ПОВЕРНЕННЯ З НЕБУТТЯ

Нехай читач на мить уявить, що він стоїть перед святинею, в яку впиналися стріли монголо-татарських завойовників, яку рубала шабля на полі бою під Берестечком, яка пролежала сотні років у руїнах холмського храму, яку коронував двома золотими коронами сам Папа римський, перед якою вклякали польський король Ян Казимір і єпископ Яків Суша, на яку виготовляв коштовні шати у 1660 році відомий у Європі ювелір з Любліна Себастьян Нісевич, яка відома 704 чудотвореннями…

Така ікона, проживши нелегким життям 1000 років, знайшла своє достойне місце у єдиному в Україні — Музеї Волинської ікони.

Холмська Чудотворна ікона Божої Матері — одна з найвідоміших у християн. Такої трагічної і водночас славної історії, сповненої таємниць і легенд, не має жодна ікона християнського світу.

За давніми переказами, ікону написав Св. Євангеліст Лука. Історії і чудотворенням ікони багато сторінок присвятив у своїх книгах Яків Суша. Він перший виявив, що написана ікона на дошці кипарису, чим підтвердив, що походить вона з півдня. Позаяк для людини ХVII століття кипарис був символом вічності, Яків Суша докладно описує специфічний запах кипарисової дошки. У такий спосіб він обгрунтовує, що автор її — апостол Лука, «який у Греції і в Палестині і в інших теплих краях бував…». Для глибшого підтвердження такого походження ікони він проводить аналогію з іншими відомими святинями південного походження, виконаними на кипарисі, — Ченстоховською Божою Матір’ю і Марією Маджоре в Римі. Інші історичні джерела розповідають, що до Києва її привіз князь Володимир з Візантії, прийнявши там християнство, а ще — що святиня належала як посаг царівні Анні, нареченій князя Володимира. Останній же поставив ікону в побудованому у 1001 році Богородичному Соборі у Холмі.

Літописи стверджують, що місто Холм відбудував у 1223 році князь Данило Галицький. На високому пагорбі, як засвідчує історія, був збудований величний храм. «І прикрасив же ікони, принесені з Києва, камінням коштовним і бісером… І Спаса, Пречисту Богородицю, що йому сестра Федора дала з монастиря Св. Федора…» Серед подарованих ікон нібито й був образ Богородиці Холмської. Вже тоді іконі приписувалась чудотворна сила. Її заступництвом Холм був врятований від орд Батия у 1240 році, а через 19 років татари теж не змогли взяти місто. Лише в 1261 році монголо-татари захопили православний собор, забрали з ікони дорогі шати і кинули її у руїнах храму…

У 1651 році, коли поляки порушили Зборівську угоду, укладену Богданом Хмельницьким та польським королем Яном Казиміром, останній, за порадою Якова Суші — керуючого уніатською Холмською єпархією,— відбирає у православних християн Чудотворний образ Богородиці, і вона бере участь у поході та битві польської шляхти проти козаків під Берестечком.

Та повернімося до подій, які передують тому. Віднайшли ікону в руїнах храму лише через100 років, а невдовзі вона знову постала там у своїй величності та святості. У 1628 році Холмський уніатський єпископ Мефодій Терлецький — людина високоосвічена і прогресивна — збирає свідчення чудотворень Пресвятої Богородиці. Згодом він створив комісію для їх вивчення, і невдовзі світ побачила книга Якова Суші, який тоді ще керував Духовною уніатською гімназією, у якій було докладно описано святиню і дано перелік створених нею чудес. Оцінюючи роботу творця ікони, Яків Суша пише, що автору вдалося створити незвичайний образ: Марія на іконі — поважна, викликає священний трепет, і водночас — приємна, проникає в серця людей і стимулює до молитви.

Польське військо перемогло під Берестечком і приписало свою перемогу образу Богородиці, за що після перемоги король Речі Посполитої Ян Казимир з великими почестями вніс ікону до Варшави у каплицю королівського палацу. На знак вдячності відновив Холмську уніатську кафедру, де керуючим було призначено єпископа Якова Сушу. Він і подбав про те, щоб 1652 року ікону було знову урочисто перенесено до Холма.

У 1720—1750 роках на святкування столітньої перемоги поляків під Берестечком гданський ювелір Жоде створив срібну плиту з барельєфним зображенням батальної сцени. У її центрі було зображено ікону Холмської Богоматері, а перед нею стояли навколішки король Ян Казимир та єпископ Яків Суша…

1875 року царський уряд Росії скасовує унію з Римом, і ікона повертається у лоно православ’я. В 1915 році під час окупації Холма Австрією ікона потрапляє в Москву, а після проголошення УНР у 1918 році переїжджає до Києва у церкву Флорівського монастиря.

Більшовики під приводом допомоги голодуючим конфісковували церковні цінності, тому святиня була винесена з монастиря і переховувалась у приватних осіб. На подальшу долю ікони проливає світло архівний документ, виявлений протоієреєм, професором Юрієм Мициком в архіві консисторії УПЦ у Вінніпезі (Канада) у фонді митрополита Іларіона (Івана Огієнка). Відома дослідниця історії України та історії УПЦ професор Наталя Полонська-Василенко (1884—1973) писала в листі Івану Огієнку, що ікона переховувалась у її київській квартирі. Коли квартиру цієї жінки почали відвідувати співробітники ГПУ, її приятель з Холма забрав ікону до себе, і боячись, що конфіскують, розібрав на дошки й віддав їх у різні руки. Прикраси ж ікони були реквізовані при арешті холмського патріота.

Коли на окупованій гітлерівцями території знову почала діяти Холмська православна єпархія, її очолив (тоді ще архієпископ) Іван Огієнко. Завдяки йому ікона була віднайдена і в 1943 році знову постала в Холмі. Та недовго довелось їй прикрашати собор: буремні роки війни і повоєнного лихоліття зробили свою чорну справу — сліди святині загубилися… Православний світ змирився з думкою, що ікону втрачено назавжди. Та восени 2000 року, ніби на честь її 1000-ліття, православний світ приголомшила приємна звістка — ікона жива! Надія Горлицька зберігала її 55 років і записала нову сторінку у легендарне життя Холмської Богоматері. Під час операції «Вісла» був підпалений вагон з майном Івана Огієнка в залізничному ешелоні неподалік Холма. Місцевий український священик Гаврило Коробчук, знаючи про це, послав на згарище свою доньку Надію. Вона й відшукала серед недогарків не зачеплену вогнем ікону. З оповіді Надії Горлицької (Коробчук), у 1979 році ікону намагалися «відновити». За цю складну роботу взявся «реставратор», що був надто далекий від основ іконопису та елементів реставрації. Тло і поля ікони він записав бронзовою фарбою, яка невдовзі окислилась. Запис був виконаний поверх потемнілого й пошкодженого століттями живопису. «Реставратор» заклеїв лицевий бік ікони прозорою плівкою, яка з часом зліпилася з шаром фарби. Лише основа ікони — три кипарисові дошки, золоті прикраси у вигляді трьох прямокутних пластин, стилізований рослинний орнамент та деякі інші елементи живопису свідчили про давнє походження ікони. Нині вона розчищена від поверхневих нашарувань настільки, що є можливість судити про цю пам’ятку як про твір давнього мистецтва.

Багато писемних джерел зі словесними описами ікони допоможуть появі на світ зображення Богородиці, яка на правій руці тримає Христа — немовля з піднятою правою рукою та сувоєм у лівій руці. Богородиця зображена до стегон, голова її злегка нахилена у бік Христа. Таке зображення цілковито збігається з описами ікони, залишеними Яковом Сушею у книзі «Втретє воскреслий Фенікс», та з описом Холмського православного братства. Характер пошкодженого живопису теж цілком збігається з описами: на лівому плечі є сліди від ударів шаблі, а на правій руці — від стріли. Ікона неодноразово потрапляла в екстремальні умови: від поля бою до частих переміщень та переховувань, розбиралась на частини і слугувала хоругвою, про що свідчать п’ять наскрізних отворів праворуч. Усе це схиляє до того, що волинські реставратори мають справу з оригіналом Чудотворної ікони Холмської Богородиці. Незабаром, пройшовши земний шлях довжиною у 1000 років, вона постане перед відвідувачами єдиного в Україні Музею Волинської ікони. Експонується вона й тепер, щоправда у такому вигляді, якою її читач бачить на фото.