Поворожити на «Короля». Бенкет після «Оскара»

Минулий тиждень пройшов під знаменами «Оскара». Як уже всім відомо, на головному кінематографічному бенкеті переміг король Георг VI. У «старорежимному художньому фільмі» режисера Тома Хупера «Король говорить!». Йому - відразу кілька помітних статуеток. Зокрема й відмінному акторові Коліну Ферту за роль британського владики-заїки.

Відразу вслід заокеанській зоряній церемонії наш телеканал ICTV показав невеличку добірку оскароносних стрічок минулих років.

І ось про що глупої ночі - під час таких переглядів - мені думалося-гадалося... (не тільки на короля «гадалося», як ви розумієте).

По-перше, став добирати слова вдячності (без жодних лестощів)... Які, напевно, всі ми, кіноманіяки, інколи мали б адресувати - персонально Олені Леонідівні... За те, що її орденоносний канал імені «Великої різниці» вряди-годи - і не такої вже кримінальної нічної пори (всього о 22.40) - раптом вирішив продемонструвати пристойне, художнє, у всіх сенсах якісне і не так щоб мейнстримне, одне слово - КІНО. А не якесь розлоге Pulp Fiction.

«Повелитель бурі» К.Біггелоу, «Мільйонер із нетрів» Д.Бойла, «Старим тут не місце» братів Коен. Можливо, і не всі з цих, «Оскарами» відзначених, фільмів залишаться на віки. Але в першій декаді XXI вони залишаться точно! Назавжди.

Особливо видатний фільм Коенів на тему - «іду туди, не знаю куди, шукаю щось, не знаю що, а Доля однак знаходить».

Отож, шановні товариші кіноглядачі... Чемний уклін «Оскарові» - з боку Олени Леонідівни (ICTV) - мабуть, єдиний адекватний крок українського ТБ (і всіх його п’ятнадцяти загальнонаціональних каналів) назустріч серйозному кіно. А також бодай якийсь реверанс у бік адекватного кінопоказу і до питання «чи всі наші глядачі ідіоти?».

Оскільки магістральний кінопоказ на решті «загальнонаціонального» - давно за межею будь-якої людської розважливості. А також здорового глузду та решток художньої совісті.

Власне, у цих п’ятнадцяти наших каналах і «національного»-то залишилося на ламаний гріш - кіт уже давно наплакав. Залишилося тільки - «загально...». Як загальновживане. Як загальнолегкотравне. На кшталт конкретного «громадського місця» - на якомусь людному приміському автовокзалі. А що, не так? А що, хіба не помітно, що форматуючись один під одного і перепльовуючи успіхи кожного, ці «загально»канали давно викинули з програмних сіток, навіть із нічних своїх показів, те, що раніше цінувалося «на вагу золота!». Престижне фестивальне кіно. Відмінні роботи хай навіть багатьох голлівудських майстрів мейнстримного напряму. Де це все, телевізійні узурпатори? Де, я вас запитую? В «еру Роднянського», нагадаю, такий контент не те щоб насторожував верстальників телевізійних сіток - вони пишалися ним. І якісний КІНОПОКАЗ передбачав іміджевий бік того чи іншого каналу. Я знаю, що часи і звичаї різко змінилися. Не те щоб різко, просто - потворно. Віднедавна «честю мундира» вважається швидше-швидше перекупити - і «втелющити» у свою телесітку кіносміття виробництва якоїсь комедійної агітБригади. І боротьба саме за цю полову, за відвертий «кіноспам» - ось це для них справа престижу. Я, природно, навіть не хочу перераховувати цю розлогу муру, якою закупорено всі програмні артерії «Інтера», «Нового», «1+1», інколи «України», інколи ICTV... СТБ, правда, час від часу робить ставку на «Зіту і Гіту», «Любов і голуби» або «Службовий роман» (по 666-му колу), і тут, так би мовити, зі смаками народу не посперечаєшся: це ж чудове народне ретро-кіно, подивимося і 667-й раз...

Тим часом, як знають усі читачі журналу «Теленеделя» і жертви Воля-кабеля, у кожного олігарха є пачка каналів («Кто возьмет билетов пачку, тот получит водокачку», - казала Нонна Мордюкова в «Діамантовій руці»). І серед таких - обов’язкові кіноканали. Як К1, наприклад. Або «2+2». Інші... Проте й сюди нечасто потрапляє щось путнє. Неначе історія світового кіно розпочалася з продукції Comedy Club, а закінчиться, в чому я вже й не сумніваюся, продукцією «Вечірнього кварталу»! Де бодай «крапля» кіно, яке відбиває десятиліття пошуків десятої музи - на різноманітних, яскравих і не дуже, кінофорумах...

Навіщо ж мучилися всі ці люди ще з початку ХХ століття й навіщо влаштовували свої Берлінале, Канни, «Оскари», Венеціанські та інші кіноогляди - начебто ж виключно «для народу» все це влаштовували - щоб тут, у нас, із такою безліччю пришелепуватих і безглуздих телекнопок, не знаходилося навіть щілини в дверях, аби найкращі досягнення кіноРозуму людського якось протиснулися - сюди, до нас, на це «громадське» місце… Де чудовий кінематограф колишніх країн соціалістичного табору, адже й там, на зло Брежнєву, колись знімали прекрасні зразки мистецтва? Де бажання показати модні в попередні сезони кінодосягнення азіатів? Чому французький кінематограф у вас, у неуків (це я звертаюся до нинішніх теленачальників), асоціюється виключно з Жаном Рено та з фільмом «Таксі»? Зрештою, коли покажете хоча б «Хрещеного батька» (всі три частини), адже один із найкращих фільмів досі тримається в рейтингах глядацької популярності в усьому світі?

Російська телеполова, дідько б її вже колись узяв, замилила і очі, і мізки: сто доларів за пачку таких «обмилків» - і гуляй весь сезон, горя не відаючи! І гордо вояжуй собі на Каннський телеярмарок, вихваляючись дорогими брязкальцями перед спалахами жовтих сайтів...

Природно, ми всі розуміємо, що «хороше кіно» давно пішло в Інтернет, точніше - воно звідти вже просто не виходить. У кращому разі, залишається вибрана дискографія. Але це теж не привід терпіти репертуарні образи з боку нашого телевізора, який годує і годує - половою, мурою. Непристойністю, тупістю. Куди їм до «Оскара»? Не королівська, бачите, для них це справа...

Втім, якось ухилилися від фільму, власне. Втім, що про нього розповідати? У тому ж таки Інтернеті все давно написано - читайте. Але подивитися, безумовно, слід. Отож, означене вище визначення - «старорежимне кіно» - зовсім не принизливе... Старий режим - не завжди порочний. Старовинний кіностиль - не завжди відразливий. Старі (прописні) істини - на перевірку завжди правильніші. Ось і американські кіноакадеміки, серед яких дуже багато «пенсіонерів», вочевидь проголосували за повернення «старого режиму» в сучасний кінематограф. Вони підтримали історію, передбачувану з першого епізоду... Ага, якщо спадкоємець престолу на початку картини заїкається, то у фіналі він неодмінно стане королем, а потім заговорить, як Цицерон! Фільм передбачуваний, у міру наївний, чарівно старомодний, за акторським виконанням (і розподілом) - абсолютно бездоганний.

Оскарівський фаворит - відверте мораліте на, здавалося б, вічну тему... Тему «міцності» людської натури. Тему внутрішнього стоїцизму, навіть якщо зовнішні ворожі бурі хочуть зламати цю людину, як дерево під час урагану. «Все можуть королі?» Напевно, все... Якщо ці «королі» за сумісництвом ще й люди.