Приймаються заявки на вакансію примадонни

Київські шанувальники опери, проходячи повз репертуарну афішу нашого головного музичного театру, найчастіше вивчають назви творів, імена композиторів… От, наприклад, «Дон Карлос». Звичайно ж, божественна музика Верді! Значно рідше сучасний оперний поціновувач свідомо йде «на ім’я» виконавця. Час примадонн в оперному мистецтві, здається, давно минув (останньою з таких в Україні справедливо вважалася Євгенія Мірошниченко).

Дійсно, баталії навколо оперних солістів відійшли в минуле. Зараз навряд чи знайдете таких самих шалених і непримиренних фанатів опери, як колишні «козловістки» та «лемешистки» або італійські шанувальники Каллас і Тебальді. У наш час вони воюють хіба що на інтернет-форумах або в соціальних мережах. Та й імена кумирів змінилися. Але чи живий сьогодні п’янкий своєю недосяжністю титул «діви»?

Для початку згадаю, що ж мають на увазі під цим словом. Це поняття слід відрізняти від поширеного «примадонна» (у Росії його успішно «приватизувала» естрадна діва Алла Пугачова). З формальної точки зору, примадонна - просто співачка, що виконує головну жіночу партію. Це звучить трохи бундючно, але для італійського вуха нічим надзвичайним не вирізняється. Тому що дослівно «примадонна» - «перша жінка». Щовечора у світі на сцену виходять сотні примадонн. Зовсім нещодавно відразу дві оперні зірки - мецо-сопрано Джойс ді Донато і контральто Наталі Штутцманн - випустили альбоми оперних арій з однаковою назвою - «Примадонна». Що вони мали на увазі? Безумовно, це і є приклад якраз буквального вживання цього слова в значенні «співачка, яка виконує головні оперні партії».

Інша справа - діва. Діва в оперному світі - це примадонна, яка стала легендою. Рахунок іде на одиниці…

От вони, головні діви другої половини минулого століття - Марія Каллас, Рената Тебальді, Монтсеррат Кабальє, Мірелла Френі, хто ще? Хіба ще Катя Річчареллі…

Щоб не зіштовхувати лобами співачок, які працюють в однакових репертуарних нішах, і не грішити смаківщиною, відберемо кандидатури дів з різними голосовими амплуа. Адже не всі сопрано однакові, є ліричні, драматичні, колоратурні, лірико-драматичні тощо - перелік різновидів не настільки вже й короткий. Оскільки зараз у нас на слуху немає якогось одного імені, яке витає над усіма на недосяжній висоті, постараємося керуватися не ахами та охами, а об’єктивною інформацією. Тією, яка відображає збори, кількість ангажементів, рейтинги театрів та інше.

За законами сучасних медіа було б просто непристойно назвати будь-кого з нині здорових співачок La Divina (Божественна), як це років сорок тому дозволяли собі стосовно Каллас. Тому що світ змінився з усіх боків - уже немає ні великої Каллас, ні колишніх захоплених критиків. Зараз не роздають ярликів, а просто рахують гроші і визначають рейтинги. Змінилася й публіка - їй потрібні не стільки кумири і зітхання, скільки насолода в чистому вигляді, за яку вона готова заплатити будь-скільки. Щоб, прийшовши на спектакль, насолоджуватися тембром і технікою співака, дивовижними режисерськими знахідками, не чути «півнів» і вчасно аплодувати знайомим з дитинства популярним аріям.

Є два інструменти сучасної оперної індустрії, які спрацьовують безвідмовно. Це або постмодерністський шок, або коли все «дуже дорого» (акваріуми, голограми, ілюзіон тощо). Співаки за ступенем важливості, як і раніше, залишили за собою провідні позиції, але тепер вони вже не настільки міцні, якими були у часи «костюмованих концертів» позаминулого століття. Оперний співак давно делегував частину свого успіху і своєї відповідальності режисеру-постановнику. Таким виявився закон динаміки шоу-бізнесу.

Саме динаміки, тому що опера в усі віки залишалася видовищем і галуззю шоу-бізнесу. Просто називалося це по-іншому. Але перейдемо до імен.

Отже, Марія Гулегіна. Почнемо саме з неї. І не тому, що вона уродженка Одеси. Та, втім, її ніхто й не називає українською співачкою. Просто вона, хоч як крути, протягом останніх років незмінно входить в top five сопрано світу. І не просто сопрано, а драматичних, вердієвських сопрано. Зараз співачці 52 роки. Щоб не позначати розмиті рамки театрального сезону, звернімося до даних минулого календарного року. От основні торішні майданчики Гулегіної: «Ла Скала», нью-йоркський «Метрополітен», віденська і берлінська «Штатсопери», театр Єлисейських полів у Парижі плюс фестиваль у каталонському замку Пералада. Тільки перші партії. Тільки першокласний італійський репертуар - Верді, Пуччіні, Чілеа.

Що стосується «цін на Гулегіну», то цього року в «Метрополітен» ціна квитка на найкращі місця в партері підскочила до 495 доларів. Не слабо? Адже ще донедавна квитки у зарубіжні театри, що коштували більше як 200 доларів, здавалися надзвичайно дорогими... «Метрополітен-опера» є ціновим рекордом у послужному списку співачки. Нижньою ціновою межею за розглянутий період, очевидно, став фестиваль у замку Пералада, де місце в партері продавали по 130 євро. Але повернімося у Нью-Йорк. Якщо подружня пара, що претендує на крісла в партері, викладає тисячу «зелених» за вечір, чому б їм не вважати Гулегіну дівою? І якщо вона не діва, то кого ж тоді взагалі вважати такою? Сьогоднішній глядач сам голосує гаманцем за кожного, кому судилося перебувати в статусі діви. У залі «Метрополітен», між іншим, 3900 місць. Звичайно, не кожне коштує півтисячі. Але за будь-яких обставин напрошується питання: а чому гонорар діви, яка виступила в такому залі, не міг би закінчуватися чотирма, або й п’ятьма нулями? Дуже навіть міг би...

У нашій довільній (але зовсім не випадковій) п’ятірці світових дів сьогодення не можна залишити без уваги ще одне ім’я - російське сопрано, сорокарічну Ганну Нетребко. Можливо, хтось із читачів буде готовий заперечити. Але, як кажуть, проти фактів не попреш. Тільки найближчим часом її чекають у Мілані, Мюнхені, Нью-Йорку, Берліні та Зальцбурзі.

Щоправда, як наймолодша з цієї «чудової п’ятірки», Ганна поки що не занадто зловживає сольними концертами: ні цього, ні минулого року ви не знайдете даних про її «сольники». Очевидно, це в неї ще попереду. Зате Ганна охоче бере участь у збірних концертах. Крім того, її співробітництво з іменитими диригентами, режисерами і партнерами вже зараз дозволяє з усією впевненістю заявити: ім’я Нетребко і в майбутньому не залишиться в тіні і напевно ввійде в історію оперного мистецтва.

Таким чином, можна вичленувати три головні запоруки успіху на сучасній оперній сцені - звичне ім’я, багаторічний досвід співробітництва з удачливими оперними агентами і, як результат, - хороша каса.

Голос, талант, зовнішність, працездатність та інші дарунки долі - ще не достатня умова для запаморочливої кар’єри. Найголовніше - вчасно опинитися в потрібному місці. Природні дані, чудовий педагог, успіхи на міжнародних конкурсах - залишимо все це осторонь. Тому що в епоху жорсткої ринкової економіки навіть оперний театр існує за дещо іншими законами. Принаймні не за такими, які були чинними півстоліття тому.