Поза міфом. Дмитро Стус: «За всіх обставин батько дотримувався принципів добра»

30 травня, 2008, 13:10 Роздрукувати Bипуск № 20, 30 травня-6 червня 2008р.
Відправити
Відправити

2008-й — рік пам’яті Василя Стуса, якому виповнилося б сімдесят, але — трагічні обставини епохи і долі… Втім, згадувати про трагедії вважають за потрібне, аби вони не повторювалися...

2008-й — рік пам’яті Василя Стуса, якому виповнилося б сімдесят, але — трагічні обставини епохи і долі… Втім, згадувати про трагедії вважають за потрібне, аби вони не повторювалися. Але чи допомагає це? Чи не переслідують і далі ці трагедії наше суспільство — у тій чи іншій формі, але трохи закамуфльовані? А ми помічаємо їх завжди трохи згодом? Недавній день пам’яті жертв політичних репресій — згадка про трагічне минуле. Чи не станеться так, що невдовзі ми зрозуміємо: сьогодення — це так само час трагічного зіткнення особистості та сліпого суспільства. Лише зміщено точки конфлікту. І цей коловорот, здається, безконечний. Про вічне і суєтне – в інтерв’ю з Дмитром Стусом, сином поета.

«Я не суддя, щоб виносити вирок...»

/img/st_img/2008/699/699-18_photo2-.jpg
/img/st_img/2008/699/699-18_photo2-.jpg
Дмитро Стус
— У трагедії Василя Стуса звинувачують переважно радянську владу. А можливо, її можна інтерпретувати по-іншому — як трагедію Сократа в давній Греції чи Джордано Бруно в інквізиторській Європі? І проблема лише в тому, що суспільство, люди в усі часи були схильні вбивати тих, хто вирізняється, — зокрема мудрістю й чесністю?

— Це справді онтологічна проблема. Влади є різні, але навіть Гете у Веймарі мав проблеми. Проблема співіснування яскравої особистості, митця і влади існувала й існуватиме завжди, бо суть чиновника — сірість, непомітність, а тому яскравість дратує. З іншого боку, в конкретних умовах радянської влади все це посилювалося національним тиском, занадто раннім усвідомленням того, що мусиш існувати без своєї культури, традицій, світу батьків. Родина дуже тяжко переживала вимушений виїзд із Рахнівки, малої батьківщини, звідки батьки Василя Стуса були змушені в прямому сенсі тікати.

Проте — це індивідуальний різновид глобального протистояння сірого суспільства і яскравої особистості. Гадаю, сьогодні ці проблеми стоять не менш гостро, а в певних ситуаціях навіть гостріше, ніж це було в Радянському Союзі. Інша річ, що осмислено це буде трохи пізніше. У нашому надто заполітизованому суспільстві ми не надаємо цьому належного значення. А взагалі, я згоден із такою інтерпретацією.

— Чи існує міф Стуса? Що вас найбільше дратує в ньому?

— Очевидно, що міф є. Як є міф Хмельницького, шістдесятників, Ліни Костенко, будь-якої відомої особистості. Масова свідомість взагалі так улаштована, що має справу лише з міфами, а не реальними постатями чи фактами, які є і надміру складними, і неоднозначними. Я не суддя, щоб виносити вироки, проте «дратує» — занадто сильно сказано. Просто мені здається, що сприймати Стуса через політичну діяльність — це закрити для себе пізнання Стуса-поета і Стуса-філософа. Хоча політична діяльність справді була. Але сама присутність яскравої постаті Василя Стуса в опозиційних колах створювала міф активної участі в політиці. Моє бачення особистості Василя Стуса полягає в тому, що він за всіх обставин був людиною, яка послідовно дотримувалася принципів добра, справедливості, вірності друзям і певному колу інтересів. Але знову ж таки, люди, які дотримуються цих принципів у будь-якій політичній системі, рано чи пізно потрапляють в опозицію до держави. Є ж відоме твердження про те, що справжній інтелігент має бути в опозиції до держави. До речі, його любив повторювати В’ячеслав Чорновіл на початку своєї політичної кар’єри. Хоча пізніше не все було так однозначно.

— Було кілька вистав, присвячених Василеві Стусу. Одна з них супроводжувалася дискусією щодо обставин арешту поета та участі в цьому теперішніх депутатів Верховної Ради, відомих літераторів. Ідеться про виставу «Іду за край» у Театрі російської драми. Яке ваше враження від неї?

— Я є одним з консультантів цієї вистави. Це перша спроба інтерпретації постаті Василя Стуса на театральній сцені. Політики — там жодної. Протистояння Стуса, сірих людей системи та кар’єристів — скільки завгодно. Певні ж політичні моменти — це відгомін давніх конфліктних ситуацій між різними культурними елітами. Сама по собі вистава є значним кроком уперед в осягненні постаті Стуса українським театром. Хоча будь-яка інтерпретація не може бути однозначною. Щось і мені здалося в цій виставі неприйнятним. Але я бачив, що актори і режисер працювали чесно. А щодо точного висновку (наскільки вони були точними, наскільки помилилися) — то це не так і важливо. Адже то їхнє творче бачення, їхня інтерпретація. Хто зможе — хай зробить краще і піде далі.

«У вивченні літератури ми продовжуємо радянську систему»

— Судячи з інтерв’ю минулих років, ви виступали категорично проти внесення творчості Василя Стуса до шкільної програми з літератури. Чи змінилася ваша позиція?

— Сьогодні вона є навіть різкішою, ніж раніше. Творчість Стуса потребує адаптації для школи. А той рівень адаптації, який запропоновано в шкільних підручниках... Яке б слово підібрати... — просто смішний і не має нічого спільного з професіоналізмом. Текст писали люди, які знають виключно міф Стуса, і їм треба показати Стуса лише як борця проти радянської влади. Крізь цю призму вони й пропонують читати всі його твори, не спираючись на обставини біографії, на життєві колізії. А в Стуса будь-який текст — це скалки реальності, їх переосмислення. Наприклад, вірш «Як добре те, що смерті не боюсь я...» написано після клінічної смерті. Це відчуття людини, яка перейшла поріг, яка справді побачила смерть. Як на мене, це далеко не найсильніший вірш, він надто публіцистичний, надто прямолінійний. Що й приваблює дешевих інтерпретаторів. І як усе це подавати й пояснювати дітям у школі, котрі мають абстрактне уявлення про смерть? Вважаю, ми продовжуємо радянську систему — вивчаємо українську літературу так, щоб потім якомога довше не виникало бажання повертатися до неї.

— Якщо не зважати на якісь матеріальні обставини, які б заходи на вшанування пам’яті батька вам хотілося б проводити?

— Культура як система не може зациклюватися на одній персоні. Тому немає сенсу говорити про Стуса чи навіть Шевченка окремо від загальної культурної ситуації. Потрібно перестати, бодай на державному рівні, мислити й говорити про окремі заходи, час починати говорити про впровадження культурних технологій. Може влада утримувати чотири-п’ять музеїв належного рівня? Значить, вона повинна їх утримувати. Мають працювати люди, мають виділятися кошти...

Я б хотів, щоб на гроші з моїх податків фінансувалися не елітні культурні заклади, а районні бібліотеки й музичні школи. Адже ми втрачаємо сьогодні села й маленькі містечка, мешканці яких, окрім телевізора і продуктів масової культури, не мають нічого. Вони позбавлені можливості споживати високу культуру.

Необхідно відновити мережу книготорговельних організацій, яку держава нищила п’ятнадцять років. Без підтримки на державному рівні ми не подолаємо експансії російської книжки в Україну. Причому не кращої книжки, а саме попсової. У Росії працюють технології, відтак вони їдуть у «Мерседесі», а ми все ще на возі, від якого час від часу відвалюються колеса. А коли працюватиме система, проблема з книжками вирішуватиметься сама собою.

Я переконаний, що держава повинна фінансувати видання всієї української класики з добрими коментарями, відроджувати інститут критики, якого сьогодні немає. Якщо є можливість, то, очевидно, слід підтримати й літературні журнали, бо їх ганебно мало, і займаються вони переважно тим, що шукають кошти. І коли бодай щось буде зроблено, тоді й матимемо добру сучасну літературу, і добру книжку, і зовсім інший рівень культури, ідеології та політики. Тим часом культура виживає насамперед за рахунок ентузіастів… Я б сказав — дурнів (Василь Стус якось сказав, що «філологами стають або невдахи, або дурні»). До них я відношу й себе. І вони все ще займаються цим, хоча розуміють: нікому, крім дуже вузького кола таких же «дурних», як вони, усе це вже не потрібно.

«У країні немає спільної духовної атмосфери»

— Як ви сприймаєте теперішню політичну ситуацію в Україні?

— Якщо я скажу, що сприймаю болісно, це буде неправдою. До нинішньої так званої політики давно звик. А тому все сприймаю як належне й чекаю лише погіршення і ще більшого розчарування людей. Мені здається це закономірним.

Прикро, що від цього страждає культурний простір, який постійно приносять комусь у жертву. Політична безвідповідальність давно стала єдиною політичною константою сьогодення. Гасло: «Обіцяти, але не виконати!» є спільним для всіх українських політичних діячів. Я навіть не знаю, кому це не притаманно?

Сказати ж, що мене зов­сім не обходить ситуація в сьогоднішньому політикумі, також буде неправдою. Тому що все це б’є і по мені. Не дає можливості робити журнал, займатися тим, чим я хочу й можу.

Тому сьогодні в політичній сфері мені йдеться про одне: хочу аби до влади прийшли люди будь-яких політичних поглядів, які сформулюють зрозумілі правила гри для всіх. Яка команда це буде, хто її очолюватиме — для мене вже не суттєво.

— Крім ситуації політичної, дуже важлива й духовна атмосфера: телевізор уже можна не дивитися... Як ви її оцінюєте в сучасній Україні?

— У країні немає спільної духовної атмосфери. Є регіональні, ситуативні, корпоративні міні-атмосфери. Вони не відбивають загального стану. Якщо говорити про щось спільне, то це всепереможний і всюдисущий продукт попси й маскульту, що більшість населення України сприймає як справжню культуру. Між концертом Вєрки Сердючки і книжкою Тараса Шевченка 90 відсотків населення виберуть Сердючку не тільки тоді, коли матимуть бажання розважитись... Це закономірний наслідок відсутності в державі культурної політики та ідеології. Інша річ, що рано чи пізно політики зрозуміють, що це підмиває ґрунт, на якому тримається їхня влада, а відтак будуть змушені приділяти увагу не лише пам’ятникам, а й живим людям. Залишається сподіватися, що це станеться не надто пізно.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК