Про роль кота Бегемота у театральній розбудові

Київський театр на Подолі, один із найкращих в Україні, відзначає формальний 25-річний ювілей. У 1987-му художнім керівником колективу було призначено режисера Віталія Малахова, при якому цей театр існував і раніше - «без прописки», зате з вагомим творчим багажем.

День поточний наших ювілярів, останнім часом особливо обласканих театральними преміями та суворими критиками (за вдалі постановки «Льовушка», «Люксембурзький сад», «На дні», «Минулого літа в Чулимську»), - це… Вистави й репетиції без потрібного сценічного майданчика (з Гостиного двору їх «поперли», бо «двір» хтось прибрав до рук). Це… Перманентне життя на валізах. Це… «Віра! Майна!» за рогом. Тобто «будівництво століття» нового театрального приміщення на Андріївському узвозі. Урочисто відкрити легендарний київський довгобуд у різний час мріяли всі люди доброї волі: а) ще сім років тому; б) ще рік тому; в) ще півроку тому (до Дня Києва); г) ще два місяці тому (напередодні нового сезону). І, очевидно, «далі буде»?

«Шановний Миколо Яновичу! Усім відомо, як ви любите театр і мистецтво загалом. Відомо також, як особисто Ви допомогли Богданові Ступці відкрити нову сцену Театру імені Івана Франка на 200 місць - після 20-річного важкого очікування. Допоможіть і цього разу. На Подолі рік у рік закопують в Андріївський узвіз мільйони. А обіцяного нового театру на цьому місці як не було, так і немає. Зробіть же місту і світові - подарунок. Добудуйте! Не за для себе прошу, а для мистецтва…».

…Витоки театрального довгобуду на Андріївському слід шукати в навіжених 90-х. Під завісу тієї дивної епохи збуджені міські голови перейнялися творчими питаннями. І вирішили: новому театру в столиці - бути! Звісно ж, вони не «гамлети», щоб роздвоюватися філософським «бути чи не бути?» Вони - «освоювачі» бюджетів. І там, де закопані гроші (великі гроші), там їм обов’язково «бути».

У році десь 1997-му закладаються символічні «цеглини» в майбутню епохальну будову. Обрано цікаве місце - на Андріївському узвозі. Очевидно, не найбільш вдале у плані ландшафту. Бо здається мені, що будь-який новобуд тут може радно-мимоволі «сповзти» в прірву - прямо до метро.

Але прекрасне це місце, звісно ж, своїм астральним сусідством з будинком Михайла Афанасійовича Булгакова.

Ага! Ось із нього, очевидно, й починаються авантюрні перипетії будівельного роману…

Враження - наче булгаковський кіт Бегемот, стомившись від пробок у Москві, надумав прогулятися улюбленими місцями свого «батька», знаменитого письменника. І надовго тут, пустун, облаштувався. Надовго!

Кошторисна вартість будівництва (в цінах 2008-го) складала 77,6 млн. грн. Мільйони на це будівництво капали-капали… Як краплі води з іржавого крана. Але майбутній театр усе одно був схожий на замок Моррисвіль з привидом Черновецького на вежі. Заманливо, страшно, проте все невизначено…

Здавалося б, уже зведено «коробку»! Але в цій коробці з’їхав «дах». А тут пішли дощі-заметілі. І страшенно постраждали стіни - їх з’їдали трагічна незахищеність та будівельна бездіяльність.

Потім починається новітній етап освоєння бюджетних коштів і чергового підняття подільської цілини. Цей етап - реконструкція. Розпорядження від 12.02.2009 №153 - «Про перезатвердження кошторисної документації реконструкції будівель на Андріївському узвозі, 20…».

Реалізація проекту передбачала новий будинок театру (корпус А) - на 290 глядацьких місць. А якщо сцена трансформується, то поміститься навіть 350. (Корпус Б - адміністративна будівля. Загальна площа театрального господарства 3948 кв.м)

Генеральною проектною організацією на цьому об’єкті виступає Український державний інститут проектування міст «Діпромісто».

…Та от на авансцену виходять силачі! Генпідрядники. У нашому столітті - з 2004 по 2008-й - генпідрядною організацією виступає ЗАТ «Укрреставрація». З 2008 по 2011-й - генпідрядна організація вже інша: «Київжитлоспецексплуатація».

І ті й інші - начебто - будували-будували. Але до кінця не побудували. Мотивуючи причину незадовільним фінансуванням об’єкту впродовж усіх етапів (включно з проектуванням). А в 2009-му цей об’єкт нібито не фінансувався взагалі.

…Та все ж, згідно з даними міського Управління культури, «станом на 1.01.2012 на проектні і будівельно-монтажні роботи Театру на Подолі з міського бюджету виділено й освоєно понад 30 млн. гривень».

І далі (те саме джерело): «…з вересня 2010-го по березень 2011-го (7 місяців) генпідрядник КП «Київжитлоспецексплуатація», при достатньому фінансуванні об’єкту і забезпеченні необхідною проектною кошторисною документацією, так і не зміг забезпечити нормальний будівельний процес…».

Зате - «хтось»-таки зміг забезпечити а ля булгаковське зникнення близько 4,7 млн. гривень із надр самого будівництва?

Зниклі мільйони стали предметом кримінальної справи. У 2011 році Управління культури столиці подає до суду на генпідрядників. Оскільки даху над театром - немає; стіни - на грані; будівництво - «снова замерло все до рассвета». А гроші наче відлетіли у вирій зі співом третіх півнів. Наче кіт Бегемот попрацював на будівництві виконробом…

На якому етапі всі ці судові перипетії - з пошуком зниклих коштів, - з’ясувати поки неможливо.

А тим часом на довгобуді Театру на Подолі знову й знову змінюються генпідрядники. І знову на цій зачарованій території проблема за проблемою: то з землевідведенням, то з «Київенерго».

Одна культурна людина в КМДА образно роз’яснює: «Просто місце під театр свого часу виділили «нехороше»! Булгаковське… Там постійно якась містика! Якась погань… То одне не клеїться, то інше зникає…».

І правда! То мільйонів не можуть знайти удень зі свічкою. То силоньки не вистачає (за стільки-то років) залатати діри в стінах і даху.

Одне слово, «кіт» ногу зламає в будівельних перипетіях.

…Днями, дряпаючись риштованнями й лабіринтами театрального довгобуду на Андріївському узвозі, відчував себе бійцем Червоної армії всередині «будинку Павлова» (періоду Великої Вітчизняної війни). Стіни сирі, холодні - ворожі. Кілька поверхів, включно з просторим фойє і розбитим залом для глядачів, прямо-таки завмерли в безмовній тузі: ну коли ж?!

Правда, і «бійці невидимого фронту» - новий призов будівельників - час від часу виникають на поверхах. Дах начебто залатали. Залишилося утеплити вікна, зашпарувати щілини. Потім - терміново - необхідно прогріти величезне приміщення. Щоб за зиму його остаточно не зжер черговий грибок (або інша зараза). І знову по-новому потрібно обладнати «електрифікацію»: за попередні роки те, що було, зотліло, все треба замінювати. А потім - і негайно - колосальний масив внутрішніх робіт: фарбування, шпаклювання, оздоблення.

А там, дивися, дійде й до «лакування дійсності»?

Художній керівник Театру на Подолі, режисер Віталій Малахов, проводить мені цю «екскурсію» по десятилітніх будівельних руїнах. Але ні на йоту не втрачає оптимізму: «Думаю, все буде добре! Олександр Попов особисто зацікавлений у завершенні цього тривалого будівельного процесу. Нам би до травня протриматися… Та до Дня Києва перерізати червону стрічечку у день відкриття… А там - літо! Відпустки-канікули. І за три літні місяці, не сумніваюся, ще багато що можна і доробити, і переробити!».

Так і живемо. Не будуємо, а перебудовуємо. Не робимо, а переробляємо.

Не вкладаємо (мільйони), а шукаємо вкрадені.

…А тим часом кіт Бегемот, лукаво муркочучи, вже відраховує не місяці, а дні до урочистого відкриття нового-старого театрального приміщення на Андріївському - наприкінці травня 2013-го... Цих днів (починаючи з сьогоднішнього) залишилося 183. Час пішов…