«Портал» і «Медвін»: збовтати, але не змішувати

«А в Києві буде плюс п’ятнадцять, — смакували на інтернет-форумах і в блогах російські любителі фантастики, вони ж фени. — Вирішено, їдемо на «Портал»!»

Наївні. Було близько нуля, мела хурделиця, розповзався під ногами мокрий сніг. Цього року П’ята міжнародна асамблея фантастики «Портал» проходила не у квітні, як зазвичай, а в березні. Причина — запланований на травень під Москвою «Єврокон», всеєвропейський фестиваль фантастики, що його Україна приймала 2006 року.

Фантастична тусовка, фендом, як відомо, не визнає кордонів, особливо в межах колишнього СРСР. Однак навіть для затятих фенів два конвенти поспіль — якось занадто, а головне витратно. «Портал» перенесли, а вслід за ним посунувся й Третій весняний книжковий ярмарок «Медвін», який свого часу стартував саме на «Євроконі» і відтоді тісно прив’язаний до дружніх фантастів.

Чимало українських видавців не встигли випустити до «Медвіна» заплановані новинки, ну й нехай: скільки можна жити від ярмарку до ярмарку? Головне — «Портал» і «Медвін» відбулися. Як завжди, у Київському інституті фізкультури (Експоцентр «Спортивний»), уже звично в одному флаконі. Втім, практика свідчить: хоч як його збовтуй, ці дві субстанції ніколи не змішуються.

Що наочно проявилося вже на церемонії відкриття — одночасно і «Порталу», і «Медвіна». Подія збіглася із Всесвітнім днем поезії, і президент «Медвіна» Едвін Задорожний заздалегідь запропонував промовцям говорити віршами. Тут і почалося.

Солідні учасники церемонії за версією «Медвіна» — Микола Жулинський, Лесь Танюк, Олександр Афонін, Леонід Фінкельштейн — підготувалися як слід і виступили з проникливим поетичним Словом: хто з Франковим, хто з власним. Потім певне сум’яття вніс почесний голова «Порталу» Сергій Дяченко, зачитавши з Маршака: «У Скворцова Гришки жили-были книжки...» А там мікрофон перейшов до гостей-фантастів (які не цураються, до речі, серйозної поезії), і ринув такий потік римованих імпровізацій, що зібрання ледве встигало переходити від реготу до оплесків.

До віршів, утім, ми ще повернемося.

А тепер про гостей. На «Портал» традиційно прибули харків’яни Генрі Лайон Олді (Дмитро Громов і Олег Ладиженський, якщо хтось досі не знає) та Андрій Валентинов, який відзначив тут 50-річний ювілей. Із відомих російських письменників уперше приїхали до Києва Євген Лукін та Кирило Єськов. Як і торік (сподобалося, не інакше), прибули патріархи фантастики Михайло Успенський та Святослав Логінов. Були москвичі Марія Галіна і Аркадій Штипель, що постійно до нас наїжджають. І, звісно, добрий знайомий постійних читачів «ДТ» письменник, поет і журналіст Дмитро Биков.

Однак найзагадковішим виявився візит на українську землю головного московського фантаста, автора знаменитих «Дозорів» Сергія Лук’яненка. Його зустріч із читачами і презентація майбутнього кінофільму за книжкою «Лицарі сорока островів» з участю продюсерів (українського і голлівудського) та авторів сценарію Марини і Сергія Дяченків була попередньо заявлена в програмі, але напередодні «Порталу» дивним чином із неї зникла. У результаті до актового залу на п’ятому поверсі Інфізу добралися лише два-три десятки найбільш відданих і втаємничених читачів. «Людей було б на порядок більше, якби я всього лише дав оголошення у своєму блозі, — запевнив письменник. — Але я до останнього сумнівався, чи відбудеться ця зустріч узагалі».

У Лук’яненка складні стосунки з Україною, це так. Основне поле бою — «Живий журнал» Доктора Лівсі, один із найпопулярніших блогів у російськомовному сегменті ЖЖ, де висловлювання Сергія про Україну та українців завжди збирають найбільший врожай коментарів. Напередодні приїзду фантаста патріотичні «шанувальники» вирішили організувати флеш-моб: суть зводилася до масового взяття у Лук’яненка автографів на портреті покійного автора-виконавця шансону Михайла Круга, на якого письменник схожий мов рідний брат. Масово не вийшло, але один таки прорвався. Лук’яненко написав на портреті рядок «Владимирский централ», а в блозі виклав природний висновок: в Україні дуже популярний блатний шансон, але біографії виконавців знають погано...

Власне кажучи, на «Портал» Сергій Лук’яненко і не приїжджав. Мало хто знає, що паралельно в Києві відбувалася ще одна фантастична тусовка з московськими гостями під назвою «Старкон». Зібралися ветерани фендому, ті, хто стояв біля витоків руху ще у 80-х. Зустрілися, поспілкувалися, позгадували навіть, як заведено на конвентах, вручили свої премії — зірки-«суперстари» за вислугу років. Тепла компанія, гарна тусовка.

«Портал», на відміну від «Старкону» та інших аналогічних конвентів, суто тусовочним заходом, слава богу, не став. Із самого початку його організатори взяли курс «назовні», на прорив затишної герметичності фендому. Фантастику на «Порталі» розуміють як літературний метод, а не жанр. Простіше кажучи, це література, що містить, за визначенням братів Стругацьких, «елемент незвичайного, небувалого і навіть зовсім неможливого». Булгаков, наприклад. Або, скажімо, Гете.

Про Булгакова й Гете говорили на центральному круглому столі «Порталу», який пройшов під головуванням Сергія Дяченка і з участю Святослава Логінова, Дмитра Бикова, Михайла Назаренка. Чи був би можливим Воланд без Мефістофеля, чи багато в булгаковській Маргариті від фастівської, або радше від самого Фауста? Уявіть собі, фантастам і фенам це цікаво, це їхня тема. Не меншою мірою, ніж зорельоти чи якийсь «Нічний дозор». Не випадково «Портал» не перший рік товаришує з музеєм Булгакова і навіть вручає Булгаковську премію у вигляді, природно, величезного чорного кота.

Про премії. Перед церемонією нагородження, граючи в «сам собі тоталізатор», ми з друзями вираховували в номінаційних списках переможців — і все збіглося! Точна ознака, що нагородили правильно і тих. Премії «Порталу» присуджують не загальним голосуванням учасників, як на інших конвентах, а професійним журі — як у більшості «мейнстрімних» літературних премій. Окреме журі читає книжки українською мовою. А най­оригінальніша «портальна» премія називається «Відкриття себе» (за однойменним романом Володимира Савченка) і присуджується за якісний стрибок у творчості письменника. Що цікаво, нинішнього року цю премію вперше присудили за книжку українською мовою, недавно відрецензовану в «ДТ». Причому ні на обкладинці, ні на титулі цієї книжки жодного разу не фігурує слово «фантастика».

І тим більше прикро, коли розшарування надвоє «Порталу» та «Медвіна» — по суті, фантастики і мейнстриму, грань між якими в сучасній літературі стрімко розпливається, — намагаються гранично спростити, пересадивши на суто національний ґрунт.

Поетичні читання «Порталу», приурочені до того ж таки Всесвітнього дня поезії, відбувалися в одному із залів, що прилягають безпосередньо до виставки. Перед початком читань до мене підійшов Богдан-Олег Горобчук, молоде пташеня видавництва «Факт», яке вже примелькалося в літературних колах своєю сяючою лисиною та концептуальною борідкою. Запитав, що тут відбувається. Вірші? А хто читає? Ладиженський, Галіна, Успенський, Штипель, Лукін? Тобто це російська поезія?

Виявилося, українську пое­зію читали тоді ж за кілька метрів звідси, на однойменному стенді. З мікрофоном і колонками: якість звуку не дуже, але гучно. Двері залу, природно, довелося щільніше зачинити, а жаль. Кажуть, там була Мар’яна Савка, слухати яку — завжди свято. Як і Марію Галіну чи, скажімо, Євгена Лукіна.

Фантастика чи ні, якою мовою — байдуже. Важать зачинені двері.

«Так же не можна, — втовкмачував мені за кілька годин до цього премилий Дмитро Биков, маючи на увазі україно-російські взаємовідносини. — Треба ж якось... сповзатися!»

У геополітичному сенсі з Биковим, звісно, можна посперечатися. Але по-людськи він, безумовно, має рацію. Якось сповзатися треба.

Хоча б для того, щоб разом, в одному залі, послухати хороші вірші.

Премії «Порталу-2008»

Велика форма — Генрі Лайон Олді, трилогія «Ойкумена»

Середня форма — Євген Лукін, повість «Бытие наше дырчатое»

Мала форма — Дмитро Биков, оповідання «Отпуск»

Книжка українською мовою —
Галина Пагутяк, «Книгоноша з королівства»;

«Відкриття себе» — Марина Соколян, «Херем»

«Сонячна машина» — журнал «Радуга»

Булгаковська премія — Сергій Маслобойщиков, кінорежисер