Поставати з попелу та руїн доводиться головному виставковому центру країни

Видатний нейрохірург сучасності Віктор Щеглов, нині киянин, а взагалі уродженець Херсонської області, недавно журився на зборах земляцтва, що, коли він приїжджає у відпустку на свою малу батьківщину, у Генічеський район, його щоразу більше вражає запустінь, зростаюча кількість зруйнованих будинків, покинутих хат у селах. У принципі, зауважили йому, картина досить типова: дуже багато сіл, та й невеликих міст, нині спіткала та ж доля. Люди масово виїжджають у мегаполіси, шукають гідну роботу. Прогодувати на заробіток у пару сотень гривень сім’ю важко навіть у селі, де практично у кожного є город і підсобне господарство.

Яким же був мій не просто подив, а подібне щегловському потрясіння, коли занедбані споруди з вибитими шибками й проломленими дахами (ну прямо ілюстрація до фільму «Сталкер») я виявила не десь у провінції, а в самому стольному граді Києві! Поруч із жвавою магістраллю, що веде на південь, навпроти будинків славетного Національного університету ім. Т.Шевченка, на просторій території, що колись гордо називалася Виставкою досягнень народного господарства (ВДНГ) Української РСР.

Виставка, що залишилася без досягнень

Руїни та попіл у заголовку аж ніяк не метафора й не журналістське перебільшення. На щастя, йдеться не про всю виставку, а лише про кілька будинків, але зате яких вражаючих!

Саме руїною постає поглядам відвідувачів колишній дуже популярний у минулому ресторан «Прага». Озеро біля цієї будівлі (а насправді — заболочене дно, що залишилося від озера) заросло комишами й покрилося грузлою тванню. Зяють вибитими шибками й облупленою в багатьох місцях плиткою будинки-близнюки — симетрично розташовані біля лісової зони обабіч центральної алеї кафе, що раніше називалися «Весна» та «Літо».

Попелу теж вистачило: вщент згорів Зелений театр, ще кілька споруд постраждали від пожеж. Причиною їх, кажуть, були бомжі, котрі облюбували свого часу ці будинки. Добре, що вогонь хоч не захопив лісопаркову територію — унікальну, якої, як стверджують знавці, немає в жодного виставкового центру Європи.

А це ж місце — ВДНГ, що функціонує з 1958 року, — не одне покоління киян шанувало не лише як головний виставковий центр республіки (у радянські роки), а й улюблене місце відпочинку. У будь-яку пору року в тутешніх павільйонах вирувало життя, і фактично кожне підприємство вважало своїм обов’язком потрапити в експоненти. Медалі та дипломи Виставки досягнень народного господарства УРСР цінувалися нарівні з державними нагородами. З ранньої весни до пізньої осені були задіяні площі й алеї: вся територія перетворювалася на демонстрацію досягнень, і не лише в народному господарстві. Приміром, практично всі учасники традиційного фестивалю мистецтв «Київська весна», котрі приїжджали з братніх республік та й країн соціалістичної співдружності, виступали на центральній площі, інших майданчиках, у тому ж Зеленому театрі, розташованому прямо в лісі. Інший час концертні майданчики заповнювали українські артисти, численні колективи художньої самодіяльності.

Не переводилися тут усілякі фестивалі регіонів України — від ремесел до кулінарної майстерності (останні особливо любили студенти з розташованих неподалік гуртожитків університету та сільгоспакадемії, тому що шедеври кращих кухарів з областей можна було покуштувати буквально за копійки). Кожний уїк-енд тут святкували дні працівників тієї чи іншої галузі, професії. Не кажучи вже про свята державні чи народні: від Нового року й Масниці до обжинків і 7 листопада.

Густий доглянутий ліс, що оточує деякі виставкові павільйони й тягнеться у бік Феофанії та Пирогова (170 гектарів чистої зелені й джерело кисню), приймав любителів пікніків. А ті, посидівши в затінку беріз або трьохсотрічних дубів (так, є й такі на території), не залишали після себе нетлінних пам’яток у вигляді сміття. У тутешніх озерах можна було погодувати нелякану рибу, на конкурних полях спостерігати, як виїжджають коней, в оранжереї відчути атмосферу справжніх тропіків, милуючись пальмами, банановими, лимонними й апельсиновими деревами (ну хіба що на ліанах погойдатися не вдавалося). А вже квіти, насіння, розсаду, саджанці та плоди чимало киян воліли купувати лише тут — якісні, сортові, особливі.

Виставка вирізнялася якоюсь винятковістю, можливо, ще й тому, що їй, як ніякій інший, постійно доводилося приймати гостей, у тому числі й іноземних. І тут розуміли, що підтримувати імідж великої й могутньої країни треба навіть у малому. І каву в ті роки тут уміли варити не «бочкову», а справжню. У тій же «Празі» цінителі нерідко могли посмакувати справжнім чеським пивом, якого не знайдеш у місті. І нечасті в той час презентації іноземних досягнень (наприклад, виставка сільського господарства США, що стала подією й зібрала величезну кількість народу) відбувалися саме тут, у зв’язку з чим для обслуговування гостей і відвідувачів «викидали» якийсь дефіцит. Тобто іноді вона перетворювалася на відносний «острівець комунізму», де хоч і не можна пожити, але можна побачити, як це буде...

Не можна сказати, що все закінчилося відразу. ВДНГ поступово повторила долю своїх «експонентів» — із розвалом економіки зникли чимало підприємств, а отже й їхні досягнення, тому демонструвати виявилося майже нічого. Місце, призначене презентувати інших, саме стало непрезентабельним. Не в останню чергу тому, що високопоставлені особи неодноразово намагалися поділити між собою будинки та павільйони. Територію, що належала державі, доводилося відстоювати на всіх рівнях. Спасибі, кажуть тут, допомогли журналісти відомих газет.

Якийсь час організація намагалася вижити, здаючи в оренду площі під офіси, для торгівлі, проведення різних акцій. Але доходи аж ніяк не покривали витрати на такий великий комплекс. До того ж 1993 року ВДНГ «відключили від джерела живлення» — позбавили бюджетних коштів.

Чимало людей із тих, хто тут працював, пішли. Ну а ті, хто не захотів залишати корабель, розробляли тактику його порятунку. У тяжкі для комплексу часи їм доводилося бути на громадських засадах і господарниками, і проектувальниками, і економістами. Вісім років тому колектив запропонував реконструкцію. Але коштів не знайшлося. 1999 року, коли ВДНГ отримала новий статус — Національний комплекс «Експоцентр України», знову повторили цю спробу, але з тим же результатом. Утім, вимоги до виставкових центрів змінювалися так стрімко, що підготовлений раніше проект морально застарів. Потрібен був новий.

Завтра тут буде Європа

Майже весь минулий рік разом із спеціалістами ДІПроміста працювали над новою концепцією розвитку Національного комплексу «Експоцентр України». Сучасною, котра враховує світові тенденції розвитку галузі, рівень будівельної культури, технічного оснащення, розвитку інформаційних технологій, вимог до сервісу, індустрії розваг і водночас гармоніює зі стилістикою вже існуючих споруд, щоб не втратити архітектурну цілісність.

Генеральний директор Експоцентру України Валерій Пономаренко вивчив досвід і діяльність подібних закладів у Європі.

— Передові європейські країни, котрі мають гарні виставкові центри, пишаються ними, це складова частина престижу держави, — наполягає Пономаренко. — Адже в них проводяться дуже помітні й резонансні заходи. Такі виставки сприяють широким контактам виробників і замовників, а в остаточному підсумку — прискоренню економічного розвитку держави. Скажімо, недавно на виставці в Ганновері, де брали участь понад 70 країн, наш Експоцентр представляв Україну. Я відзначив, яку увагу цьому приділяли: акцію відкривав федеральний канцлер, були представлені всі землі країни. До речі, наша держава дуже непогано себе презентувала на виставці. Виявляється, дуже багато виробників Заходу навіть не підозрюють, на якому технологічному рівні можуть працювати наші підприємства. У перші ж дні відомі фірми уклали чимало серйозних контрактів з українськими виробниками. Створити новий, по-справжньому європейський виставковий центр, зберігши основу комплексу й доповнивши її, — це ж честь і користь для держави.

Колектив уже має державну підтримку, і якщо всі проектні роботи здійснювалися за власні гроші (все-таки центр на своє забезпечення заробляє), то на будівництво будуть виділені бюджетні кошти. А будівництво має бути, прямо скажемо, грандіозне.

Генеральний план перспективного розвитку передбачає реконструкцію наявних і будівництво нових виставкових павільйонів загальною площею до 100 тис. кв. м. Пішохідна галерея з’єднає павільйони, відкриті виставкові території площею 50 тис. кв. м, конгрес-центр, готелі, підземний паркінг, прес-центр, медіа-центр, телерадіостудії. Окремий квартал займе індустрія розваг — аквапарк, зона відпочинку, відкритий басейн, кінотеатр, концертно-розважальний зал на 30 тис. місць, спортивний центр, гольф-клуб, кінноспортивний клуб, тенісні корти, парк мініатюр, не кажучи вже про дитячі майданчики й атракціони. Не забули також і про супермаркет, кафе, ресторани.

Найголовніше — реконструкція жодним чином не зашкодить унікальній зеленій зоні. Тут усвідомлюють, що такого природного сполучення архітектури та природного ландшафту немає в жодному подібному центрі. Директор виношує мрію (і вже поділився нею з мером столиці Олександром Омельченком) об’єднати лісопаркову зону Експоцентру з Музеєм архітектури та побуту в Пирогові та Голосіївським парком монорейковою дорогою й таким чином залучити більшу кількість туристів.

До речі, для зручності іноземних учасників виставок на території Експоцентру вже працює митний термінал. Увесь вантаж, що надходить для участі в експозиціях, розмитнюють (або оформляють на зворотний виїзд) прямо тут, на місці, без затримок і зволікань на кордоні.

Валерій Пономаренко сподівається, що будувати перший новий павільйон вони почнуть уже в серпні — центру дуже бракує робочих площ, як показала проведена недавно масштабна виставка «Агро-2004». А завершити будівництво комплексу, завдяки новим будівельним технологіям, тут розраховують за півтора-два роки.

Нарешті Експоцентр розпрощається з руїнами, цією «застиглою музикою» безгосподарності.

— Та ми б уже давно з ними розпрощалися, — додає директор, — але не можемо поки. Річ у тім, що вони не наші.

А чиї ж?

Уже ліпше були б безгоспними. Тоді Експоцентр розпорядився б їхньою долею, як вважав би за потрібне. Ремонтувати їх уже немає сенсу. Дешевше зруйнувати й побудувати нові. Для чого й просять господарів передати зруйновані будинки у власність комплексу. Порушили це питання давно, років з шість тому.

Руїни ці — столичні, тобто перебувають у комунальній власності Києва, бо це підприємства громадського харчування, які входять у їхню міську мережу. Точніше, були і входили, оскільки функціонувати давно перестали. На тлі того, як непокояться сьогодні батьки міста про його зовнішній вигляд і європейський лиск, ці занедбані кафе виглядають не просто сиротами, а безнадійно хворими «дітьми-відмовниками».

Заступник голови КМДА, начальник Головного управління споживчого ринку й торгівлі Юрій Розсада запевнив, що ці будинки — вже не міські. На його думку, відтоді як виставка почала втрачати популярність, згадані заклади перестали становити інтерес для торгової мережі міста. Тоді будівлі передали виставці, але не у власність, а в управління. Це означає, що з приміщеннями можна робити що завгодно, тільки руйнувати не можна, оскільки власність чужа. І якщо Експоцентр приведе ці приміщення в пристойний вигляд, то в будь-який момент йому можуть нагадати: а будинки ж наші...

Утім, працівники Експоцентру розповідають якусь туманну історію: довго будинок ресторану «Прага» переходив від одного хазяїна до іншого, поки останньому з власників, котрий не вклав, як і попередні, у реконструкцію жодної гривні, це набридло й він відмовився від руїн, повернувши їх місту.

Більше світла пролив на ситуацію інший заступник О.Омельченка, начальник Головного управління комунальної власності м. Києва Ігор Лисов. Він пояснив, що будинки все ще є власністю міста. Тепер проводять їх експертну оцінку, після чого передбачається, що постановою Кабінету міністрів їх передадуть виставці. Місто використовувало підприємства громадського харчування доти, доки це було рентабельно, а тепер віддає їх комплексу. Це відбувається в рамках загальної домовленості з урядом — столиця передає у відання Кабміну й Державного управління справами АП низку об’єктів на вулицях Пилипа Орлика й Інститутській, на території Експоцентру України й ще кілька, а натомість сподівається одержати в комунальну власність міста Український дім на Європейській площі. У результаті переговорів згоди дійшли, тепер іде експертна оцінка майна, і коли цифри будуть збалансовані, Кабмін прийме відповідну постанову. На думку Лисова, це діло кількох місяців.

Пояснити, як добротні працюючі заклади перетворилися на руїни, що відлякують відвідувачів (а тим більше інвесторів), ніхто з батьків міста не зміг.

Ну що ж, є надія, що руїни на території колишньої ВДНГ, а нині Експоцентру України доживають останні дні й не скомпрометують майбутній європейський комплекс.