Постійно сидіти вдома нецікаво. Навіть в Америці

Популярні автори будь-якої епохи відбивають її своєрідність, інтереси, комплекси, властиві їхньому поколінню. При цьому байдуже, як вони самі до них ставляться. Чи будуть то психоделічні анархії 60-х Хантера Томпсона, критика споживацького ставлення середини XIX століття у творчості Золя, чи «Злочин і кара» Достоєвського, це розп’яття ідей політичного й культурного нігілізму, — і слова «випробування часу» спливуть самі собою. Момент, зафіксований на сторінках, постає правдивим портретом культурної кризи. Для всіх, хто пише великі наративи, основне завдання — визначити, в чому причина занепокоєння, яке охопило свідомість «іншого», свідомість суспільства в цілому.

Лев Гроссман, книжковий оглядач журналу Time, представив американським читачам список із восьми романів відносно молодих (до 40 років) авторів, які викликали особливий інтерес останніми роками. Голосуючи за той чи інший роман, читачі визначали, хто саме з письменників буде визнаний гідним почесного звання «ймовірного класика». Голоси розподілилися так: «Світло навколо» Джонатана Сафрона Фоєра, «Білі зуби» Зеді Сміт, «Тезки» Джумпи Лахірі, «Знали б ви, які ми швидкі» Дейва Еггерса, «Бджолиний сезон» Міли Голдберг, «Абітурієнт» Кертіса Сіттенфелда, «Абсурдистан» Гері Штейнгарта і, нарешті, «Інтуїтивіст» Колсона Вайтхеда. Крізь усі ці твори червоною ниткою проходить тема болісного загострення кризи культурної приналежності. Але йдеться і про відчуття вини у взаєминах між націями, і про пошуки віри, і про необхідність подолання класової нерівності, і про несподівані виверти міжрасових відносин американських громадян.

Останній у цьому списку роман «Інтуїтивіст» Колсона Вайтхеда, який здивував тим, що автор прагне подати перепади міжрасових відносин у вигляді «американських гірок» із їхніми несподіваними злетами та падіннями. Автор книжки розфокусував своє бачення проблеми, змістивши центр уваги до іммігрантів першого і другого поколінь.

Три перші в хіт-параді романи явно пробуксовують у проблематиці повернення до традицій чи їх нівелювання. Найкращий відгук про роман Джонатана Сафрона Фоєра «Світло навколо» гласить: «він змусить вас розсміятися незалежно від того, вдалі для цього час і місце чи ні». В основі сюжету — доля молодого американського єврея, котрий вирушає до України на пошуки жінки, яка врятувала життя його дідові під час нацистської окупації. Герой книжки розділяє ім’я з її автором, а свою пригоду — з другом, супутником і перекладачем, українцем Олексієм Перцовим. Олексій — справжній фан американської поп-культури, але він постійно відстає від останніх віянь заокеанської моди. За книжкою знято однойменний фільм із Елайджею Вудом у головній ролі.

На жаль, не можна назвати гумор характерною рисою цього покоління авторів. Іммігранти, які принесли свій гумор на скромний ґрунт пуританської Америки, були благословенням для її літератури: інколи він може навіть врятувати твір від провалу. Зеді Сміт — британська письменниця, чий батько був корінним англійцем, а мати приїхала з Ямайки, — користується цим прийомом, щоб пролити світло на суперечності культур у середовищі іммігрантів.

Оскільки Америка — не що інше як «культурний компот», чим би вона була без іммігрантки з Індії Джумпи Лахірі та її роману «Тезки»? Книжка вивчає межі між двома конфліктуючими культурами — адже мир не може виникнути там, де наявні очевидні релігійні, соціальні й ідеологічні відмінності.

Можливо, ми бачимо лише те, що хочемо побачити, і читаємо лише те, що сподіваємося зрозуміти, але «мильні опери» життя на пострадянському просторі і справді задовольняють американський потяг до екзотики. «Світло навколо» — не єдине в цьому сенсі у «списку найкращих». Гері Штейнгарт описує у своєму романі «Аб­сурдистан» мандри Міші Вайн­берга, який відвідував американський коледж, але згодом був закинутий назад у Петербург після того, як його батько, що жив на широку ногу, підлаштував убивство сенатора з Чикаго. Перед Мішею стоїть просте завдання — повернутися до своєї балакучої подружки з Бронкса, з’їсти що трапиться дорогою і постійно слухати реп-музику. Штейнгарт пропонує читачеві розгонисту подорож, яка примусить захопитися навіть побутовухою.

Цікавий напрям сучасної американської літератури представляє покоління авторів, які народилися в колишньому СРСР, але виховані в Америці й описують свої переживання у белетристиці. Кійт Гессес, народжений у Росії письменник, дотепно висловив цю думку: «Нас нацькували на американську літературу». У ряду схожих на нього романістів такі, як Лара Вапняр, Аня Улинич, Марк Будман та Ірина Рейн. Може видатися, що для іммігранта зі Східної Європи, котрий вирішує проблеми власної приналежності до суспільства, яке прийняло його, і свого занурення в навколишню культуру, контракт на опублікування книжки — питання ледь не вирішене. Це не секрет. Можливо, самі автори жартують на цю тему. Оскільки авторський стиль представлених романів дуже різниться від однієї книжки до іншої, складно сказати, що перед нами — чергова літературна течія чи вже літературна традиція.