Приз «Дзеркала тижня» — Олегові Скрипці та його «Катерині»

36-а «Молодість» стала не матір’ю, а мачухою для українського кіно: фільм «Оранжлав» не виявився гідним уваги шановного журі. І фактично єдиним на цьому фесті заохоченням рідного кіно був приз «Дзеркала тижня» кіновідеороботі «Катерина» від музиканта Олега Скрипки й режисера Романа Бондарчука.

Про цю роботу було відомо задовго до фестивалю. Ще в березні у Львові відбулася досить гучна презентація проекту. Але саме у форматі «Молодості» ця робота й стала примітною... Бо творці чітко й голосно заявили: знімаємо історичний блокбастер — та й годі! І правильно зробили, що так заявили. Коли вітчизняному кіно вже не один десяток років ніяк не вдається натужитися й народити повноцінний повнометражний історичний бойовик (про Мазепу, Бульбу, Хмельницького — про кого завгодно), то нехай перевірять свої сили й таланти хоча б у «мікрометрі».

І з багатьох позицій відео Бондарчука—Скрипки в цьому плані виграє. По-перше, задано докладну сценарну «лінійку»: йде війна громадянська, годувальник відправляється на поле битви, його проводжає дружина Катерина (а також батько й мати), далі гримить бій між українцями й... білогвардійцями (тобто історичний час визначено точно — початок ХХ століття). По-друге, уперше під час зйомок цього відео Олег Скрипка осідлав коня й випробував у своїх руках справжню шаблю (сцена триває хвилину, а билися хвилин двадцять, поки режисер не зупинив оператора). І по-третє, дуже симпатична сама пісня — вона народилася ще 1992 року, але в «ВВ» чомусь не поспішали її екранізувати, тому що матеріал, за словами самого Скрипки, «не зовсім шоу-бізнесовий, а швидше належить до української традиційної культури».

Знімали цей мікрофільм майже дві доби в Пирогові. Коні й зірки — усе змішалося на одному «полігоні». На думку відомого кінокритика Ірини Зуба-віної, «Катерина» Олега Скрипки — це не зовсім відео, а саме міні-фільм. «Очевидно, що манера кліпового мислення багатьом уже набридла, — каже Ірина. — І кліпова свідомість теж стала якимось бичем сучасного кіно. А в Скрипки й Бондарчука є бажання розповісти виразну історію (навіть у рамках трихвилинної пісні), причому розповісти її образно, емо-ційно — і не дивно, що саме ця робота відразу ж привернула до себе увагу».