Примус до класики

У приморському місті завершився фестиваль Odessa Classics. Всесвітньо відомі - скрипаль, баритон, сопрано (а також музичні колективи з різних міст) - неначе утверджували нову культурну парадигму міста-героя. Смисл якої - у контраверсійності. Тобто в дійовій популяризації класики в піку повсюдному нахабному і ніби вже переможному "попу".

Дивним чином в один і той самий час, але в різних містах було запущено два важливих фестивалі. Один у Франківську - Porto Franko Gogolfest (під кураторством Влада Троїцького), мета якого - ніби розпушити в хорошому сенсі консервативне і в такому ж хорошому сенсі багато в чому наївне місцеве культурне середовище, прищепивши йому паростки часом зухвалого й різкого сучасного (актуального) мистецтва.

Зворотний бік Місяця - в Одесі. У славному творчому місті, де навіть фасад місцевої Національної опери віднедавна прикрашають урочисті портрети (афіші) героїв поп-культури. Не кажучи вже про захоплення шансоном - повсюдне. Тут Odessa Classics як фестиваль виконує і стратегічну, і культурно-політичну місію. Цю місію можна сформулювати образно - такий собі "примус до класики". Як примушують до миру в складних воєнних умовах, так інколи треба примушувати й до високого, прекрасного, гармонійного - у координатах попсової повсякденної неадекватності. А також в умовах забудькуватості, що часто саме велика музична спадщина багато в чому і діагностує сьогодення, і навіть структурує наше майбутнє.

Ось, наприклад, слухаєш на одному з концертів Odessa Classics німецького баритона Маттіаса Гьорне: арії з опер Ріхарда Вагнера. І в самій музиці, і у видатній виконавській манері є те, що "гармонізує" світ внутрішній і світ зовнішній, день учорашній і день прийдешній. На цьому концерті, до речі, вище всяких похвал виявився оркестр Одеської філармонії, яким диригував Ігор Шаврук. Приголомшлива чистота, об'ємність і поліфонічність звучання складної музики Вагнера (багато хто до неї боїться навіть підступитися) - саме в цього оркестру. А вже арії німецького гостя - вищий пілотаж виконавської майстерності. Потужний, темпераментний, харизматичний баритон відразу і всерйоз "взяв в обійми" зал філармонії й не відпускав його до самого фіналу.

До речі, музику Вагнера та німецького виконавця Гьорне трепетно слухала в залі депутат німецького бундестагу Марія-Луїза Бек, знаменитий політик, чиєї думки дослухається сама Ангела Меркель. Треба було бачити, як співпереживає депутат музичному філармонічному дійству, як захоплено слухає виконавську манеру свого співвітчизника... Так би наші депутати "слухали" співаків-співвітчизників на деяких музичних форумах. До речі, тих-таки наших депутатів (принаймні багатьох із них), здичавілих, давно хочеться підвести до операції - "примус класикою". Прив'язати мотузками до стільців у якійсь філармонії й цілодобово примусити слухати: Вагнера, Лисенка, Верді, Чайковського. Може, після цього просвітліють, не поводитимуться як дикуни?

Тим часом депутат бундестагу Марія-Луїза Бек дуже трепетно висловилася про Одесу. На своїй сторінці у Facebook вона написала, що це українське місто справді європейське, мультикультурне, надзвичайно цікаве для туристів і меломанів...

Узагалі, в рамках фестивалю Odessa Classics було кілька потужних музичних залпів. Старт фестивалю задав теж німецький виконавець - скрипаль Лінус Рот. Його неоціненна скрипка Страдіварі під час виконання "Пір року" Вівальді видавала якийсь чарівний, ледь не медовий тембр. На цьому інструменті музикант грає років 18. І здається, що скрипка й скрипаль під час концерту ніби проростають одне в одного. Невипадково попит на цього виконавця й на цей інструмент - прямо колосальний в усьому світі.

Ще один музичний залп у рамках проекту Odessa Classics - музичний open air біля колонади Воронцовського палацу. Ця мегамеломанія зібрала просто неба близько 3 тис. глядачів. До речі, в самій Одесі не могли знайти 1,5 тис. однакових стільців для запрошених, тому потрібний меблевий гарнітур привезли з Дніпра. Як ви зрозуміли, ці дніпровські стільці порожніми не стояли. Спраглі почути класику товпилися навколо і біля Воронцовського палацу. Мабуть, уперше в Україні для такого концерту просто неба спорудили прозору крилату сцену. Вона й прийняла гостинно нашу видатну співачку Ольгу Микитенко (виконала оперні арії), камерні оркестри під керуванням Майкла Гуттмана та Ігоря Шаврука. Тут-таки, на цьому майданчику, звучала "Музика кохання" у виконанні піаніста Олексія Ботвінова, який уже другий рік виступає автором і безпосереднім організатором проекту Odessa Classics. Неоціненна допомога в цій справі - з боку одеського мецената Руслана Тарпана. Він каже, що років через п'ять проект Odessa Classics має стояти на рівні найбільших музичних форумів Верони, Зальцбурга, Авіньйона... Дай Боже, звичайно! Тим більше що 120 музикантів, які гостювали в Одесі того разу, судячи з усього, відвезли додому хороші враження від публіки. І багато в чому саме ці музиканти просувають у світі дипломатію мистецтва. Розносять вість про ту ж таки Одесу як місто, націлене на високе і вічне, а не на нице й сумнівне (про що з жалем інколи читаєш у деяких новинах).

Проекти, такі як фестиваль Odessa Classics, не сприйміть це за іронію, втішають, що не всі меломани з тієї ж Одеси виїхали, не всі слухачі оглухли, не всі чесні цінителі знецінилися. Дивлячись, як до приміщення філармонії щовечора стікаються струмочки справжньої одеської інтелігенції, серед якої і старі, й молоді, віриш, що не все втрачено, не все вкрадено, що - ще не вечір.

Тим часом якщо Odessa Classics набиратиме обертів, уже в 2017 р., мабуть, до цього ж таки проекту якось слід по-дружньому приєднатися і Одеській Національній опері. Як приміщенню і як духовній інституції. Колишні непорозуміння й недомовленості мають залишитися в минулому - задля доброї справи, задля класики.