ПРО ТЕ, ЧОГО НЕМАЄ МОНОЛОГ ПОЛІТИЧНОГО КАРИКАТУРИСТА

17 сiчня, 2003, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 2, 17 сiчня-24 сiчня 2003р.
Відправити
Відправити

Патріот — кандидат на місце при дворі. Політика — мистецтво отримувати такі місця. Генрі Філдінг,...

Патріот — кандидат на місце при дворі. Політика — мистецтво отримувати такі місця.

Генрі Філдінг,
«Сучасний словник»

Звичайно, це певна патологія, якщо карикатурист замість звичних для нього ліній та візуальних образів використовує для проголошення свого світосприйняття слова. Але обставини змушують поговорити про ситуацію в трохи екзотичному для нашої території жанрі політичної карикатури. Наприкінці минулого року в Києві відбувся семінар із проблем захисту прав карикатуристів, організований українською благодійною організацією «Митець» та базованою у США CRN-international. Хто проти такої акції? Тільки гнобителі свободи та демократії. Але чому на цей форум не було запрошено художників, котрі реально працюють у найбільш ризикованому політичному секторі карикатури?

Американці наївні, вони люблять допомагати знедоленим, їх не так важко переконати в тому, що когорти та легіони хоробрих і колючих, мов їжаки, карикатуристів закидають амбразури редакцій оберемками гострих малюнків, але шквальний вогонь цензури не дає їм жодного шансу на відвоювання хоч клаптика на журнально-газетних шпальтах. Реально ситуація набагато прозаїчніша. Не існує мистецьких психічних атак у повний зріст на бастіони тоталітаризму. Основна маса карикатуристів живе в органічному симбіозі з видавцями — художники політику тактовно не чіпають, а редакції мають спокій та відсутність проблем із судовими позовами від роздратованої «еліти нації». Правда, інколи карикатуристам вдається вхопити якусь обсмоктану московськими політтехнологами кістку з помийного відра передвиборних компаній, коли треба когось швиденько й зазвичай анонімно обплювати. Та після виборів навіть це некалорійне і бридке на запах джерело поживи моментально висихає.

Мені важко заочно аналізувати перебіг дискусії на семінарі. Але якщо вірити інформації, поширеній нашими інформагенціями, телеканалами, «Голосом Америки», «Громадським радіо», головним гордо-мазохістським висновком дебатування було те, що в Україні неможливо надрукувати карикатури на Кучму. Гадаю, переважна більшість читачів «Дзеркала тижня» — як і я, аборигени, котрі чудово розуміють кількість свободи в нашій країні. Але тижневик ви дістали з поштової скриньки чи купили в кіоску «Преса», а не, озираючись, витягнули з валізи із подвійним дном, яку вам кур’єри привезли зі швейцарської підпільної друкарні. І невже на першій шпальті «Дзеркала» вам жодного разу не трапилась карикатура на нашого Президента? Мені інколи навіть здається, що я зловживаю тиражуванням його комічного образу. Можна бути відчайдушним малювальником глибоких езопових алегорій — зайчиків, козликів, удавів. Уява повинна допомогти побачити в них завуальовані риси наших лідерів. Набагато важче використовувати цілком людські образи, аналізувати цілком конкретні політичні ситуації, в багатьох випадках зовсім не смішні, а часом навіть трагічні, які необхідно, профільтрувавши через мозок, перетворити на картинку, не зірвавшись у несмак, вульгарність, тавтологію. І вирішити одне з найважчих завдань жанру — карикатура зобов’язана бути смішною. Чи має право громадянин іронізувати над діями або образом всенародно обраного президента? Я гадаю, що так! І це навіть не теорема, а аксіома. Політики свідомо залишають своє, можливо, справжнє, покликання (чи конюха, чи космонавта — не так важливо), спинаються на котурни (чи ходулі) і видряпуються на сцену (чи арену). Чому ж глядач не може виявити своїх емоцій оплесками, свистом, сміхом чи карикатурою?

Невже не смішно, що людина, котра повинна навіть у гіркі часи нести в народ оптимізм та надію, з’являється на екранах телевізорів з маскою казенного читача некрологів на Байковому цвинтарі? Невже заборонено сміятися над ситуацією, коли людину, що відповідає за безпеку та незалежність найбільшої (на жаль, лише територіально) держави Європи, може місяцями чи роками прослуховувати, мов дискотечний фанат, будь-який нелінивий охоронець? І хіба так важливо, чи матюкався тоді гарант Конституції, чи дзвенів «кольчугою». Навіть якщо він весь час грав на бандурі і співав «Ще не вмерла…», треба швиденько проречитативити куплет із репертуару кумира реперів Емінема «I’m sorry, mama!», що в перекладі означає «Вибач, ненько!», і швидко зібрати торбу…

Ми занадто серйозні, ми занадто сірі — погляньте на завжди людний зимовий Хрещатик: як мало яскравих кольорів у нашому одязі. Спрацьовує вже, мабуть, генетичний інстинкт не виділятись — у натовпі легше сховатись, в отарі простіше розчинитись.

Related video

Я страшенно не хочу, щоб карикатура перетворилася на абразив, на якому гострять ніж гільйотини. Жахливо бути класиком типу вічного Бориса Єфімова, який уже не полічить своїх образів скажених собак із кривавими сокирами. Ідеал творчості: читачі, розглядаючи карикатурні писки політиків, сміються і замислюються. А політики витрачають свої жебрацькі зарплати не на лак для вкладання решток чуприни, а на клей ПВА, щоб вклеїти в альбом чергове своє зображення, викраяне зі сторінок вільної преси. І, вдивляючись у карикатуру, як у дзеркало, теж сміються й… замислюються!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК
}