У нашому кінематографічному співтоваристві цього тижня відразу два концептуальні казуси. Перший — Халпахчі пішов із «Молодості» (про це окремо). Другий — ще один похід за «Оскаром». Цього разу коней у кіноакадемію запрягає режисер і продюсер Оксана Байрак — із фільмом «Аврора» (бюджет 1, 5 млн. дол.).
Те, що у вітчизняному кіно «дивне — поруч», уже аксіома. І все одно щоразу треба доводити якісь «теореми». Ну, наприклад, як довести, чи дивився цей фільм хоч хтось із шановних кіноакадеміків і який вердикт виніс у результаті. Також непросто пояснити, чому стрічка, яка жодного дня не була у вітчизняному прокаті, відразу потрапила до списку «оска-рівських» претендентів (умови прокату на території країни-виробника передбачаються, власне, положеннями престижної премії). Ну і вже просто немає сенсу доводити, що «Оскар» у нашому випадку — це якісь дивні ігри кінотусовки, якій давно немає діла до чистих естетичних захоплень і до самодостатнього мистецтва: «Ах, «Оскар»? Захочемо — торкнемося й цієї позолоти!» — «А як же творчий результат?» — «Головне, зиму пережити, піаром утеплитися — роздача статуеток усе одно наприкінці лютого!» Інколи, на дозвіллі, так і тягне зняти домашнє відео — і відразу на «Оскар» (а що, може, заохотять?).
Але чому я думаю, що художній результат у випадку з Байрак буде негативний? Може, він буде видатний, геніальний, потрясний. Навіть така можливість існує. Хоча, пам’ятаючи про титри (режисер, сценарист і т.д.), оптимістичні передчуття стрімко наближаються до нуля. «На ялині не ростуть мандарини».
Напористий, пробивний, надактивний і надреактивний темперамент кіновиробника Оксани Байрак відзначений у масовій культурі кількома телефільмами — «Тобі, справжньому», «Жіноча інтуїція», «Снігова любов», «Летюча миша»... (Останній твір — за межею добра і художнього терпіння.) В одних випадках це були міцно збиті «лав сторі», в інших — просто «акторсько-пейзажна лірика». Чергові млинці зі щоденного телеменю. Однак тут тема непрохідна — Чорнобиль. Трагедія. І ще дуже делікатний мотив — доля дитини на тлі катастрофи. А на цьому канаті не можна «танцювати» без страховки, інакше загрожує па-діння у спекулятивне провалля. І взагалі, звертаючись до таких тем, непогано хоча б рік-два «попоститися», відкласти вбік чергове напівмильне виробництво, зануритися у драматичну атмосферу того часу якщо не з головою, то хоча б увійти в ріку печалі... ну... по коліна. Це по-перше. По-друге, Оксана Байрак, попри всю симпатію до цієї жінки-трудоголіка, поки що жодним чином не підтвердила репутацію і кваліфікацію режисера, котрий уміє поводитися зі складними соціальними темами. А тут відразу «світлий шлях» — на «Оскар».
Можна, звичайно, зрозуміти наше кіноначальство. «Кого послати?» Це теж вічна теорема (куди там Ферма!). Однак в окремих випадках і її краще не доводити. Претендувала було на таке відрядження на американські пагорби у всіх аспектах дивна стрічка «Прорвемось!» Івана Кравчишина (зроблена спільно з «5 каналом»). Але, слава небу й землі, прохолонули. А то що після перегляду подумали б про український кінематограф взагалі (і помаранчеву революцію, зокрема) метри світової кіноіндустрії. Це навіть важко припустити.
Можливо, «Аврора» у сто (або у двісті) разів краща за «Прорвемось!» Хоча і не думаю, що вже аж до такої міри. Тоді чому картину приховують від народу? Шедевр — у маси! Ось «9 роту» Ф.Бондарчука (вона теж претендує на «Оскар») прокрутили в усіх гірських аулах, обговорили на всіх круглих і квадратних столах і тільки потім виписали їй путівку — на пагорби.
Ганна Павлівна Чміль, не остання людина в нашій ієрархії кіноцінностей (глава кінодепартаменту при Міністерстві культури і туризму) зізналася «ДТ», що бачила «Аврору» на власні очі. «Не вірю!» — кажу жартома. А вона: «Таж цю стрічку підтримала ще й американська гільдія кіноакторів, тому що у фільмі знімався відомий у світі Ерік Робертс — брат надзвичайно популярної Джулії Робертс».
— Вам персонально як керівнику і як глядачу фільм сподобався?
— У стрічці виграє соціальна проблематика — це чорнобильська тема. Але в цілому рятує картину гра дівчинки — юної Насті Зюркалової. Вона фактично і витягує фільм.
— Дуже цікаво... А як же Робертс? Як Харатьян?
— Гра американського актора нікудишня. Те ж саме можна сказати і про російського.
— Гаразд, про режисуру не запитую... Але чому фільм, який не мав у нас прокату, практично з ходу транспортуєте на «Оскар»? Не могли почекати до наступного року, якщо це такий безпрограшний варіант?
— Ну тут, у принципі, є нюанси — у творців ще залишається певний проміжок часу, коли вони зможуть показати свій фільм на широкій аудиторії, отже, з цим, гадаю, проблем не буде.
— У такому разі чекатимемо... Переможних результатів...