про нову Росію. Але нам вдалося потрапити і в архіви. В результаті набралося 200 годин матеріалу: інтерв’ю з різними людьми, у тому числі зі шкільними друзями Путіна. Правда, довелося відмовитися від багатьох епізодів, щоб яскравіше розповісти не про людину, а про систему...

Так, ми хотіли взяти інтерв’ю в самого Путіна. Проте ані президент, ані люди з його оточення не погодилися зустрітися з нашою знімальною групою.

Як зізнавалися і режисер, і сценарист фільму про Путіна, хоча в Росії їхня картина й заборонена однак ніщо не може зашкодити поширювати DVD-копії. Та й в Інтернеті охочі можуть знайти все що завгодно. У прайм-тайм фільм поки що не потрапив навіть на французькому ТБ. Самі автори кажуть, що публіка «хоче щось легше». Та й багато критиків заявили — мовляв, стрічка провалилася між двома сегментами аудиторій. Аматори документального жанру й інтелектуали не знайдуть у «Системі...» ні нової інформації, ні серйозного аналізу, а «домогосподарки» навряд чи захочуть у прайм-тайм дивитися на «балакучі голови».

***

Бурхливі суперечки викликав 87-хвилинний документальний фільм режисера Юрія Хащеватого про мінські акції протесту в березні 2006 року. В іронічному ключі у стрічці подано позицію білоруської влади. Опозиціонер Анатолій Лябедько (його приїзд в Україну супроводжувався надзвичайними труднощами, тому що в його паспорті — заборона КДБ на виїзд із Білорусі), представив картину на «Молодості».

— Нещодавно Євросоюз зняв заборону із в’їзду Лукашенка в Європу, — каже Лябедько. — Так, президент Білорусі може купити квиток і приїхати в Брюссель, а ось я — не можу! У моєму паспорті позначка білоруського КДБ про невиїзд! Знаєте — це ж міф, нібито Білорусь — гомо совєтікус. Фільм руйнує цей міф. Наше білоруське ТБ належить тільки олігархові О.Лукашенку. Одне обличчя й одні вуса! І перед виборами, ще в 2006-му, піддані президента попередили: «Якщо хтось у день голосування вийде на площу і влаштовуватиме мітинги, то це скінчиться арештами!» Я не думав, що таке може бути… Бо, щойно ми прийшли на площу, там уже було близько 40 тисяч людей. І вже були безпомічними і спецназ, і КДБ. І я зрозумів, що заради цих людей варто займатися політикою. Не можна вивчити Путіна, не вивчивши Лукашенка! Це лабораторія.

Вже сформувався стійкий термін «лукашизм» — суміш комунізму, фашизму, латиноамериканського популізму. Діагноз тут політичний — Лукашенко хворий владою. У Лукашенка — чотири «справи Гонгадзе». У нашій країні немає ніякої виборчої демократії. На виборах у 2006 році було задіяно 120 000 чоловік, із них від опозиційних структур — одиниці.

Визнаю, що в Білорусі є хоч зачатки демократії, якщо фільм «Площа» покажуть на білоруському ТБ.

Чимало нас виправдовують політику Лукашенка нібито дивом економічним. Але дива тут немає, бо в Білорусі вигідний енергетичний грант від Росії. І в Білорусі не проводилася приватизація.

Білоруський опозиціонер Лябедько попередив: і Україна зараз на межі диктатури, якщо, відповідно до деяких соціологічних опитувань, уже 70% українських громадян згодні жити «під диктатором», тільки б бути ситими і взутими!

***

А ось Лана Паршина, яка зняла картину «Світлана про Світлану», зізналася, що задум був абсолютно аполітичним.

— Для мене все це — лише людські історії, — каже режисер. — Адже тоталітаризм — це влада однієї людини. І мені було цікаво дослідити, хоча б частково, психіку диктатора, спілкуючись із дочкою «керманича всіх народів». Вважаю, що режисер повинен знімати насамперед те, що цікаве йому самому. Тільки тоді це зацікавить глядача.

***

Ще один фільм програми — «Лист Ганні» — про політичне підгрунтя вбивства Політковської. Як відомо, журналістка виступала з активною критикою політики Путіна. Чому елегантну жінку, яка була завжди на боці слабких і безправних, холоднокровно застрелили? «Лист Ганні» — пошук відповіді на це питання.

— Це найкращий фільм про мою маму, — каже Ганнин син Ілля. — Так, природно, сприйматимуть його по-різному. До Києва я дивився цю картину в Берліні. І цікаво було спостерігати за абсолютно різною реакцією. У Берліні бурхливі емоції публіки викликали одні епізоди, у Києві — зовсім інші...

Політковська часто публікувала в «Новой газете» свої розмови з людьми, у яких війна забрала близьких. Вона була також праведним голосом російських військових. Завдяки своїй роботі Ганна нажила чимало ворогів серед «могутніх», і 7 жовтня 2006 року 48-літню журналістку застрелили в під’їзді її будинку. Причому в день народження президента Росії...

У фільмі є кадри: Ганна заходить у супермаркет, приглядається до дитячих речей, бо в лютому має народитися її внучка. До загибелі — дві години...

Багато синхронів самої Ганни. «Чому ти ще жива?» — запитують журналістку. Вона відповідає: «Якщо серйозно, сприймаю це як диво…»

***

У політичному — документальному — особливо принциповий ракурс. Погляд того, хто дивиться…У зв’язку з цим «ДТ» й адресувало запитання творцеві фільму «Система Путіна» режисеру Жану-Мішелю Карре: «Чи можливий розвиток вашої теми про «системи» — об’єктивності ради — вже стосовно інших політичних діячів? Наприклад, чи можуть з’явитися проекти «Система Ющенка», «Система Саакашвілі», «Система Лукашенка»?» На це француз відповів: «Ви знаєте, мені все-таки цікавіша китайська «система»...»